У мирні часи Денис Валуєв працював машиністом гірничих виїмкових машин на дільниці з видобутку вугілля № 2 ШУ «Покровське». Перед початком війни пішов служити за контрактом у 56-ту окрему мотопіхотну бригаду. Сьогодні шахтар боронить Україну біля Часового Яру – на одному з найгарячіших напрямків фронту.
Велику війну Денис зустрів у навчальному центрі сухопутних військ ЗСУ «Десна». Військовий вишкіл довелось перервати 24 лютого та зустрічати колону росіян біля Чернігова. Лише на початку травня його направили у розпорядження танкового батальйону рідної бригади, яка вела бої на Донецькому напрямку.
Денис Валуєв
– Тоді йшли жорстокі бої біля Пісок, Мар’їнки, Красногорівки, Григорівки та Курахового. Потім нас перекинули на Запорізький напрямок. Після цього був Бахмут та найближчі до нього населені пункти, – пригадує географію боїв Денис.
На військовій службі обіймає посаду старшого механіка-водія танкової роти, має звання молодшого сержанта. Працюючи в шахті, Денис відповідав за технічний стан очисного комбайна, а зараз піклується про десять бойових танків третьої танкової роти. Чоловік шуткує, що ремонти на війні відбуваються у вільний від штурмів час, на перервах, як у школі.
– У танковому екіпажі я – механік-водій. Разом з побратимами ми виїжджаємо на бойові завдання, несемо чергування, ведемо штурми позицій противника. Під час бою в районі Григорівки отримав осколкові поранення у голову та живіт. Але після першої медичної допомоги відмовився покидати бойову машину та прийняв рішення вивезти танк з лінії вогню. Завдяки вогневій підтримці, ми успішно евакуювали танк, – розповідає Денис.
Разом з танком була виведена з небезпечного місця значна частина бійців піхоти. Росіяни обстрілювали машину градами, але всі вісім бійців-піхотинців залишились живими. Після цього бою Денис ще два рази отримував контузії. Але завжди лікувався у розташуванні частини, там же проходив і реабілітацію. За відвагу та мужність отримав кілька нагород, у тому числі – медаль «За оборону міста Бахмут». Має відзнаку «Кращий танкіст», але каже, що воює на за нагороди.
Після закінчення війни Денис мріє відпочити разом з родиною. За два роки він бачив рідних лише два тижні. Каже, що скучив за сімейним затишком, тишею, спокоєм та улюбленою роботою.
– Я завжди пишався тим, що працюю на шахті. Якщо після повернення з фронту буде потреба використати свій шахтарський досвід, залюбки повернусь до шахтоуправління, – говорить Денис. – Мене дуже підтримує моя родина, кохана дружина Карина та синочок Гліб. Йому лише п’ять років. Зараз вони в евакуації, живуть в Одесі. Завдяки молитвам дружини та матері я маю надію, що повернусь додому живим. Як і всі, мрію про нашу перемогу. Наразі – це головна ціль.
