Коли з кол-центру військової частини, в якій служив її чоловік, зателефонували з пропозцією взяти участь у проєкті з психологічної реабілітації, Тетяна одразу погодилася. Вона, як і інші дружини, мами чи сестри загиблих або полонених військовослужбовців, тепер чекає на подібні дзвінки про надання допомоги, оздоровлення чи підтримки. Побачила у тому можливість переключитися з сумних думок та вивезти дітей подалі від небезпеки до курортної зони України. У заїзді, до якого потрапили Собчуки, було 24 родини із Кривого Рогу та Запоріжжя.

– Ми приїхали до моршинського санаторію, де проходила наша реабілітація. Там нас одразу поділили на групи за віком та категорією психологічної травми. Зробили це, думаю, щоб максимально розвантажити кожного і приділити увагу внутрішньому стану. Моя менша чотирирічна Іринка ходила у садочок для малечі, Андрій – до підліткової групи, а я спілкувлася з жінками, які теж втратили на війні найдорожчих, - розповідає Тетяна Собчук.

Завдяки підтримці Метінвесту учасники проєкту жили у комфорті, смачно їли, були максимально залучені до активностей, мали змістовне дозвілля і регулярні консультації з кваліфікованими психологами. Для звичайних українських родин, життя яких понівечила війна, три тижні цілковитої зміни обстановки стали періодом відновлення сил для продовження життя.

– Там я потроху змогла розслабитися. Навіть попри те, що перший тиждень видався непростим через застуду Іринки. Стрес, переїзд, акліматизація – і мала занедужала. Але карпатське повітря і відчуття спокою усе вирівняло. Малеча потім так за день награвалася та нагойдувалася у гамаках, що надвечір просто миттєво засинала мирним сном аж до ранку. А у нас із старшим сином були заняття з арт-терапії, опанування дихальних практик, вчилися чути своє тіло і його потреби, - ділиться Тетяна СОБЧУК. – Я помітила, що згодом у момент хвилювання я вже автоматично починала вмикати раціо і контролювати свій стан.

На  третій тиждень, йдучи до бювету за мінеральною водою, Тетяна раптом побачила і усвідомила, в якій красі проводить свій час із дітьми. Раніше, говорить, навіть не помічала цього. Розповіла психологам, чим неймовірно їх потішила. Адже саме цього вони й домагалися – аби учасниці програми зрозуміли, що життя триває, росте і квітне, бо за це боролися й борються наші герої.

Нині незламна мама живе і працює у Кривому Розі. Робота у банку і турбота про родину заповнює її життя і застерігає від депресії. Вона тримає зв’язок з жінками і матерями тих бійців, які стояли на смерть за Україну. Багатьом сама стала підтримкою, бо розповіідає, як долає біль, ділиться практиками, яким навчилася на проєкті. Жінка вірить, що героїчна жертва оборонців була не марною. Гідно виховує дітей у любові до країни, повазі до її традицій та мови, шані до її захисників.