Війна, окупація, депортація... Родина Тетяни Добжанської пережила багато горя. Але жінка не здалася.
Війна принесла диспетчерці ГТЦ-1 Північного ГЗК Тетяні Добжанській багато важких втрат. Забути всі жахіття війни, окупації, депортації колишній жительці Маріуполя допомагає психологічна реабілітація. Жінка проходить її разом із сином у межах всеукраїнського благодійного проєкту «Незламна мама», партнером якого є «Рятуємо життя» і Метінвест.
Через депортацію на батьківщину
Коли почалася повномасштабна війна, Тетяна зі своєю родиною – сином, татом і мамою – перебували в батьківській хаті в Маріуполі. Стояла вона недовго… Під час чергового обстрілу в будинок влучив ворожий снаряд. Дім згорів ущент.
– Слава Господу, ми всі залишилися живі та перебралися до приміщення школи, яка стояла навпроти, – пригадує той жахливий день Тетяна. – Переховуючись там від обстрілів, ми чекали на українських військових, які нас звільнять. Але замість наших прийшли окупанти й посадили нас до воєнних автівок.
Тетяну з родиною депортували спочатку в селище Безіменне, а потім до Костроми.
– Нас привезли в табір для переселенців, де ми жили два тижні. Мій тато не витримав тих поневірянь і помер від інсульту прямо в таборі. Ця трагічна ситуація якимось чином вплинула й на ворогів: вони організували кремацію, похорони та відпустили нас.
У Твері мешкали родичі Тетяни, які погодилися взяти родину українців до себе. Довго Тетяна в них не витримала: «Несила була слухати від них маячню про спецоперацію та її численні «плюси». Тож родина Добжанських вирішила будь-що знайти можливість повернутися до України. Через Санкт-Петербург виїхали до Естонії, а звідти – до Чехії.
– Побувши місяць закордоном, я зрозуміла, що не можу знайти роботу, яка б прогодувала нас усіх. Тож зателефонувала на гарячу лінію Метінвесту, щоб дізнатися, чи мене звільнили з мого ММКІ та проконсультуватися щодо можливості знайти десь роботу в компанії. У слухавці я почула: «Ви не звільнені. Повертайтеся до України, ми для вас підберемо вакансії».
На початку червня Тетяна з сином уже була у Кривому Розі, де жив її двоюрідний брат, а її мама вирішила залишитися закордоном.
На новому місці
У брата була порожня квартира, яка залишилася йому у спадок, і він віддав її сестрі в користування.
– Я дуже йому вдячна за доброту та небайдужість, – ділиться Тетяна. – Колись, у мирний час, він із сім’єю приїжджав до нас у Маріуполь на море. А тепер дав прихисток і нам у Кривому Розі... Я вирішила звернутися до Центру кар’єри Метінвест, де залишила свої дані. І вже наступного дня мені знайшли роботу.
Поступово облаштовуючи свій побут, Тетяна звернулася з сином до благодійної організації «Я – Маріуполь». Там родині добре допомогли продуктами, засобами гігієни та шкільним приладдям.
– Невдовзі я працевлаштувалася на Північний ГЗК оператором диспетчерської служби в ГТЦ-1, – розказує Тетяна. – На заводі в Маріуполі я працювала теж диспетчером, але конвертерного цеху. Зі спільного – лише назва посади. А виробництво зовсім інше – металургія. Займалася я, зокрема, і логістикою. На моїй новій посаді нескладно, головне – ввійти у справу. Допомагають мені в цьому мої нові добрі колеги й небайдуже керівництво. Хочеться відзначити приязну атмосферу в колективі. Усі колеги ставляться до мене з розумінням та співчуттям. Жодного разу не відчула, що я чужа, що мені не раді чи що я несправедливо займаю чиєсь місце. Навіть у простої ми телефонували одне одному. І це дуже цінно для мене.
«Незламна мама»
Зараз Тетяна з сином у Чернівцях, де проходить реабілітацію разом з іншими жінками України. Усі вони – учасниці благодійного проєкту від ГО «Фонд Маша» «Незламна мама», партнером якого є Група Метінвест.
– Мені не віриться, що я зараз опинилася в такому прекрасному пансіонаті з чудовими умовами проживання, кухнею та казковими краєвидами, – захоплено розповідає Тетяна. – Зі мною тут мешкають приблизно 40 жінок з дітьми, які приїхали з Авдіївки, Маріуполя, Покровська, Запоріжжя.
З мамами та їхніми дітьми постійно працюють психологи та реабілітологи, є закордонні, з Ізраїлю.
– Я вже відкрила для себе цікаві й ефективні вправи, – ділиться новим досвідом Тетяна. – Наприклад, виявилося, що, розслабивши якусь частину свого тіла, можна «вимкнути» нервову систему, щоб та відпочила. З дітьми працюють педагоги та психологи, які проводять ігри та арттерапію. Цікаво, що діти не відходять одне від одного, наче надолужують нормальне повноцінне спокійне спілкування, якого їм так не вистачало тривалий час.
Тут ми всі пов’язані одне з одним спільною трагедією. І водночас відпочиваємо, акумулюємо сили та нову енергію для свого подальшого етапу вже нового життя.
Життя триває
– Я готова працювати як ніколи! Активно, завзято, багато... Хотілося б займатися знову своєю справою та приносити користь своєю працею, – захоплено каже жінка.
У планах Тетяни – обов’язкове повернення до рідного Маріуполя, на свій рідний відновлений завод. А поки вона чекає на зустрічі: «Нехай вони знову будуть у моєму житті – мої люди: рідні, друзі, близькі знайомі й колеги. Якщо я про це мрію, якщо я вірю, то так воно і має статися! Адже ми вже перемагаємо своєю згуртованістю, добротою та незламністю».
Про актуальну ситуацію на підприємствах Групи Метінвест і в Україні читайте в спеціальному лонгріді. Оновлення інформації – 24/7. Додавайте до закладок та діліться з друзями. Зберігайте спокій і довіряйте лише офіційним джерелам інформації.
