Стаж роботи Олександра Брижатенка на гірничодобувному підприємстві Метінвесту дорівнює 22 рокам. До війни чоловік працював дробильником на Інгулецькому ГЗК. Та попри те, що мав відстрочку від призову, у серпні 2022 року прийшов до військкомату добровольцем. Протягом року, до поранення, Олександр служив у 1-му стрілецькому батальйоні 17-ої окремої танкової Криворізької бригади імені Костянтина Пестушка.
Усміхнений, доброзичливий і відкритий – саме таке враження складається після першого погляду на ветерана війни Олександра Брижатенка. Легко знайомимося , шукаємо затишне місце і починаємо розмову. Спочатку про день, який змінив все для нас усіх. Тоді, ранком 24 лютого, коли Олександр приїхав на дробильну фабрику, більшість українців вже знали про початок війни. Про жахливу новину йому повідомив старший брат телефоном. Відтоді чоловік ходив на роботу, але думав про те, що основна робота тепер на фронті. За пів року, не чекаючи на повістку, він подався до військкомату та пішов служити.
– Призвався я 16 серпня. Повезли у Краматорськ, потім у бік Дружківки. Налаштувався, що буду у десантно-штурмовому батальйоні. Але трохи підвело здоров’я і мене перевели до Черкаського на навчання, а звідти до Криворізької 17-ої танкової бригади у стрілецький батальйон. Він тоді стояв на Херсонському напрямку. Ми тримали позиції за Великою Олександрівкою та у бік Борозенського, ходили у нічні чергування, змінювали розташування, йшли вперед від посадки до посадки. Обстріли були постійно. Телефони вимикали, аби нас не запеленгували та не скерували на нас артилерію. Іноді відходили подалі від окопів та набирали рідню, щоб сказати, що живі та заспокоїти, – розповідає Олександр.
Із забезпеченням амуніцією було все в порядку. Бронежилет та шолом передали з комбінату, решту амуніції видали у військовій частині. За словами Олександра Брижатенка, хлопці швидко обживалися на нових позиціях. Восени, звичайно, в окопах було мокро, але грілися буржуйками, налагоджували побут, як могли. Коли визволяли Херсонщину і заходили у населені пункти, то місцеве населення зустрічало з вдячністю і радістю.
– Херсонці дуже щирі і привітні були. Як бачили нас, то одразу пропонували свої хати, щоб ми перепочили. Варили нам їжу цілими казанами і на тачках підвозили. А ми їм теж допомагали: перевіряли будинки і подвір’я на наявність розтяжок, які лишали ті нелюди, літнім людям дрова кололи, по господарству яка поміч потрібна була, то робили, – пригадує воїн.
Минав вже рік, як чоловік ніс службу на фронті. Одного дня просувалися вантажівкою на нові позиції та машина наїхала на протитанкову міну. Олександра вибуховою хвилею викинуло з кабіни. Коли отямився, відчув, що на нього з бака ллється бензин, спробував піднятися, але не зміг. Тоді дотягнувся до автомату та став перекочуватися у бік посадки, вже там втратив свідомість. Його знайшли побратими та доправили до Великої Олександрівки. Там пораненому надали першу медичну допомогу, стабілізували стан і повезли до Кривого Рогу і госпіталь. У Олександра була контузія, численні забої та серйозна травма ноги. Після кількох операцій воїна відправили на відновлення, а зрештою відсторонили від подальшого проходження служби.
– Переживаю за своїх побратимів, телефоную їм, але частіше у відповідь чую, що абонент поза зоною. Сподіваюся, що вони живі і ми ще побачимось. Тут на Інгульці я спілкуюся з такими як і я пораненими військовими, у нас багато спільних тем. Я повернувся на рідне підприємство. Поки що на легкій праці, але сподіваюся, що згодом зможу знову працвати дробильником. Я знаю, що у росіян немає шансів завоювати Україну. У них немає ідеї, є лише жага заробити гроші, щоб вирватися зі злиднів. А у нас є гордість і бажання очистити свою землю від цієї нечисті. Нам треба бути сильними, бо роботи попереду ще багато, – вважає Олександр БРИЖАТЕНКО.
Про актуальну ситуацію на підприємствах Групи Метінвест і в Україні читайте в спеціальному лонгріді. Оновлення інформації – 24/7. Додавайте до закладок та діліться з друзями. Зберігайте спокій і довіряйте лише офіційним джерелам інформації.
