Попри втрати, руйнування та кадровий дефіцит, індустрія залишається одним із ключових джерел бюджетних надходжень.
Партнерський проєкт
Коли держава виплачує зарплату вчителю, фінансує лікарню чи купує снаряди для армії – за цим стоїть чиясь сплата податків. До повномасштабного вторгнення кожна десята гривня податкових надходжень до бюджету так чи інакше була пов'язана з важкою промисловістю. Металургійні гіганти, хімічні заводи та шахти платили мільярди й утримували цілі міста. Сьогодні, під час великої війни, обсяг податків від них скоротився, але значення таких підприємств для майбутнього – навпаки, зросло.
З головного податкового донора важка промисловість стала ще й оборонним постачальником, зварювальником фортифікацій і кістяком валютної стабільності країни, яка воює. Галузь втратила Маріуполь, зазнала ударів по енергетиці й логістиці – але переорієнтувалася, адаптувалася і продовжує слугувати базою економіки.
У другому матеріалі серії “Фундамент” – партнерського проєкту LIGA.net і Метінвесту – ми розкажемо про те, як важка промисловість утримувала державу до війни, що від неї залишилося сьогодні і за яких умов вона зможе незабаром розквітнути, наповнюючи бюджет і створюючи робочі місця.
Чим була важка промисловість для економіки до повномасштабної війни
Щоб зрозуміти масштаб втрат, спершу треба усвідомити масштаб того, що існувало. Напередодні повномасштабного вторгнення важка промисловість була справжнім хребтом української економіки – у буквальному сенсі.
Промисловий сектор у 2021 році забезпечував 23,2% ВВП, а левова його частка припадала саме на важку індустрію: металургію, добувні галузі, машинобудування, хімічну промисловість і виробництво будівельних матеріалів. Ці галузі домінували не лише у структурі ВВП, а й у товарному експорті, де формували понад 50% усіх валютних надходжень.
Безперечним флагманом залишався гірничо-металургійний комплекс (ГМК). Економічний вплив ГМК у 2021 році склав 10,3% від ВВП – якщо враховувати не лише пряме виробництво, а й суміжні галузі та споживчі витрати металургів. Частка металургії в товарному експорті сягала майже 33%, або $22,2 млрд валютного виторгу. До бюджетів усіх рівнів підприємства ГМК сплатили $3,5 млрд податків і зборів за рік.
Видобувна промисловість – нафта, газ, вугілля – додавала ще 6,7% ВВП у 2021 році. Лише Нафтогаз і суміжні держкомпанії щороку перераховували до бюджету $5-10 млрд, забезпечуючи роботою понад 100 000 людей. Машинобудування, хоча й значно менше за масштабом, приносило $5-10 млрд валютних надходжень від експорту машин і транспортного обладнання. Хімічна промисловість постачала на зовнішні ринки ще $3,9 млрд товарів щороку.
У розвинених країнах частка важкої промисловості у ВВП нижча, ніж була в Україні до повномасштабної війни: у Великій Британії та США – 17%, у Франції та Нідерландах – 18%. Ці економіки пройшли глибоку деіндустріалізацію й перейшли до моделі надання послуг і технологічних сервісів.
Залежність України від важкої промисловості є структурно вищою, ніж у більшості держав ЄС, але цьому є пояснення: Україна успадкувала потужний радянський індустріальний комплекс і ніколи не мала ресурсів для його повноцінної диверсифікації. Натомість вона має певні передумови, які в повоєнних умовах можуть стати стартовим капіталом для реіндустріалізації.
Проте й у розвинутих країнах “важка база” – автомобілебудування, суднобудування, оборонна промисловість, виробництво промислового обладнання – залишається критично важливою для суверенітету. Пандемія COVID-19 і війна в Україні болісно нагадали Заходу про уразливість ланцюгів постачання: коли сталь, мікросхеми або порох раптом стали дефіцитом, виявилося, що “зайва” промисловість буває дуже необхідною.
Мультиплікатор: як важка промисловість впливає на економіку
Але цифри експорту й податків – лише верхівка айсберга. Справжній внесок важкої промисловості в державну стабільність був значно глибшим і складнішим.
Зайнятість
Кожен четвертий найманий працівник у 2021 році був пов’язаний з промисловим сектором. До повномасштабного вторгнення один металург опосередковано забезпечував роботою ще чотирьох людей у суміжних секторах – від залізниці до ремонтних майстерень. Кожен тринадцятий найманий працівник в Україні так чи інакше залежав від металургії. Зокрема, на ММК ім. Ілліча й Азовсталі працювало 14 000 і 10 000 осіб відповідно, на АрселорМіттал Кривий Ріг – майже 20 000 працівників. У мономістах – Кривому Розі, Маріуполі, Запоріжжі – заводи взагалі були містотвірними підприємствами, від яких залежали соціальна й комунальна інфраструктура всієї громади.
