Генеральний директор Метінвесту Юрій Риженков у відвертому інтерв’ю британській The Times розповів про втрати та виклики під час війни, підтримку армії, плани відбудови бізнесу та країни, а також поділився особистими переживаннями й філософією виживання в кризові часи.

Попри руйнівний вплив війни на Метінвест і його працівників, очільник сталеливарного гіганта Юрій Риженков із надією дивиться в майбутнє.

Кілька тижнів тому о шостій ранку його розбудив звук ракет, що пролітали над його квартирою в Києві. «До цього звикаєш», – знизує плечима генеральний директор Метінвесту, гірничо-металургійно групи, яку війна Путіна поставила на межу виживання.

«Чуєш, як над тобою летить ракета. Але потім розумієш, як сказав мені один військовий: якщо ти її чуєш, значить, це не твоя ракета – можна не хвилюватися».

Часто разом із ракетами лунають сирени, що закликають людей йти до укриттів, які нерідко зроблені зі сталі Метінвесту. Риженков зізнається, що ігнорує ці сигнали: найближче укриття – за десять хвилин ходи. «Тож, поки туди добіжу, – або мене вже не стане, або все вже закінчиться», – каже він з усмішкою.

На момент зустрічі в офісі The Sunday Times Риженков перебував у Лондоні, де від початку вторгнення мешкає його дружина з трьома дітьми. Чи просять вони його не повертатися до України, де він проводить майже половину часу? «Це нескінчена розмова, – визнає він, нахиливши голову. – Але в мене є робота, яку треба виконувати».

49-річний Юрій Риженков належить до української бізнес-еліти – він керує однією з найбільших компаній країни, яка до повномасштабного вторгнення Путіна забезпечувала роботою близько 100 тисяч людей. Але це не врятувало його від руйнівного впливу війни.

Окрім психологічних викликів, пов’язаних із роллю керівника у воєнний час, його бізнес зазнав величезних втрат, що значно вдарило й по статках мажоритарного акціонера Ріната Ахметова – мільярдера, власника футбольного клубу «Шахтар» (Донецьк) та найбагатшої людини України.

Найбільші підприємства Метінвесту були розбомблені й виведені з ладу, зокрема й металургійні заводи Маріуполя, що стали одним із перших полів бою. Дохід Метінвесту скоротився удвічі, а чисельність персоналу зменшилася до близько 50 тисяч. Десятки тисяч людей втратили роботу на підприємствах Групи; 8 тисяч нині служать у лавах Збройних сил, а 764 працівники загинули.

Попри ці втрати, Риженкову вдалося зберегти мотивацію тих, хто залишився в компанії. Метінвест є одним із найбільших приватних донорів української армії, його сталь використовується для укриттів та військового обладнання. «Працівники відчувають, що вони – частина опору. І вони цим пишаються», – зазначає він.

Риженков регулярно подорожує Європою, відвідуючи підприємства Групи в інших країнах, зокрема у Великій Британії, де Метінвест володіє заводом Spartan у Гейтсхеді. Риженков фактично став міжнародним обличчям українського бізнесу.

Непоказний, в окулярах та флісовій кофті поверх сорочки, Юрій Риженков зовсім не справляє враження керівника, який прагне будувати особистий імідж. «Ні, мене це мало цікавить», – підтверджує він без зайвих пояснень.

Натомість, подібно до президента Зеленського, Риженков свідомо працює з медіа, аби утримувати міжнародну увагу на війні та на викликах, з якими стикається Україна. Він переконаний: це допоможе 

«Люди схильні забувати, що війна триває, – каже він. – А тим часом Україні потрібна допомога, щоб воювати й вистояти. Ми зацікавлені в якнайшвидшому завершенні війни та відновленні країни».

Як і багато інших, Риженков не зміг зробити чітких висновків із неочікуваної заяви Дональда Трампа про те, що Україна може повернути всі свої території. Втім він вважає, що сама позиція засвідчує: «США залишаються союзником України», а це критично важливо для досягнення миру.

На його думку, прийнятний сценарій передбачає припинення бойових дій та подальше виведення російських військ з української землі. Але він наголошує: завершення війни має супроводжуватися «реальними гарантіями, що її не буде розпочато знову». Це можуть бути як гарантії від НАТО, так і іноземні інвестиції в зміцнення обороноздатності України, здатної відбивати майбутні агресії.

Після війни Риженков сподівається, що багаті інституції та приватні інвестори профінансують відбудову країни. Він упевнений, що Рінат Ахметов, який має значні інвестиції в українській економіці, буде серед тих, хто вкладатиме кошти у відновлення. «Я прогнозую, що після завершення війни він зосередиться на інвестиціях у відбудову України», – каже Риженков.

До ранку 24 лютого 2022 року Риженков не вірив, що Путін справді зважиться на повномасштабне вторгнення. Але того дня його розбудили вибухи ракет у Києві. Найбільше занепокоєння викликала доля головного активу – металургійного комбінату «Азовсталь» у Маріуполі, лише за 35 миль від російського кордону, де працювали десятки тисяч людей.

