Влітку 2022 року Дмитро, який 10 років до того працював на Запоріжсталі, добровільно став до лав Збройних Сил України. І нині хоробрий воїн на псевдо «Мальчік» боронить український народ від окупантів на Донецькому напрямку.

– На комбінаті працювала моя бабуся, і зараз продовжують працювати дядько і тітка. Піти у металургію було моїм рішенням, попри те, що батьки-медики бачили мене продовжувачем династії медиків. Комбінат був моїм першим місцем роботи, одразу після інституту я якийсь час працював у доменному цеху, спочатку машиністом розливних машин, потім бригадиром. Перед тим, як стати до лав оборонців я працював в дирекції з персоналу, – розповідає Дмитро.

У липні 2022 року запоріжсталівець став добровольцем та розпочав свій шлях у Збройних Силах України.

– Я пройшов навчання у Великобританії, і спочатку виконував бойові завдання на посаді гранатометника, згодом корегував роботу артилерії. Вивчився на бойового медика, пройшов курси управління дронами – загалом дуже багато освітніх проєктів для військових.

Зараз я відповідаю за зв’язок у бригаді десантно-штурмових військ. Це дуже відповідальна справа, адже без зв’язку майже неможливо уразити противника чи зайняти вигідні позиції без втрат, – зазначив Дмитро.

Дмитро згадує, як вирішив залишити металургію і піти на захист батьківщини, не очікуючи на повістку.

– Черговий масований обстріл одного з населених пунктів України два роки тому став для мене рушійною силою, таким собі тригером. Я побачив у новинах про загиблу дитину, і вирішив, що маю захистити власну сім’ю за будь-яку ціну.

Дружина та донька підтримали мене. Ми дуже сумуємо одне за одним, але усі розуміємо для чого я це роблю, – пригадує військовослужбовець.

Найгарячіші точки по лінії зіткнення – місця дислокації бригади Дмитра. Майже за два роки служби оборонець виконував бойові завдання на півдні та сході України.

– Наша бригада аеромобільна. Ми завжди у вирі найсильніших атак ворога. Символічна дата для мене – 24 серпня, День Незалежності України. Саме у цей день з навчального центру мене розподілили до моєї бригади. Тож це мій символ близької перемоги. Ми з побратимами пройшли весь Херсонський напрямок, на Донецькому я отримав травму, але досить швидко відновився.

У 2023-му я вже разом з бригадою готувався до контрнаступу на Запорізькому напрямку. І зараз ми тримаємо оборону на сході. Штурми і наступи рф не припиняються, але ми тримаємося і робимо усе, аби не пропустити окупантів глибше на територію України, – каже Дмитро.

Родина Дмитра підтримує воїна і чекає на його повернення, як і колеги на Запоріжсталі.

– Зараз важко говорити про те, що буде після Перемоги. Знаю одне: вона точно буде за нами. Я бажаю усім нам терпіння і наснаги, і моїм колегам-металургам теж. Адже надійний тил та підтримка – це крок до омріяного миру на вільній українській землі. Кожен з нас знайшов своє місце у цій війні, і робить на ньому усе можливе, – додав Дмитро.