Інфраструктурний мультиплікатор
Великі металургійні та хімічні підприємства формували величезний попит на послуги транспорту – Укрзалізниця перевозила десятки мільйонів тонн руди і металу на рік, порти Одеси, Маріуполя і Миколаєва функціонували передусім завдяки вантажопотоку великих підприємств. Без ГМК залізнична мережа, орієнтована на вантажні перевезення, просто не мала б достатнього завантаження.
Валютна стабільність
Частка важкої промисловості у валютному виторгу країни сягала 40-50% – це означало, що курс гривні і стан золотовалютних резервів напряму залежали від того, скільки тонн металу і руди Україна відвантажила на світові ринки.
Прямі збитки індустрії – десятки мільярдів доларів, непрямі – сотні мільярдів
Масштаб прямих руйнувань від війни – знищені маріупольські комбінати, захоплена Запорізька АЕС, сотні підприємств у прифронтових регіонах – детально розібраний у першому матеріалі серії. Найпоказовішим прикладом знищення українських промислових потужностей є Маріуполь з меткомбінатами Азовсталь і ММК ім. Ілліча, які разом виплавляли майже 40% усієї сталі країни. Це призвело до втрати 40% експорту чавуну і близько 30% експорту прокату.
Збитки від захоплення та знищення лише цих двох комбінатів оцінюють в $11 млрд. Наслідки виявились катастрофічними для всієї української металургії: виробництво сталі в Україні впало з 22 млн тонн у 2021 році до 6 млн тонн у 2022-му – найнижчого рівня за всю новітню історію країни.
Наведемо підсумкову цифру: за оцінками Світового банку (станом на 01.01.2026 р.), прямі збитки промисловості й торгівлі становлять $19,2 млрд, 85% з яких – втрати індустріального сектора. Загальні втрати з непрямими сягають $232,9 млрд – більше за довоєнний ВВП країни.
Трансформація важкої промисловості під час війни: цифри впали, важливість – зростає
Повномасштабна війна докорінно змінила ландшафт української важкої промисловості. Хоча через руйнування потужностей і тривалу блокаду портів кількісний внесок важкої промисловості у ВВП різко скоротився, її стратегічна якість і значення для виживання держави суттєво зросли.
Сьогодні промисловість стала фундаментом оборони. Машинобудівні й ремонтні потужності пройшли через глибоку переорієнтацію: замість цивільної продукції пріоритетом стало виробництво оборонної продукції та товарів подвійного призначення, а також відновлення військової техніки. Металургійний сектор, своєю чергою, частково сфокусувався на потребах внутрішнього фронту й виробляє продукцію для термінового відновлення об'єктів критичної інфраструктури, армування фортифікаційних споруд і сталеві укриття.
Завдяки функціонуванню морського коридору та розвитку залізничних шляхів на Захід, підприємства продовжують постачати продукцію на світові ринки, підтримуючи економіку, генеруючи критично важливий валютний виторг.
За оцінками GMK Center, у 2025 році внесок гірничо-металургійного комплексу (ГМК) у ВВП України, разом з ланцюжками постачань, становив 5,5%. Експорт української чорної металургії досяг $6,2 млрд у 2025 році, що становить 15,2% від загального обсягу експорту товарів із України. Попри війну, чорна металургія більш ніж удвічі збільшила свої інвестиції у 2025 році – до $1,6 млрд.
Всупереч постійним ризикам, галузь залишається важливим донором бюджету. За підсумками минулого року ГМК сплатив $870 млн податків і зборів до бюджетів різних рівнів. Загалом чотири найбільших металургійних підприємств за п'ять останніх років разом сплатили $5,9 млрд податків – навіть в умовах війни.
Війна й глобальні виклики змінили бізнес-реальність і змусили нас працювати по-новому. Але роль металургії залишається стратегічною: вона й далі тримає економіку, забезпечує валютний виторг і наповнює бюджет. Як найбільша компанія галузі, Метінвест продовжує працювати, підтримувати регіони і допомагати армії. І ми не зупинимося – бо віримо в Україну та працюємо заради її майбутнього.
— Юрій РИЖЕНКОВ, CEO МетінвестуОтже, важка промисловість трансформувалася з “локомотива експорту” на стратегічний тил, що поєднує в собі підтримку обороноздатності й економічної стійкості країни.
Адаптація “важковаговиків”: що допомогло галузі встояти
Головними бар'єрами розвитку української важкої промисловості у 2026 році залишаються безпека, логістика та кадри. Жоден інвестор не вкладе кошти в підприємство, яке може бути знищене наступного місяця, – страхування промислових об'єктів у прифронтових регіонах або недоступне, або коштує захмарних грошей. А через обстріли портів НБУ прогнозує недоотримання $1 млрд експортного виторгу лише в першому кварталі 2026 року.