Метінвест почав готуватися до найгіршого, поступово зупиняючи виробництво. «Наприклад, на одному з наших заводів у Маріуполі були величезні запаси аміаку. Неможливо просто випустити його в повітря чи чекати, поки туди влучить бомба – це була б катастрофа. Тому наші хлопці під обстрілами поступово зливали його протягом двох тижнів», – згадує він.

У підсумку, попри всі зусилля, підприємство все ж було зруйноване бомбардуваннями. «На жаль, воно перестало існувати. Але я вважаю, що ми врятували багато життів, діючи саме так».

Коли бої посилилися й охопили територію металургійного комбінату, Метінвест почав вивозити співробітників і їхні родини до Запоріжжя, міста в центральній частині України. Завдання ускладнювалося тим, що РФ «бомбардувала місця, де ми мали збирати людей».

Після втрати «Азовсталі» коксохімічний завод Метінвесту в Авдіївці, що поблизу Донецька, Росія захопила на початку 2024 року. Цього року компанія була змушена призупинити роботу шахти в сусідньому Покровську. «Вона буквально на лінії фронту», – каже Риженков.

Утім, Риженков переконаний, що після перемоги, якщо Україні вдасться повернути свої землі, Метінвест відновить ці підприємства. І навіть для «Азовсталі» він бачить майбутнє: «Ми точно хочемо перезапустити комбінат у Маріуполі, але, ймовірно, доведеться будувати його заново. Це нормально, адже ми й так планували до 2030-х років закрити старі потужності та замінити їх на електродугові печі для виробництва зеленої сталі. Хтось зруйнував «Азовсталь» – ми побудуємо нову».

Війна суттєво вдарила по фінансових показниках Метінвесту, який продає значну частину металопродукції в Україні, а також експортує залізну руду, плоский прокат і напівфабрикати до 51 країни світу, включно з Китаєм, Індією та США.

За словами Риженкова, до війни бізнес зазвичай мав річний дохід у 10–12 мільярдів доларів, а тепер ця цифра близько 5–6 мільярдів. Попри це компанія залишається прибутковою, а вплив «трампівських» тарифів Риженков вважає незначним.

Риженков сприймає ці труднощі спокійно й навіть дещо здивовано реагує на моє запитання, чи не думав він колись просто залишити роботу й, скажімо, переїхати до Великої Британії.

Юрій Риженков народився в Донецьку, коли місто ще було частиною Радянського Союзу. Він із дитинства звик до змін, політичних потрясінь і конфліктів. Він пригадує: «Коли мені було років вісім чи дев’ять, я жалів хлопців, які народилися в капіталістичних країнах, бо ж я народився в найкращій країні світу. А потім раптом усвідомлюєш, що це зовсім не так».

Риженков виріс у відносно заможній родині, де обоє батьків працювали інженерами-будівельниками. Завдяки цьому він отримав можливість навчатися у Великій Британії – в King’s College London, де здобув освіту у сфері бізнес-менеджменту.

Повернувшись до України, у 2002 році він почав працювати у фінансовому департаменті сталеливарної компанії ISTIL Group. Це був складний період: тодішній президент США Джордж Буш запровадив високі мита на імпорт сталі, що спричинило глобальну кризу на ринку. «Це значно ускладнило життя», – згадує Риженков.

Згодом він приєднався до енергетичної компанії DTEK, де швидко піднявся кар’єрними сходами, а у 2013 році став генеральним директором Метінвесту.

Вже наступного року РФ анексувала Крим, а підтримувані Москвою збройні формування захопили частину Донбасу та низку підприємств, серед яких були й заводи Метінвесту. Родині Риженкова довелося залишити рідне місто, і з 2016 року він у Донецьку більше не бував.

«Схоже, що до мене постійно прилипають кризи, – іронізує він. – Щоразу, коли я приходжу в компанію, з якоїсь причини трапляється криза».

Протягом усього спілкування Риженков демонструє доброзичливу стриманість і стійкість. Він говорить про труднощі воєнного часу з тією ж буденністю, з якою британський керівник міг би коментувати погану погоду, що зіпсувала відвідуваність торгових вулиць.

Утім, двічі, здається, він помітно втрачає спокій. Перший раз – коли йдеться про його родину. Другий – коли його питають, чи не боїться він стати особистою мішенню РФ, адже є однією з помітних публічних фігур України.

«Якщо дивитися практично: що це змінить?» – відповідає він. На його думку, за відданого основного інвестора й згуртованого колективу навіть генеральний директор лишається замінним.

«Чи зміниться щось від усунення однієї людини? – розмірковує Риженков, і в голосі чути гордість. – Насправді – ні. Прийде інший. І саме в цьому сила України: усунення однієї людини мало що змінює».

Також читайте в The Times