Генеральний директор Групи Метінвест Юрій Риженков у великому інтерв’ю для проєкту FAQ talks розповів про основні аспекти життя найбільшої приватної компанії України й трансформацію її підприємств під час війни.

За півтори години діалогу топменеджер Групи відповів на найгостріші запитання, зокрема:

◾ про найважчі рішення і співробітників,

◾ про відновлення Маріуполя і сталеве будівництво,

◾ про «зелену» металургію і роль України в європейській економіці,

◾ про майбутнє Метінвесту, роботизовані заводі й будівництво хмарочосів,

◾ про власне бачення перемоги України у війні.

Повну відеоверсію інтерв’ю можна переглянути на офіційному каналі Групи Метінвест у YouTube. Пропонуємо до уваги читачів виклад основних моментів розмови.

Головний виклик — як зберегти команду

— На моє переконання, сьогодні Метінвест — це, по-перше, опора нашої держави. Як фінансова опора, так і головний помічник країни на нашому шляху до перемоги. Хто тримає цю опору? Самі люди. Метінвест — це наша команда, яка працює 24/7 на підприємствах та в офісах у всьому світі. Це саме ті люди, які роблять компанію такою, як вона є.

Сьогодні для нас головний виклик — як зберегти команду, її найкращих представників, найбільш вмотивованих і талановитих. І як зберегти ті підприємства, які зараз є. Ми знаємо, що кожного дня проходять обстріли, й прилітає по наших підприємствах. Особливо дістається Авдіївці, Нью-Йорку та Новгородську, і тут є великий виклик для наших людей: по-перше, як зробити так, щоб люди могли безпечно працювати на наших підприємствах. Навіть сьогодні під обстрілами люди щодня виходять на роботу, вони працюють, навіть коли лунає тривога. Є такі робочі місця, де люди не можуть піти в укриття. Вони мають залишатися на своєму робочому місці, тому що це безперервний процес, а його переривання може становити більшу небезпеку, ніж удар ворога. По-друге, як зберегти активи, зробити так, щоб навіть після влучання ракети чи «Шахеда» в наші підприємства, вони не були пошкоджені серйозно.

— Які найважчі рішення довелося вам ухвалювати за останній рік?

— Найважче рішення — зупинити Авдіївський коксохім. Ми за нього дуже боролися у 2014, 2015 і 2016 роках, під час обстрілів, коли там відключали електрику. Потім в Авдіївці й газопровід будували спільно з державним підприємством, але ми тоді втримали коксохім. Проте в березні 2022-го нам довелося повністю його зупинити, тому що пошкодили газопровід, перебили електрику, і велика кількість загиблих людей. Тому ми тоді вирішили, що нам потрібно зупинити завод. На жаль, коли зупиняють коксохімічне підприємство, шанс на його відновлення дуже низький. Щось ми, звичайно, відновимо, але таким гігантом, яким він був, він вже ніколи не стане.

І це було найважче, тому що коксохім — це головне підприємство Авдіївки. Тобто, це люди, яким довелося в момент втратити роботу. Ми не мали іншого варіанту, і це дуже сумне рішення. Були інші проблеми, які менше залежали від нас. Наприклад, той самий Маріуполь, коли нам довелося припинити відносини з робітниками, які залишилися в окупованому місті. Були також зупинення на ГЗК на деякий час, у другій половині минулого року, але тут трохи легше, адже ми втримали колективи та змогли запустити підприємства заново наприкінці минулого року. І зараз ГЗК завантажені лише на 35-40%, але вони працюють.

— Підприємства, що працюють, — це насамперед підтримка людей, це зарплати та податки. Це основне, і ми це робимо сумлінно. Що ще ми робимо для підтримки економіки України?

— З першого дня вторгнення ми надаємо гуманітарну допомогу. Сьогодні Метінвест майже 2 мільярди гривень витратив на гуманітарні проєкти. Друге — наша мілітарна допомога. Сумарно ми вже 3,5—4 мільярди гривень витратили на гуманітарну й мілітарну допомогу.

— Як країна страждає від війни, так і в Метінвесті також є загиблі та поранені. Скільки їх, і як компанія допомагає їм та іншим співробітникам?

— На жаль, понад 1,5 тисячі наших співробітників або членів їхніх родин загинули чи були поранені на цій війні. Це включно з втратами як серед військових — мобілізованих співробітників, так і серед цивільних. Понад 8 тисяч наших співробітників зараз воюють у лавах сил оборони України. З них, на жаль, ми втратили понад 200 людей, а більше ніж 500 дістали поранення.

Якщо говорити, що ми робимо для допомоги родинам, що евакуювалися з міст запеклих боїв, то ми шукали їм житло, надавали можливість якийсь час перебувати в санаторіях чи будинках відпочинку. Потім намагалися їх працевлаштувати, щоб вони могли відновити своє нормальне життя. Якщо говорити про наших мобілізованих співробітників, то ми зробили максимум, щоб їх екіпірувати. Це шолом, бронежилет, може бути й тактичний одяг. Ми намагаємось захистити їх, наскільки це можливо.

— Виходить, що близько 10% співробітників Метінвесту мобілізовано…

— Більше ніж десять — 15%. Якщо ми говоримо про 60 тисяч активних співробітників у компанії зараз. Вісім тисяч — це багато. Фактично, це кожен шостий.

— Наскільки Метінвест може сьогодні впоратися з тим, що компанія має велику потребу в спеціалістах вищого класу окремих професій, а з іншого боку, вони мають захищати країну в лавах ЗСУ?

