Молодий, завзятий, оптимістичний… Коли в країну прийшла велика війна, 22-річний інгульчанин без вагань змінив професію електрослюсаря Інгулецького ГЗК на водія-санітара, щоб рятувати життя бійців.
За чотири роки служби Олександр Жернокльов пройшов найгарячіші фронтові напрямки, не раз наражаючись на небезпеку. Та навіть після отримання тяжких поранень не втратив позитиву.
«Я працював до останнього на комбінаті, а потім… Навколо сипалися звістки про знайомих – той пішов, той пішов… », – згадує перші тижні війни Олександр. І хлопець не витримав – теж став на захист країни.
Що таке армія, знав, адже не так давно пройшов строкову службу. Згодом працював якийсь час електрослюсарем в кар’єрі Інгулецького ГЗК. З цієї посади і пішов на фронт – у квітні 2022-го став частиною 60-ї окремої інгулецької бригади, яка тільки-но формувалася.
Навички водія-санітара відпрацьовувати довелось безпосередньо в польових умовах, в реаліях війни. Хлопець побував на всіх гарячих точках Херсонщини і Донеччини – Бахмут, Куп’янськ, Часів Яр, Лиман… Скільки було врятовано з поля бою побратимів за всі ці роки, Олександр не рахує: «Головне для мене було – довезти. Так, важко і відповідально, але все одно ми намагались не втрачати почуття гумору, підтримували таким чином і себе, і поранених, яких ми доставляли до стабілізаційних пунктів».
Екіпаж евакуаційної машини складається з двох людей – власне водія і медика. Завдання – якнайшвидше завантажитись пораненими і виїхать. Зазвичай машина Олександра могла доставити двох лежачих і трьох-чотирьох, а то й вісьмох сидячих бійців. Крім швидкості, важливо бути маневреним, обережним і непомітним, як розповідає водій. Тому найкращим є так званий «сірий» час – коли сонце сідає і встає, або ніч.
Роль водія під час евакуації – не тільки кермувати. Однією рукою треба направляти машину, а другою подавати медику потрібні інструменти із сумок і аптечок. І це ще не все – ще треба постійно підтримувати поранених, особливо важких: розмовляти з ними, заспокоювати, тримати зв’язок.
Доля всі роки була прихильною до Олександра. Але минулоріч, під час одного з бойових виїздів, захисник отримав аж три поранення за один день. Спочатку їхня евакуаційна машина наїхала на міну. Разом із побратимом вони дістали речі та зброю з ушкодженої машини і пішли далі пішки. Сашко ступив кілька кроків і підірвався на іншій міні. Ледве-ледве, з допомогою, майже дісталися своїх, які перебували на відстані понад триста метрів. Але випробування не скінчилися: третє поранення боєць дістав, коли вороги скинули вибухівку з дрона на евакуаційну машину, яка за ними приїхала:
«Я намагався залізти під якусь спалену БМП, а потім розумію: я не сховаюся. Піднімаю голову і бачу, що дрон завис наді мною. Різко починаю відповзати вбік, і в цей момент вибух – і мене відкинуло ліворуч… Пам’ятаю, коли отримав всі ті поранення, я все одно зберігав спокій і позитив. Чув, як мене наші евакуйовували і казали про мене: «Він важкий, але живчик!».
Як наслідок, у Сашка мінно-вибухове поранення, ампутовані чотири пальці на нозі, черепно-мозкова травма, численні вогнепальні рани та роздроблений ліктьовий суглоб. Такий «набір» не злякав хлопця: від початку він був певен, що зможе стати на ноги та відновити функцію руки.
На шляху відновлення
У такому ж позитивному настрої Олександр надалі відновлювався – спочатку в Дніпрі, згодом – тривале лікування і реабілітація у Львові, де тамтешні фахівці-медики кілька разів прооперували йому руку і буквально зібрали ногу. Під наглядом спеціалістів хлопець працював над моторикою кисті, відновленням функцій пальців, власне руки. Тренував силу і, за словами медиків, показував хорошу динаміку відновлення.
«Я займався з фізичним терапевтом. Ми працювали над амплітудою рухів, щоб в подальшому я самостійно міг себе в побуті обслуговувати, пересуватись. Найбільше мене мотивувала перспектива ходити без милиць. Хотілося якнайшвидше стати на ноги – і це було найтяжчим і найбажанішим», - згадує Олександр. І хоч попереду ще кілька етапів лікування, мети ветеран досяг: на ноги встав.
Поки рятував поранених, Олександр встиг закінчити Криворізький національний університет, отримавши онлайн «бакалавра» в електросправі – тут він не зрадив отриманій колись в технікумі спеціальності електрослюсаря, яку дуже любить. Диплом отримав якраз під час свого лікування.