Нестача кваліфікованих кадрів – зараз один із головних викликів на ринку праці. Це особливо актуально для секторів, критично важливих в умовах війни: будівництво, інженерія, енергетика й переробна промисловість.
— Юлія СВИРИДЕНКО, прем'єр-міністерка
До цього додаються структурні проблеми. Лише 5% українських компаній фінансують капітальні інвестиції через банківські кредити – доступу до довгострокового капіталу фактично немає. Внутрішні державні програми підтримки – кредитування в межах “5-7-9%”, гарантії та субсидії – за масштабом несумірні з потребами великих промислових підприємств.
Три фактори стійкості: як важка промисловість України адаптується до війни
Переорієнтація логістики
Традиційно через морські порти експортувалося близько 70-80% всієї залізної руди, тому їх блокада стала сильним ударом по ГМК: галузь відрізало від традиційних ринків збуту в Азії й на Близькому Сході, а залізничний експорт через західні кордони здорожчав у 3-4 рази. Від початку блокади чорноморських портів основний тягар логістики підприємств важкої промисловості взяли на себе дунайські порти і західні залізничні переходи. Після деблокади морського коридору в Чорному морі у серпні 2023 року частина металургійного експорту повернулася на традиційні маршрути. Водночас активно розвивались залізничні коридори на захід – через Польщу та Словаччину.
Державні програми підтримки
Уряд надає значну підтримку через державні кредитні ініціативи та гранти. Окремим інструментом є спрощений доступ до критичного імпорту сировини й комплектувальних частин, що частково компенсує розрив у внутрішніх постачальницьких ланцюгах.
Внутрішній попит як драйвер
Він складається з двох складових. Перша – закупівлі оборонної продукції за кошти держбюджету та міжнародних партнерів, що у 2025 році склали приблизно 840 млрд грн. Друга – витрати на відновлення інфраструктури і будівельні проєкти, щорічний обсяг яких становить близько 300 млрд грн.
Основним інструментом традиційно є наша найбільша програма в межах політики “Зроблено в Україні” – це “Доступні кредити 5-7-9%”. І наразі у нас уже третій рік поспіль не змінюється фінансування – 18 млрд грн компенсацій, що дає змогу надавати біля 95-100 млрд грн на рік. І бачимо саме великий попит, бо за минулий рік близько 25 000 українських підприємств скористалися цією програмою.
— Андрій ТЕЛЮПА , радник міністра економіки, довкілля та сільського господарства УкраїниПовоєнний розвиток: два сценарії майбутнього української важкої промисловості
Майбутнє важкої промисловості України буде різним залежно від того, як і коли завершиться війна. Тут доречно розглянути два принципово різних сценарії.
Сценарій А (оптимістичний): інтеграція й модернізація
Передумовою є відносно швидке завершення конфлікту на прийнятних для України умовах, отримання надійних гарантій безпеки та масштабної фінансової підтримки з боку внутрішнього попиту.
За оцінками Світового банку (станом на 01.01.2026 р.), потреби у відновленні України на десятирічний обрій становлять $588 млрд – майже втричі більше за номінальний ВВП країни за 2025 рік. Важка промисловість стоїть на порозі безпрецедентного внутрішнього замовлення. Найбільші інвестиції будуть потрібні транспорту (понад $96 млрд), енергетиці ($91 млрд) і житловому фонду ($90 млрд).
Арматура, металоконструкції, труби, цемент, кабель – усе це необхідно в колосальних обсягах. Якщо супроводити цей попит цільовими інвестиціями у власне виробництво, Україна може отримати історичний шанс не тільки провести реіндустріалізацію, але й перейти від продажу сировини та напівфабрикатів до продажу готових виробів з високою доданою вартістю.
Ключем до успіху є інтеграція в європейські ланцюги постачання – але євроінтеграція промисловості має свою ціну. З 2026 року ЄС стягує вуглецеве мито (CBAM) з імпортної сталі, виробленої з великим викидом CO₂. Українська металургія під це мито підпадає повністю – і без перехідного режиму ризикує втратити єдиний великий ринок збуту ще до того, як встигне модернізуватися. Угода про асоціацію дає правову базу, майбутнє членство – стратегічну перспективу.
Три кроки до реалізації сценарію А
Крок 1
домогтися перехідного режиму CBAM, щоб металургія не загинула ще до початку “зеленої” трансформації
Крок 2
залучити приватних та інституційних інвесторів до фінансування декарбонізації (лише для металургії потрібно €12 млрд)
Крок 3
у той чи інший спосіб відновити кадровий потенціал, налагодити прискорену підготовку фахівців
У разі реалізації цього сценарію важка промисловість могла б протягом 10-15 років відновити довоєнний внесок у ВВП і навіть перевершити його – але вже не користуючися з обсягу, а внаслідок технологічного рівня й доданої вартості.