— Держава розуміє всю цю ситуацію. Тому є закон про бронювання працівників критичних галузей, а наша галузь належить до стратегічної критичної галузі для країни. Тому ми маємо можливість забронювати тих людей, які найбільш потрібні для продовження виробництва. І тут я завжди кажу нашим хлопцям на підприємствах, що війна йде всюди: й в окопах на передовій, і на підприємствах. Від того, як працює підприємство, наскільки ефективно воно виробляє ту ж саму броньову сталь, теж залежить наша перемога. Тому вони такі ж самі солдати, як і ті, що воюють у лавах ЗСУ.

Країна настільки сильна, наскільки сильний тил. І всі ці люди, що працюють на наших підприємствах, — це надійний тил України, який зокрема забезпечує перемогу.

— Ви сказали, що Авдіївка постраждала, й було ухвалено важке рішення зупинити завод і підтримати співробітників, так само як і евакуйованих із Маріуполя. Як сьогодні проходить їхня інтеграція на підприємствах?

— Сьогодні майже 5 тисяч наших працівників із цих міст подали заявки, що вони хочуть працювати далі в компанії, але тільки 1,5 тисячі працевлаштувалося вже зараз. Інші проходять курси, які або змінюють їхню професію, або підвищують кваліфікацію для нових робочих місць. Вже далі інтеграція йде досить швидко. Адже всі ці люди, металурги й гірники, працювали разом, і вони знають обладнання та агрегати, тому досить швидко адаптуються на робочому місці.

Чимало з них чекає на повернення додому. Я знаю багатьох людей, які, наприклад, з Маріуполя прийшли працювати на «Запоріжсталь» або «Каметсталь». Вони обіймають нормальні посади, але мріють про те, як повернуться до Маріуполя.

— Друге питання реінтеграції — це повернення до нормального життя тих, хто сьогодні служить: ветеранів, поранених, які потребують реабілітації. Що компанія робить у цьому плані?

— У нас є декілька ініціатив, які працюють у цьому напрямі. Найбільша — це проєкт «Серце Азовсталі», який започаткував наш акціонер Рінат Ахметов. Він спрямований на підтримку родин та самих захисників Маріуполя, які на початку повномасштабного вторгнення захищали місто, а потім були у фортеці «Азовсталь». Зокрема, серед них були й наші співробітники. Хтось потім був чи досі перебуває в полоні. Для них та їхніх родин у нас є програма допомоги, яка містить багато аспектів.

— Наскільки легким для наших мобілізованих співробітників буде повернення до виробництва?

— Війна травмує людей, що б ми не робили, тому завжди важко повертатися до нормального життя. У нас є ініціатива «Рятуємо життя», заснована Фондом Ріната Ахметова й компанією Метінвест, через який ми допомагаємо вже всім іншим нашим захисникам. Ми допомагаємо з протезуванням і психологічною реабілітацією. І це дві найважливіші речі. Адже можна дати робоче місце, знайти житло, можна все зробити. Це досить просто. Для цього потрібні лише гроші. А от для того, щоб пройти психологічну реабілітацію, потрібні психологи, які зможуть цю людину вивести з того стану, в який її загнала війна, або потрібен хтось, хто зможе правильно розробити протез і потім навчити ним користуватися.

— На початку повномасштабного вторгнення компанія принципово не зупинила виплати заробітної плати. Яка ситуація сьогодні? Що Метінвест робить для збільшення доходу співробітників, коли справді складна економічна ситуація в країні?

— По-перше, у нас є так звані бойові доплати, які ми виплачуємо на підприємствах, що поблизу лінії фронту працюють, і там, де є підвищені ризики роботи. Також ми моніторимо ринок оплати праці в Україні й будемо в темпі з ринком переглядати зарплати чи впроваджувати спеціальні доплати та премії на час війни, поки не стабілізується ситуація.

Ренесанс сталевого будівництва

— Що Метінвест може дати Україні в плані відновлення після війни?

— Якщо говорити про сьогодення, то ми допомагаємо насамперед нашим співробітникам, які лишаються без житла або з пошкодженим житлом. По-друге, допомагаємо людям, які живуть на територіях, де працюють наші підприємства, полагодити житло після обстрілів. Ми навіть надаємо тимчасове житло, наприклад, у нашому профілакторії в Запоріжжі чи в наших будинках відпочинку в Кам'янському.

Це те, що ми можемо зробити зараз, поки йде війна. А після війни нас чекає розбудова країни, нас чекає відновлення. Я переконаний, що це відновлення України стане ренесансом сталевого будівництва, і ми зможемо відновити нашу країну, постачаючи сталь, яка потрібна для її відбудови. Одним з етапів такої роботи став запуск проєкту «Сталева мрія» від Метінвесту.

— Чи зможе Метінвест надати всю сталь, якої потребуватиме, наприклад, відновлення всіх будинків в Україні?

— На жаль, сьогодні проблема не в кількості сталі, що потрібна для відбудови цих будинків. Проблема в сталевих продуктах, які ми можемо виробляти. З втратою контролю над ММК імені Ілліча й «Азовсталлю» в Маріуполі ми втратили потужності, що виробляли товстий лист, балку, рейки. І сьогодні, на жаль, все те, що потрібно для миттєвого будівництва в країні, ми не можемо постачати. Ми веземо товстий лист із наших заводів в Італії, купуємо рейки чи балки в інших країнах і доставляємо їх в Україну.

Але все це можна відновити. Метінвест може побудувати нові прокатні потужності, на яких вироблятиме потрібні продукти. До речі, на металургійні панелі конференції з відновлення України, що пройшла в Італії, була цікава презентація нового способу сталевого будівництва від італійських архітекторів.

Там будинки будують взагалі без використання бетону чи цементу, навіть фундамент повністю зі сталі. Це здебільшого багатоповерхівки, але їх можна зводити модулями, які можуть виробляти корабельні компанії, що в Італії розташовані біля наших заводів. Потім це все можна транспортувати в Україну, збирати вже на наших потужностях і встановлювати там, де потрібно побудувати будинок.

