Рік тому Микола Ткаченко захищав Україну на передовій, а сьогодні знову повернувся на рідне підприємство.
Сотні тисяч людей сьогодні, кожен на своєму фронті, докладає максимум зусиль, щоб здобути бажану перемогу. Хтось долучається до волонтерського руху, хтось працює, аби тримати економічний фронт, сплачує податки та донатить, а хтось – боронить нашу незалежність безпосередньо на фронті.
На Запоріжсталі – понад 1000 співробітників, які з перших днів повномасштабного вторгнення рф стали на захист України. Серед них і Микола ТКАЧЕНКО, оператор поста керування станом цеху гарячої прокатки. Рішення йти на фронт він прийняв одразу, та разом з родичем пішов добровольцем.
– Зробити вибір було не важко: я знав, що маю захищати Україну, близьких мені людей. Знав, що буду корисним там. Найважчим для мене було залишити родину. До повномасштабного вторгнення не було і дня, щоб я не провів разом з родиною, дуже складно було поїхати від них так надовго. Донька плакала, не хотіла мене відпускати. Особливо, коли ніхто не знав, чи повернуся я додому. Це було непросте рішення, однак інакше я вчинити просто не міг, – згадує Микола.
Тоді чоловік потрапив до батальйону, який на 90% складався з добровольців. Там Микола займав посаду стрілка-гранатометника та, можна сказати, одним з перших «зустрічав» ворога на Запорізькому напрямку. Разом з побратимами ходили й у розвідку, штурм, долучалися до евакуації поранених. Саме під час одного з таких завдань Микола потрапив під обстріл та отримав поранення.
Після одужання чоловік повернувся до роботи на рідному підприємстві та зараз адаптується до цивільного життя. Зізнається, що оговтатися важко, особливо, коли згадує побратимів, які й досі несуть службу на передовій.
– Іноді приходить усвідомлення, що подумки я й досі поруч з побратимами. Та й не лише подумки – час від часу я приїжджаю до них на позиції, завжди не з порожніми руками, передаю гостинці від волонтерів та й сам допомагаю, чим можу, – продовжує свою розповідь запоріжсталівець.
Допомагають Миколі повернутися до звичного життя колеги, родина. Зараз він будує плани на життя: здобуває вищу освіту, планує зростати у професії та кар’єрі.
– Я вже приблизно 13 років працюю на підприємстві – керую станом, регулюю швидкість, з якою метал проходить через кліті. Досвіду багато, вже навіть по звуках орієнтуюся. Іноді і погляду достатньо, аби визначити приблизну температуру металу. Свою роботу люблю, та із задоволенням продовжую працювати, розвиватися. І на Запоріжсталі для цього є всі можливості. Головне – не ставити для себе рамки та не зупинятися на одному місці, – додав Микола.
Ми вже не вперше розповідаємо історії запоріжсталівців, які захищають Україну на передовій. Наприклад, металург Запоріжсталі з 25-річним стажем роботи, нині військовослужбовець з псевдо «Грім» також боронить Україну від загарбників.
Про актуальну ситуацію на підприємствах Групи Метінвест і в Україні читайте в спеціальному лонгріді. Оновлення інформації – 24/7. Додавайте до закладок та діліться з друзями. Зберігайте спокій і довіряйте лише офіційним джерелам інформації.