Сценарій Б (прагматичний): військовий хаб
Інша картина постає у разі заморожування війни на лінії фронту або продовження бойових дій на невизначений термін. Тут важка промисловість залишається переважно в оборонній парадигмі, а Україна перетворюється на дуже важливий промисловий оборонний хаб Східної Європи – можливо, не за обсягами виробництва оборонної продукції, однак точно за рівнем експертизи і досвіду бойового використання.
Передумови для цього вже існують. За оцінками Міністерства оборони України, виробничий потенціал оборонно-промислового комплексу (ОПК) досяг $35 млрд. У 2025 році іноземне фінансування українського ОПК перевищило $6 млрд порівняно з $600 млн роком раніше. Загалом минулого року обсяг виробленого озброєння й техніки в Україні українським ОПК сягнув 180 млрд грн проти 122 млрд грн у 2024 році.
Важка промисловість у цьому сценарії отримує потік інвестицій і замовлень на військову продукцію від України та союзників. Позитивних прикладів уже багато: Rheinmetall, KNDS, Quantum Systems, Roshel. Тим більше, що значна частина західної військової продукції та технологій вже проходить апробацію в Україні.
З урахуванням того, що зараз багато потужностей українських виробників недостатньо завантажені через брак державного фінансування й неможливість експорту оборонної продукції, цей сценарій є сприятливим для української промисловості за інших рівних умов.
Обидва сценарії не є взаємовиключними. Навіть у разі реалізації сценарію Б Україна зможе закладати основи для переходу до сценарію А – за умови, що оборонні інвестиції супроводжуватимуться переданням технологій і розвитком компетенцій.
Хребет економіки і стратегічний актив, а не тягар
Важка промисловість України за чотири роки повномасштабної війни пройшла шлях трансформації, що у мирний час зайняло б кілька десятиліть. Вона втратила потужності та кваліфікованих фахівців, змінила логістику й географію постачань, частково переорієнтувалась на оборонне виробництво – і все одно залишається структурним хребтом економіки, на якому тримається бюджет, зайнятість і валютна стабільність.
Деякі із головних перешкод – безпекові ризики й логістичні обмеження – можна подолати лише після завершення активної фази бойових дій. Але є виклики, з якими можна і треба боротися вже зараз.
Три невідкладні кроки для промислового відновлення
Крок 1
домагатися від ЄС перехідного режиму CBAM
Крок 2
активізувати переговори щодо доступу до європейських структурних фондів для “зеленої” модернізації важкої промисловості
Крок 3
активізувати переговори щодо доступу до європейських структурних фондів для “зеленої” модернізації важкої промисловості
НБУ планує найближчим часом представити законопроєкт про комплексну систему страхування воєнних ризиків в Україні.
Необхідно перейти від точкових рішень, що вже працюють на ринку, до розробки комплексної єдиної архітектури, де є страхові продукти, доступні для кожного. Прагнемо якомога швидше напрацювати єдину стратегію страхування, яка б забезпечила якнайширше охоплення всіх підприємств та інвесторів, і закріпити її законодавчо.
— Олексій СОБОЛЕВ, міністр економіки, довкілля та сільського господарстваУ поточних умовах держава навряд чи зможе виділити значні ресурси для підтримки важкої промисловості через скрутний стан бюджету та залежність від зовнішньої фінансової допомоги. За даними Міністерства фінансів України, у 2025 році Україна отримала $52,4 млрд прямої бюджетної підтримки, потреба на поточний рік складає майже таку ж суму – $52 млрд.
Але держава завжди може оптимізувати та пріоритизувати наявні витрати, розуміючи, що кожна гривня, вкладена у підтримку “важковаговиків”, дає мультиплікативний ефект в інших галузях. Головне – навіть у складних умовах не ухвалювати рішення, що створюють нові перешкоди для промисловості.
Адже важка промисловість – ключовий учасник повоєнного відновлення економіки й інфраструктури усієї країни. За оцінками Київської школи економіки (KSE), українська важка промисловість може виробляти 90% будматеріалів і металопродукції, необхідних для повоєнного відновлення країни.
Війна в Україні увійшла у фазу виснаження, де перемагає той, чия економіка витриваліша: стан “економічного тилу” безпосередньо визначає обороноздатність країни. У такій конструкції саме важка промисловість є хребтом економіки й обороноздатності, а значить – і самої країни. Важка промисловість – не тягар минулого. Це фундамент безпеки, перемоги та процвітання.