Ми можемо закупити чи виробити сталь в інших країнах, привезти її в Україну й тут збирати такі будинки.

— Тобто це такий синхрон, де ми маємо поєднувати відбудову самої промисловості для відбудови й соціального сектору, й будівництва взагалі.

— Ми просто не маємо іншого вибору, це потрібно робити паралельно. Людям треба десь жити. І щойно ми завершимо війну, щойно переможемо, нам слід починати будівництво для людей. Паралельно ми будемо відновлювати нашу промисловість.

— Чи є в списку потенційних об’єктів сталевого будівництва, які можливо побудувати після війни, якісь знакові речі? Щось таке, що стане символічною спорудою зі сталі Метінвесту?

— Ми вже зробили деякі речі, які можуть бути символами. Наприклад, наш безпечний конфайнмент над ЧАЕС, який теж зроблено зі сталі Метінвесту. Це споруда, аналогів якої у світі не так вже й багато. Так, це сумна частина історії України, та все ж таки саме нове укриття — це те, що ми можемо зробити на найвищому рівні.

Коли ми відбудовуватимемо після війни нашу державу, матимемо можливість створити багато таких об'єктів, якими ми пишатимемося потім багато років.

— Чи є десь у планах або мріях, наприклад, нова будівля зі сталі, яка би з'явилася в українському Донецьку чи Маріуполі, як аналог Empire State Building?

— Думаю, ця ідея має з'явитися у тих, хто займається девелопментом. Ми готові допомогти, давати технології, які вже зібрані на базі Українського центру сталевого будівництва. Ми готові надавати сталь, яку можна використовувати для цього будівництва. Ми поділимося контактами європейців із досвідом будівництва цих споруд: архітекторів, інженерів тощо.

Тобто ми готові повноцінно брати участь у таких проєктах, але натхнення має бути в населення. Натхнення має бути в бізнесменів, які хочуть це зробити.

Відновлення Маріуполя

— Яким ви бачите майбутнє Маріуполя?

— Це цікаве запитання, та чому тільки Маріуполя? Потрібно пам'ятати, що колись ми поїхали, на жаль, з Донецька. Коли я кажу про нашу перемогу, я вірю в те, що звільнені від окупантів будуть і Донецьк, і Маріуполь, і Крим, і Луганськ. Тому тут треба думати, як відбудувати весь схід України, не лише Маріуполь.

Якщо ми говоримо суто про Маріуполь, то бачення його відновлення в Метінвесту, звичайно, є. Вже зараз Рінат Ахметов долучився до проєкту Маріуполь Reborn. Ми вже виділили кошти на функціонування цього центру, який дасть змогу, по-перше, розробити стратегію розвитку міста. Це важливо. Ми не можемо сподіватися, що прийдемо й відбудуємо Маріуполь таким, яким він був. Ми всі розуміємо, що були добрі речі в Маріуполі, але було й те, чого нам не хотілося б повторювати.

Тому потрібна нова стратегія міста, зокрема нова промислова стратегія. Не можна просто прийти й сказати: зараз ми повністю відбудуємо «Азовсталь». Нині «Азовсталь» — це символ, це фортеця. Тому нам треба буде зрозуміти, яка ж частина металургії має залишатися в Маріуполі, як вона виглядатиме, і як має виглядати так звана промислова карта міста. І тільки тоді починати відбудовувати місто.

— Продовжуючи тему відновлення Маріуполя, якою ви бачите роль Групи Метінвест у цьому процесі?

— Сьогодні — це бути головним партнером саме зі створення дизайну майбутнього міста: з розробленням цього дизайну та визначенням конкретних кроків, які треба буде зробити. Потім наша роль — головний партнер із відбудови. Це буде сучасне місто з розвиненою економікою.

— «Азовсталь». Наскільки ви можете сьогодні оцінити пошкодження комбінату?

— На жаль те, що ми бачимо на фото та відео, виглядає так, що пошкодження серйозні. Проте я не полишаю надії, що ми зможемо відновити деякі виробництва на «Азовсталі». Коли українські військові звільнять Маріуполь, коли ми туди приїдемо, то побачимо, що можна з цим зробити.

— Ми розуміємо, що пропаганда агресора працює на те, щоб розповідати байки про відновлення виробництва на комбінаті хоч завтра.

— Ми не бачимо для них можливості зараз відновити щось на виробництві «Азовсталі». Я думаю, що максимум, для чого вони будуть використовувати «Азовсталь» чи ММК імені Ілліча, — як ремонтні бази.

— Тоді запитання на майбутнє: ми приходимо й оцінюємо, скільки може знадобитися часу для відновлення комбінатів?

— Ми колись підіймали архіви з відновлення Маріуполя та Донецька після Другої світової війни. І бачили, що на «Азовсталі» першу піч задули через шість місяців після звільнення, а, наприклад, на Донецькому металургійному заводі — навіть через чотири місяці. Тому є технології, є розуміння, як швидко можна відновити виробництво. Але тут нам не треба забувати, що в нас немає бажання відновлювати стару технологію, яка існувала на ММК імені Ілліча й «Азовсталі», тому що це вже вчорашній день. Сьогодні весь світ рухається до «зеленої» металургії, до електрометалургії, і відновлення наших комбінатів у Маріуполі відбуватиметься в цьому руслі.

Тому відновлення виробництва за новими «зеленими» технологіями потребуватиме більше часу, адже треба буде будувати майже з нуля. Це займає від трьох до п'яти років.

— Окрім відновлення виробництва «Азовсталі», чи є ідеї створити меморіал на місці самого комбінату? Вшанувати пам'ять героїв, які захищали місто?