Додому захисник повернувся із кількома нагородами, серед яких найбільш значуща – президентський орден за проявлену особисту хоробрість «За мужність» III ступеня.
Наразі Олександр Жернокльов повернувся на Інгулецький ГЗК – працює у ветеранському секторі, в архіві. Впорядковує документи, спілкується з демобілізованими, з пораненими, з родичами, які втратили рідних, допомагає знаходити нові сенси в житті: «Тут головне не замикатися в собі, – каже. – Йти в люди, в соціум».
«Ловити і випускати – оце справжнє для мене задоволення!, – ділиться ветеран. – Перше, що я зробив, до речі, після повернення додому – пішов на рибалку. Колись брав участь у спортивних турнірах і в планах повторити це. Після нашої Перемоги – обов’язково».
Хоч колеги, рідний цех зустріли ветерана дуже тепло, підтримали, та душа Олександра Жернокльова і сьогодні рветься на фронт – до побратимів, командирів, до «своїх хлопців»: «Ну а як інакше?! – дивується він. – Поки війна йде. Там все по-справжньому. Там всі свої».
На ГЗК Метінвесту відбулися зустрічі колишніх працівників комбінатів – професіоналів із найвагомішим досвідом праці, справжніх патріотів свого підприємства. З ювілеями поздоровили пенсіонерів, які восени та взимку відзначили круглу дату – 80, 90, 95 або 100 років.
Більшість ювілярів стояли у самих витоків, починали свій трудовий шлях в непрості часи будівництва та становлення комбінатів. Були дотичні до виробничих викликів та досягнень минулого, а дехто входить до почесного кола першопрохідників гірничодобувних підприємств. Попри золотий вік, багато хто з присутніх пенсіонерів сьогодні не припиняє активності – займається самоосвітою, долучається до важливих заходів, бере посильну участь у суспільних ініціативах ГЗК, району та міста.
Гостей-довгожителів тепло привітали керівники НR-служби та профспілкові лідери. Директор з персоналу та соціальних питань ГЗК Метінвесту Андрій ЩЕРБАК зазначив:
– Завдяки вам і вашій відданій багаторічній праці колись виросли наші видобувні гіганти, розвивались та процвітали цехи, закладались міцні професійні традиції. Ви є справжніми легендами, адже ваш внесок у розвиток комбінатів надзвичайний, а мудрість та досвід і сьогодні служать великій родині гірників. Завдяки йому комбінати продовжують працювати всупереч війні та її викликам. Тішимось, що ви є, що залишаєтесь із нами, цікавитесь життям комбінатів, як і колись, берете посильну участь у суспільному житті та ініціативах, які наближають українську перемогу. Бажаємо вам здоров’я, довгих років життя в добробуті й теплі, у колі рідних та близьких.
Ювілярів відзначили грошовими сертифікатами: їх одержали загалом 55 пенсіонерів трьох комбінатів. Хто зміг – сам завітав за запрошенням на урочистий захід, замість деяких прийшли, за згодою, їхні близькі родичі, а тих, хто за станом здоров’я не мав можливості відвідати, – привітали за погодженням удома.
На Інгульцькому ГЗК привітали десятьох ювілярів, які багато років віддали підприємству – кожний у своїй професії. У тісному колі вітали ювілярів на Центральному комбінаті – колишніх машиністів, слюсарів, механіків, майстрів... А на Північному відзначили загалом 34-х ювілярів.
Серед гостей-іменинників – Євгенія КАЛУГІНА. Майже 49 років Євгенія Іванівна віддала УЗТ Північного ГЗК. Вона – із відомої династії залізничників, багато років пропрацювала начальником залізничної станції. У листопаді жінка відзначила своє 80-річчя. Згадує:
– Прийшла в залізничний цех комбінату 17-річною дівчиною – і звідси ж вийшла на пенсію 2012 року. Пройшла весь стандартний кар’єрний шлях від стрілочниці, диспетчера зміни, начальника зміни і до начальника залізничної станції. Пам’ятаю, як страшнувато було переходити з розкриву на рудний хід, яка це була відповідальність… Але роботу свою завжди любила, тому, гадаю, і склалося все в мене. Завжди поважали, питали в мене поради – навіть і після виходу на пенсію. Колектив у нас був просто чудовий – дружний, міцний. І зараз провідують, кажуть, що я їм за другу маму на роботі завжди була. Це дуже приємно! Зараз навіть трохи сумую за робочими буднями. Із радістю б сіла за пульт диспетчерський – «диригувати» процесами.