— Шанувати героїв потрібно зараз: коли вони вийшли з полону, коли вони та їхні родини потребують допомоги. І це саме те, що ми зараз робимо в проєкті «Серце Азовсталі». Я вважаю, що це найважливіший меморіал захисникам «Азовсталі». А що зробити на місці комбінату — монумент, парк чи щось інше, вирішить маріупольська громада, коли місто знову буде українським.

— Важливе запитання для всіх територій, які повернуться до складу України, — повернення людей на ці території та реінтеграція тих, хто там залишився.

— Саме для цього й існує проєкт Mariupol Reborn. Він потрібен, щоб розробити такі сенси, які будуть втілюватися в новому Маріуполі та дадуть змогу людям, що виїхали на захід чи до центру України, або до Європи, повернутися додому. І також він має охоплювати реінтеграцію тих людей, які зараз перебувають у Маріуполі. Наскільки я розумію, понад 100 000 людей залишилося в місті, це дуже велика кількість. Хтось залишився через якісь життєві причини, а хтось залишився, бо вірить у «руський мір». Нам треба буде вирішувати, як реінтегрувати всіх людей. Я переконаний, що ті, хто вірить у «руський мір», просто поїдуть якомога далі до свого «руського міра», як це вже сталося в Херсоні, наприклад. Тому я не думаю, що тут будуть проблеми. А от з людьми, які залишилися там з огляду на якісь життєві міркування і не мали змоги виїхати, треба буде працювати. Щоб була нормальна інтеграція, а вони стали нормальними членами громади в майбутньому.

— Хто перший повернеться до громад? Люди поїдуть за роботою, за можливістю? Чи приїдуть, у гарному сенсі слова, активісти, патріоти міста?

— Ми вже бачили, як це було в Херсоні. Першими приїдуть Нова пошта й Укртелеком. А потім поїдуть усі інші. Серед них будуть наші інженери, які обстежать місто та комбінати й зроблять висновки, — як нам скоригувати наші плани з відновлення економіки міста.

Оборонне виробництво та допомога Метінвесту ЗСУ

— Метінвест багато допомагає тим, хто сьогодні боронить Україну. Які головні акценти цієї надважливої допомоги? Які плани?

— На самому початку війни я мав телефонну розмову з нашим акціонером Рінатом Ахметовим, і він був першим, хто повірив у перемогу України. Він тоді говорив, що ми точно переможемо, в цьому немає жодних сумнівів, але щоб перемогти, всі повинні працювати на перемогу. І тоді він сказав: «Роби що завгодно, що потрібно для того, щоб ми перемогли». Я зараз із ним спілкуюся майже щодня. Адже ситуація непроста й на ринках, і на наших підприємствах. Але я бачу, що позиція акціонера не змінилася. Вона навіть зміцнилася, стала жорсткішою: він так само вірить у перемогу, й він так само вірить, що перемога можлива, тільки якщо всі будуть допомагати нашій країні цю перемогу здобути. Тому й наше завдання не змінилося. Будемо здобувати перемогу.

Якщо предметно говорити про те, що було зроблено за півтора року, то ми почали допомагати армії, як і всі волонтери. Привозили обладнання, автомобілі. За весь цей час ми передали ЗСУ понад 400 автомобілів, майже 2000 тепловізорів, майже 1200 дронів. Тобто досить багато різних речей передали, навіть бронетехніку.

Але паралельно з цим ми почали думати, що не можемо протягом війни лише щось купувати, везти з-за кордону. Нам потрібно налагодити виробництво тут, вдома, щоб наша армія була забезпечена виробами саме наших підприємств. За час війни на наших підприємствах ми розпочали виробництво 24 нових продуктів, які так чи інакше пов'язані з військовою темою — таких як броньована сталь. Ми постачили вже 150 000 бронежилетів для ЗСУ. Зараз можна сказати, що кожен десятий військовий в ЗСУ носить бронежилет зі сталі Метінвесту. Я навіть розмовляв із хлопцями на передовій. Вони розповідали, як брали закордонні бронежилети з керамічними плитами, висовували ці плити, а замість них вставляли метінвестівські. Тому що вони більше довіряли нашій продукції. Це дуже приємно.

— Це через оптимальну товщину й вагу бронепластин від Метінвесту?

— Спочатку ми думали, що найвищий захист — це найкраще, й робили бронежилети відразу шостого класу. Але потім, коли почали спілкуватися з військовими, зрозуміли, що з цим класом бронежилетів можна лише в окопі сидіти. Ти не можеш ні вперед відійти, ні назад. І це непрактично для воєнних дій, плюс навантаження на спину, яке потім дається взнаки.

Тому Метінвест розробив легшу модель бронежилета, яка відповідає четвертому чи п'ятому класу захисту, але вона досить легка — важить 8-9 кілограмів. У ній можна навіть бігати.

Паралельно з бронежилетами ми розробили нові спеціальні укриття з металу для наших військових. Їх також виробляє Метінвест. Ці укриття можна ставити в бліндаж чи окоп. Вони дають змогу військовим навіть під обстрілами перебувати в безпеці. Група постачила вже понад 200 таких «криївок». Як з’явилася ця ідея? Ми знайшли креслення цих бункерів у старих паперах на «Запоріжсталі». Ще під час Радянського Союзу в «Запоріжсталі» було мобілізаційне завдання — тоді й розробили ці бункери. Ми їх модернізували й почали виготовляти.

Також Метінвест виробляє спеціальні споруди, що захищають техніку від «Ланцетів». Також робимо на техніку захисні броньовані обвіси, які потім машини можуть використовувати для розмінування чи просто для пересування на полі бою. Також зараз ми намагаємося випробувати нашу сталь — чи годиться вона для бронювання кораблів або катерів.

— Що будемо робити з ворожою технікою, яку знищують? Її вже сотні тонн.

— Будемо меморіали ставити згодом.

— Чи можна її використовувати у металургійному виробництві як брухт?

— Багато людей думають, що можна це все взяти, просто переплавити та зробити новий метал або нову техніку, але це не так. Ті залишки — досить складна історія, в тому металі багато додаткових речовин. Тому просто так додати його до нашого металу ми не можемо, адже просто не отримаємо таку якість металу, яку хочемо мати. Якщо говорити про ворожу бронетехніку, то лише 5% із неї можна додавати до виробництва сталі як сировину.

— Метінвест виготовляв багато протитанкових їжаків. Чи можна буде цю сталь знову використовувати?

— Так, їх можна переплавляти. Але я думаю, що навіть коли закінчиться війна, росія нікуди не дінеться, вона залишиться там, де вона є, як ціла країна або як частина країни. Думаю, що на певний час вона залишиться агресивною до нас країною. Тому захист від росії буде на порядку денному багато років. Вважаю, що їжаки зарано переплавляти, а, навпаки, доведеться робити більше захисних споруд для оборони кордону України.

Притягнення росії до відповідальності за заподіяну шкоду

— Складне запитання: як діятиме компанія, якщо війна триватиме довго й не завершиться цього року?

— Ми вже перелаштували компанію на воєнні рейки, тому будемо й надалі посилювати ефективність цієї роботи, будемо й надалі допомагати державі. Якщо ми вже прожили півтора року під час війни, перебудували логістику й продажі, то ми можемо витримати довго. Метінвест — витривала компанія.

— Тобто ми пройшли певну кризу, а зараз переходимо до операційної ефективності?

— Майже завжди з 2014 року ми жили в кризі. Війна розпочалася у 2014-му, а потім на світових ринках сталася криза, під час якої нам доводилося жити. Метінвест під це підлаштовувався. Потім в Україні були різні політичні кризи, які теж позначилися на економіці, нічого з цим не вдієш. Тому ми вже знаємо, як із цим працювати, й можемо жити довго. Так, це неприємно. Так, це буде складно, але я думаю, що ми можемо витримати. Якщо хтось думає, що Україна не готова до тривалої війни, то я вважаю, що це не так.

— Генеральний директор у воєнний час. Як змінився ваш особистий підхід до роботи?

— Звичайно, змінився. Треба більше делегувати, більше довіряти людям, з якими ти працюєш, дозволяти їм ухвалювати рішення. До цього вторгнення, після кризи 2014-2015 років, десь із 2016-2017 по 2022 рік усі вже працювали як business as usual. Тоді в компанії діє багато процедур, правил, різних регламентів, і люди їх дотримуються. Але коли розпочинається криза, така як вторгнення, як повноцінна гаряча війна, що приходить до тебе в дім, тут потрібно відступати від правил і процедур, більше делегувати, більше довіряти людям. Ухвалювати рішення, які потрібні в той момент і в тому місці, де вони перебувають. І це основне, що змінилося.

— Частина майбутнього, мабуть, це притягнення до відповідальності агресора — росії, за те що вона зробила. Але тут відповідальність різна — й фінансова, й економічна, й людські втрати. Що Група робить сьогодні в цьому напрямі?

— Щодо людських втрат, то тут держава має звертатися до міжнародних судів, як це було зроблено. Ми навіть маємо перші висновки цього суду — є ордер на арешт. Якщо говорити про фінанси, то компанія документує всі збитки, які вона зазнає від російської агресії, і подає це до Європейського суду з прав людини. Так ми намагаємося притягти до відповідальності російську федерацію та компенсувати збитки.

— Наскільки можна порівнювати 2014-й і минулий рік? Адже тоді фактично відбулася перша агресія росії, і це дуже позначилося на Групі та її підприємствах. Коли було важче?

— Порівнювати точно можна. Тим більше, що сьогодні немає жодної різниці між окупованою частиною Донецької, Луганської області, окупованим Кримом та іншими областями України. Всюди, куди приходить росія, вона окупує наші землі. І несе відповідальність за все, що там відбувається.

А у 2014 році було по-різному. Адже росія не визнавала, що це вона прийшла в Донбас. Вона визнавала те, що пішла в Крим, тому наша сестринська компанія ДТЕК позивалася саме до російської федерації через націоналізацію своїх активів у Криму. Але в Донбасі це було зробити неможливо, тому що позицією росії було «их там нет», що все це якийсь умовний «народ Донбасу». А зараз всі маски зірвані, й ми розуміємо, що це суто росія. І сама росія визнає, що це вона. Тому зараз ми маємо повне право стягувати збитки, які вона спричинила в Донбасі, Маріуполі чи в Авдіївці й таке інше.

— Сьогодні ми відчуваємо, що досягли дна, — ми торкнулися його та рухаємося вгору. Чи справді є ризики?

— Є декілька аспектів щодо цього. Іде війна, й ми наразі не знаємо, скільки ще вона триватиме. Скільки втрат зазнає компанія, зазнає Україна. Тому говорити, що ми вже пройшли дно та йдемо вгору, — ще зарано. Хоча ми віримо в контрнаступ України, ми віримо в успіх.

З іншого боку, така сама ситуація у світовій економіці: ми зараз ще не увійшли в кризу. Ми лише крокуємо до світової економічної кризи. Потрапимо в цю кризу чи ні — наразі невідомо.

Багато чинників свідчать про те, що потрапимо. Але є й оптимісти, які говорять, що впораємося і зможемо уникнути серйозної кризи. Це буде таке собі плато. А потім знову підемо вгору.

Тому тут я був би обережним і готувався до нових випробувань разом із компанією. Подивимося, де ми можемо бути більш ефективними, більш гнучкими. Ми налаштовані оптимістично, але готуємося до будь-якого сценарію.

Перспективи розвитку економіки України та плани Метінвесту

— Як сьогодні почувається промисловість, як живе економіка України?

— Час від початку повномасштабного вторгнення був нелегким для важкої промисловості України. Головне, що вибудувані раніше логістичні ланцюги вже не працювали, а без портів у нових бракує потужності, щоб задовольнити потреби економіки України. Через блокаду з чорноморських портів довелося піти багатьом вантажам, і їх переспрямували на залізницю, на європейські прикордонні переходи. А вони були не готові до того, щоб з цими обсягами впоратися. І тому важка промисловість не може працювати на повну потужність. Зараз металургійні підприємства Метінвесту завантажені на 60-70%, а гірничо-збагачувальні комбінати взагалі на 35-40% від довоєнних показників.

— Наскільки Група почувається сталою з огляду на зменшену потужність, відключення електроенергії, обстріли та інші ризики?

— Навіть за сьогоднішніх умов ми генеруємо позитивний грошовий потік, і тому в змозі й працювати з кредиторами та інвесторами, й навіть робити певні інвестиції. Це не глобальні інвестиції з позиції стратегічного розвитку, а локальні, покращувальні інвестиції, які ми впроваджуємо на наших підприємствах.

— Компанія погасила облігації 2023 року. Я розумію, що внаслідок форс-мажору через війну була можливість не платити. Чому Метінвест вирішив платити?

— По-перше, Метінвест — не тільки українська компанія. У нас також є підприємства в Європі та США. Тому ми не можемо просто вийти й сказати нашим інвесторам: якщо в Україні все погано, то ми ставимо на паузу всі наші виплати. Це буде неправильно з погляду нашого ставлення до інвесторів і з погляду фінансових ринків. Компанія в змозі генерувати позитивний грошовий потік, якого вистачає, щоб обслуговувати борги. І поки що ми прогнозуємо таку ж ситуацію і в найближчому майбутньому. Тому компанія буде обслуговувати свої борги, буде повністю виконувати зобов’язання перед інвесторами.

— До речі, як ви оцінюєте баланс у діяльності українських і міжнародних активів?

— Важко сказати, адже якщо дивитися на завантаження іноземних підприємств, то вони зараз завантажені на 100%, тобто працюють повною мірою. Якщо дивитися на фінанси, то все одно в Україні ми генеруємо левову частку нашого прибутку. Тому баланс залишається.

— Які плани компанії у перспективі наступних років?

— Ми маємо певні короткострокові плани, що стосуються, наприклад, випуску нових продуктів на «Запоріжсталі» чи «Каметсталі». Ми вивчаємо питання, як можна виробляти балку на наявному обладнанні чи трохи його відновивши в Кам'янському. Цей продукт можна буде використовувати для будівництва будівель чи мостів. Ми дивимося, як на «Запоріжсталі» можна виробляти товстий лист. Є приклади, де ми виробили товстий лист, вже відвантажили покупцям і маємо певні відгуки. Тобто є швидкі речі, які ми хочемо зробити, щоб відновити постачання продуктів, які ми втратили з втратою контролю над Маріуполем, які втратила українська металургія. Хочемо відновити постачання цих типів продуктів з інших наших підприємств.

Плани на найближчі 3-5 років також більше пов'язані з відновленням потенціалу виробництва сталевих продуктів в Україні. Зараз вони зосереджені здебільшого на «Запоріжсталі» та «Каметсталі». Адже ці підприємства працюють, ми знаємо, що на них можна будувати. Але, як я вже говорив, після звільнення Маріуполя ми зможемо подивитися, що можна локалізувати й там.

У нас майже не змінилася стратегічна програма щодо розвитку гірничо-збагачувальних комбінатів. Там від самого початку програма будувалася на тому, щоб виробляти якіснішу продукцію, щоб мати вищий відсоток заліза в кінцевій продукції. Це дуже важливо для «зеленої» металургії. Вона розвивається в усьому світі, насамперед в Євросоюзі, а Україна прямує до Євросоюзу. Думаю, що коли Україна стане частиною ЄС, то це буде тим самим ланцюжком, який вбудує українську гірничо-металургійну галузь в європейську. Ми можемо виробляти напівфабрикати для «зеленої» металургії. Це досить важливо для Євросоюзу.

І це те, над чим ми працюємо. Ми не можемо зараз в Україні реалізовувати великі інвестиції зі зрозумілих причин, але ми можемо робити дизайн, проєктну документацію, опрацьовувати технологічні ланцюжки й таке інше. І розпочати реалізацію проєктів відразу після закінчення війни. Для Метінвесту Європа — не чужий ринок, тому що після України Італія для компанії була другим найбільшим ринком.

— Ми рухаємося до того, що Європа — це наш домашній ринок?

— Для Метінвесту європейський ринок завжди був ринком номер один. Тому зараз ми просто продовжуємо ці процеси. Ми вивчаємо можливості, які там можуть бути, насамперед для того, щоб підсилювати наші можливості тут, в Україні. Наприклад, багато говорили про те, що ми розглядаємо можливість будівництва нового заводу в Італії. Це справді так. Цей завод якраз і треба будувати в Італії, щоб завантажити українські ГЗК супервисокоякісними окатками. Це буде прямий ланцюжок від України до Європи, це буде серйозний ринок збуту для нашої гірничої продукції.

Розвиток «зеленої» металургії

— Коли ми заглядаємо в майбутнє, завжди говоримо про «зелену» металургію. Були плани побудувати новий «зелений» завод у Маріуполі. Наскільки сьогодні актуальні ці плани? Що для Групи загалом означатиме декарбонізація?

— У «зеленій» металургії завжди є два боки. Один — це саме металургія. Це те, що ми говорили про Маріуполь, де можна побудувати новий електрометалургійний завод. Сьогодні ми розуміємо, що ця ідея просто не на часі, що теми щодо металургії в Маріуполі будемо розглядати після звільнення міста від окупантів.

Друга частина — це сировина, яку треба підготувати. І тут у Метінвесту є конкурентна перевага, адже запаси залізної руди, які ми видобуваємо, можна збагатити до досить високого відсотка вмісту заліза. І вже цю сировину можна перетворити на напівпродукт, який використовуватимуть електрометалургійні підприємства України або Європи. І це важливо для Європи, тому що там не вистачає таких напівфабрикатів. «Зелена» металургія — це шанс для України правильно інтегрувати власну економіку в економіку ЄС. Україна може стати першою частиною ланцюга «зеленої» металургії.

Потім наше виробництво можна переобладнати під використання водню і зробити взагалі безвуглецеву частину металургії. Цей проєкт зараз у нас в активній фазі. Так, ми поки не будуємо нових агрегатів, але ми інвестуємо в проєктні роботи, що ведуться для цих агрегатів, ми модернізуємо наше виробництво під цю технологію.

Тут можливий найшвидший стрибок. Під це нам потрібно буде знайти клієнтів, які будуть готові до довгострокових відносин. Або це будуть якісь європейські металурги, або ми самі можемо побудувати в Європі завод, який використовуватиме цю продукцію.

— Стати прикладом для інших європейців.

— В інвестиціях у DRI та водень досить великий мультиплікатор, тому що потрібна інфраструктура та електроенергія. Треба будувати нові «зелені» потужності електроенергії, яка може бути або відновлюваною, або декарбонізованою. Наприклад, той самий атом розвивати. Тобто тут є що робити самій державі, є куди спрямовувати зусилля. Це буде мультиплікатором для всієї економіки України.

— Якщо розвивати тему декарбонізації, наскільки критичним сьогодні для Групи є CBAM? Наскільки ми потребуємо відтермінування?

— CBAM ще не запрацював, тому ми ще в діалозі з Єврокомісію. Є деякі аспекти, в яких нам йдуть назустріч і дають або більші терміни, або деякі наші товари не потрапляють до першої черги CBAM. Ми продовжимо цю дискусію, вона залежатиме від інтеграції України в Європейський союз. Тому що найпростішою інтеграцією України була б інтеграція держави в європейську систему торгівлі викидами ETS. І тоді жодного CBAM не може бути. Тобто ми будемо працювати так, як працюють всі європейські металурги. І я думаю, що, найімовірніше, все піде цим шляхом. Це простіше, ніж робити CBAM, особливо для країни, що приєднується до Європейського союзу. Тоді вже краще приєднати її до системи торгівлі викидами.

— Якою ви бачите металургію? Можливо, зелені зони, роботизовані комплекси?

— По-перше, я вірю, що металургія існуватиме ще дуже довго, тому що сталь — це такий унікальний продукт. І виробництво цього продукту стандартизоване. Це досить важливо для ефективності виробництва. І тут ніщо не може зрівнятися зі сталлю — ні пластик, ні дерево, ні навіть алюміній.

Проте металургійне виробництво матиме зовсім не такий вигляд, як зараз. Він інший навіть у тих проєктах, які ми вже зараз опрацьовуємо. Наприклад, проєкт італійського заводу, який ми розробляємо. Це має бути максимально автоматизований завод. Там люди будуть не в цеху, а лише за пультами. Там буде залучений штучний інтелект. Це все теж приходить у металургію. Будемо рухатися в одному темпі з найбільш передовими галузями, які зараз використовують нові технології.

Зараз Європа, й Україна разом з нею, планують перебудувати металургію на «зелене» виробництво. Це означає, що ми можемо розпочати майже з чистого аркуша. Й намалювати там те, що нам подобається: зелені зони, штучний інтелект, автоматизоване виробництво, кава біля пульта. Так виглядатиме металургія майбутнього.

Метінвест Політехніка — той самий постачальник кадрів світового рівня, які потрібні Україні

— Сучасні технології в металургії, інновації — все це потребуватиме спеціалістів високого класу. Як ті, котрих готує наш університет Метінвест Політехніка. На жаль, він не відбувся сьогодні в Маріуполі як архітектурна будівля, яку ми планували, але почав працювати. Яке майбутнє для Політехніки ви бачите?

— Ми не змогли побудувати сталеву будівлю, яка була б символом нового Маріуполя. Але це не трагедія. Повернемось — побудуємо, може, якусь іншу будівлю. Це й буде Політехніка. Можливо, щось на зразок лондонського Shard, але в Маріуполі. Чи дещо подібне.

А Метінвест Політехніка запрацювала, як і мало бути, за планом. Набрали понад 400 студентів, вони навчаються. Зараз ми знову будемо проводити новий набір, будемо брати навіть на перший курс. Це серйозний крок. Якщо ми й далі зможемо зберегти таку динаміку, це буде надійний постачальник високого рівня фахівців для нашої країни, не лише для металургії.

— В широкому плані — для промисловості.

— Так. Навіть сьогодні в університеті є курси з безпеки праці, з екології, буде ще енергетика. Ми почнемо з промислової енергетики, але якщо зацікавляться наші колеги з ДТЕК, можемо зробити курс із глобальної енергетики. Тому я думаю, що загалом університет запрацював. Розпочав він успішно. І я впевнений, що це буде той самий постачальник кадрів світового рівня, які потрібні Україні. 

— Україна справді потребуватиме технічних спеціалістів під час повоєнного відновлення.

— Нам би встигнути їх підготувати до перемоги України у війні. Будемо над цим працювати.

Бліц. 10 років у Метінвесті та перемога України у війні

— Традиційна рубрика — бліц. Сьогодні майже 10 років, як ви генеральний директор у Метінвесті. Якщо повернутися на 10 років назад і знати, що буде попереду, ви погодилися б на такий шлях чи трохи задумались би?

— Ніхто ж не говорить, що було б простіше на тій посаді, яку я обіймав 10 років назад. Тому не важливо — знати чи не знати. Це наше життя, і ми його маємо проживати в будь-якому разі.

— Чим ви пишаєтеся за ці 10 років?

— Я думаю, ми змогли побудувати компанію, котру поважають і знають громади, в яких вона працює. Ми співпрацюємо з цими громадами й шукаємо способи, як покращити їхнє життя. Думаю, це важливо для майбутнього будь-якої компанії.

— Чи є щось, що б ви зробили інакше?

— Важко відповісти. Так, є певні важкі речі, є дещо, за що шкода. Але ніколи не знаєш, було б краще, якби ти зробив щось по-іншому? Було б краще, якби ми не інвестували в Маріуполь, наприклад, усі ці 10 років? Думаю, що ні. Хоча хтось зараз і може мене запитати, навіщо ти інвестував у Маріуполь понад $2 млрд за ці 10 років, якщо все це знищено? Зробив би я це інакше зараз, якби повернувся? Думаю, що все одно інвестував би. Гадаю, наші інвестиції принесли користь і людям, і акціонерам. На жаль, на сьогоднішньому етапі ми втратили фізичні активи, але того, що було зроблено, не втратили.

— Якщо резюмувати ці 10 років, можете сформулювати три принципи, якими ви сьогодні керуєтеся під час ухвалення рішень?

— Перше — завжди намагатися робити те, за що не буде соромно в майбутньому.

Друге — якщо є вибір між стратегічною та тактичною метою, завжди краще обирати стратегічну.

І третє, але не останнє за значенням. Більша частина роботи будь-якого топменеджера має бути про людей. Або безпосередньо, або аналіз роботи з людьми, зі своєю командою, з іншими рівнями в команді. Це найважливіша частина роботи будь-якого топменеджера.

— Як війна змінила вас? Чого навчила? У кого вчилися ви?

— З війною почав краще планувати свій час. Здавалося б, мало би бути навпаки, тому що є певна непередбачуваність. Але саме завдяки правильному плануванню свого часу ти можеш цю непередбачуваність менеджерити та якось виправляти.

У кого вчився? Знаєте, мене зараз надихає наше військове керівництво. Ми були знайомі з ним ще з Маріуполя, де базувався штаб Об’єднаних Сил, і ми знали багатьох сьогоднішніх генералів. Допомагали їм і просто спілкувалися, але війна відкрила, наскільки це справжні люди та справжні офіцери. Вони не про політику чи корупцію, вони про перемогу, і це надихає.

— Коли було найстрашніше?

— Кожній людині колись буває страшно, безстрашні помирають ще в дитинстві. Тому так, було страшно. Я б сказав, що за останні півтора року найстрашніше було 24 лютого, коли в Києві зранку почалося, і ми не знали, що буде далі. Було страшно за людей, за наші підприємства, тому що ми не розуміли, куди це далі піде.

А якщо говорити про всю війну з 2014 року, то, напевно, страшно було в Донецьку, коли пішли погроми. Це було в березні-квітні. І коли я бачив, як простих людей забивали палицями. Коли йшов натовп, який міг зупинити машину, викинути пасажирів. Моя дружина це бачила: вона їхала з донькою, і якраз перед її очима це трапилося. Теж було страшно.

— Кожна людина певною мірою є опорою для когось і потребує опори сама. Що є точкою опори для вас?

— Для мене головна точка опори — це наша команда. Завдяки їй, попри всі кризи, проблеми на ринках, у країні, на підприємствах, ми все одно йдемо вперед. Ну а персонально це, звичайно, моя родина.

— Що таке перемога для вас особисто? Це звільнення Маріуполя, Донецька, повернення всіх територій? Чи, можливо, це взагалі неіснування росії як держави в нинішньому вигляді?

— Думаю, на жаль, сусід у нас залишиться. І якою буде ця держава, вирішувати її жителям. Вони захотіли вирішувати за нас, якою бути нашій державі, але ми не повторимо цієї помилки. Нехай самі вирішують, в якій державі вони хочуть жити.

Ну а в Україні я буду вважати за перемогу визволення всіх територій до кордонів 1991 року, прийняття України до НАТО.

— Перемога обов'язково буде, а за нею — відновлення. Все одно колись настане час вирішувати, де буде штаб-квартира Метінвесту. Це питання не на часі, та все-таки, чи є думки, де вона могла би бути? Київ, Маріуполь, Донецьк?

— Подивимося, якою буде компанія Метінвест, коли все станеться. Але в нас же був COVID, а потім вторгнення — вже навчилися децентралізовано працювати. І в нас зараз у понад 50 країнах люди, які працюють у Метінвесті, й працюють ефективно. Тому будемо вирішувати. Звичайно, будуть якісь символічні офіси — й у Донецьку, й у Маріуполі, й у Києві залишиться, напевно. А ось де буде штаб-квартира, не знаю. Можливо, вона буде взагалі віртуальна — в хмарі.

— Що найперше зробите після перемоги та повернення всіх територій до складу України?

Перше — ми зберемося всією нашою командою тут, у Києві, й відсвяткуємо цю перемогу. А потім поїду додому, в Донецьк.

Про актуальну ситуацію на підприємствах Групи Метінвест і в Україні читайте в спеціальному лонгріді. Оновлення інформації – 24/7. Додавайте до закладок та діліться з друзями. Зберігайте спокій і довіряйте лише офіційним джерелам інформації.