Про еволюцію військового виробництва та унікальні рішення для фронту, розвиток ініціативи Сталевий Фронт Ріната Ахметова, продовження допомоги армії та подолання дефіциту кадрів розповів операційний директор Групи Метінвест Олександр Мироненко в інтерв’ю Прямому каналу.

 – Як ініціатива Сталевий Фронт змінилася за чотири роки війни?

– Як і всі інші бізнеси, 2022 року ми розпочинали підтримку армії. Тоді все працювало просто: запит надходив телефоном – і ми намагалися якнайшвидше закрити потреби наших хлопців, які заходили на різні напрямки фронту.

Системна  допомога почалася з виробництва сталі для бронежилетів і передачі амуніції війську, адже у 2022 році не вистачало елементарних засобів захисту особового складу. Також ми працювали з місцевими органами влади – від перекривання доріг важкою технікою, яка була на виробництві, до будівництва базових укріплень, де можна закріпитися та оборонятися. 

За ці роки ініціатива набула більшої системності. Ми вже маємо планування, як на кожному виробничому процесі. Розвиваємо два основні напрями – захист техніки й будівництво укриттів на базі наших «криївок». Окремий напрям, що сьогодні вже не такий інтенсивний, але у 2024–2025 роках був дуже актуальний, – це зведення фортифікацій у Донецькій області.

– Які масштаби Сталевого Фронту в номенклатурі, в цифрах, у географії?

– Географія широка – від Харківщини до Херсонщини. Ми виробляємо близько 50 захистів різного типу і для цивільних, і для військових потреб – залежно від модифікації. А також десятки захисних екранів, які йдуть або одразу до ЗСУ, або на окремі майданчики, розташовані поза основним виробництвом. Туди приходить військова техніка, яку обладнують захисними екранами й передають військовим. 

Наші спеціалісти  працюють на цих майданчиках із дотриманням усіх безпекових вимог. Ми намагаємося відокремити це виробництво від основних процесів – випуску залізорудної сировини та сталі, щоб убезпечити всіх інших працівників.

– Як ви взаємодієте з бригадами й наскільки швидко реагуєте на їхні запити?

– Ми працюємо в кількох форматах. Перший – через місцеву владу: вона знає, які підрозділи заходять на територію, і допомагає налагодити комунікацію. Другий – безпосередньо з бригадами. За ці чотири роки ми познайомилися з усіма командирами й адміністративним персоналом бригад, що працюють на передньому краї.

Зазвичай звернення надходить у вигляді офіційного листа, після чого ми уточнюємо деталі телефоном. Протягом доби визначаємо формат співпраці. Далі, залежно від обсягу та номенклатури замовлення, надаємо допомогу протягом одного-трьох тижнів.

– Що ви виробляєте для армії і який виріб найпопулярніший?

– Це два типи виробів. Перший – захисні екрани на всі можливі види техніки – від танків Abrams до сучасної та радянської колісної бронетехніки. Були кумедні випадки, коли ми встановлювали захисні екрани навіть на Mitsubishi L200. Як ці машини потім їхали – це вже окрема історія. Але ми бралися за це, бо розуміли: хлопцям це справді потрібно.

І другий тип – сталеві укриття, які закопуються під землю. Маємо багато їхніх модифікацій: стандартні укриття для польових укріплень, для обладнання командних пунктів, для шпиталів. На двох напрямках фронту вже працюють два досить потужні підземні шпиталі. 

Ще один напрям, який ми розвиваємо, – це цивільні укриття на базі «Цитаделі». Їх уже встановлюють у містах для захисту мирного населення. Паралельно виготовляємо наземні захисні конструкції на основі цих укриттів для промислових об’єктів. Ми використовуємо їх на власних виробництвах, вони встановлені в морських портах, щоб убезпечити працівників, а також постачаємо такі укриття в енергетичний сектор. Це базові речі, на яких ми зараз сфокусовані.

– Як за чотири роки змінилися потреби військових у металевих рішеннях: чи бачите ви цю еволюцію від 2022 року і що саме змінилося?

– Ми отримуємо від військових зворотній зв’язок про те, що потрібно доопрацювати в наших виробах. Наприклад, у захисті техніки – де посилити конструкцію, щоб витримувала більше влучань, або як додаткові елементи можуть відводити кумулятивний струмінь чи змінювати курс дрона, зменшуючи шкоду. Після кожного влучання або виводу нашого захисту з ладу ми разом із військовими аналізуємо, що сталося, і вирішуємо, як змінити конструкцію, щоб ще ефективніше захищати техніку. Тобто це постійне вдосконалення наших рішень. 

Якщо говорити про укриття, вони пройшли велику трансформацію. Спочатку це була просто «бочка», закопана в землю, де хлопці самі намагалися створити комфортні умови. Зараз ми надаємо повний сервіс. Це фактично підземний будинок із власним світлом, генератором, буржуйкою та всіма зручностями: достатньо під’єднати генератор до розетки – і приміщення готове до використання.

– Тобто спочатку створюється базова модель, а після експлуатації та отриманих відгуків ви вносите зміни та її вдосконалюєте?

– Звісно. Без такого зворотного зв’язку та практичного досвіду хлопців, які працюють на нулі з цією технікою, нам було б дуже складно адаптувати наші вироби.

Ми можемо зробити будь-яку конструкцію, але щоб вона була ефективна, її спершу випробовують на полігоні, а потім у бойових умовах. І на основі цього бойового досвіду, який набувають як наші збройні сили, так і наші інженери, ці конструкції змінюються і стають ще ефективнішими. 

– Чи були прототипи, які на етапі тестування виявилися невдалими? І чи проводиться бракування продукції перед фінальним впровадженням?

– Кожен наш виріб проходить випробування на функціональність. Наприклад, захисний екран встановлюють на техніку, і вона спочатку їздить по полігону. Перевіряють, як екран поводиться в русі, під час ведення вогню, наскільки зручно екіпажу евакуюватися, коли зверху встановлене укриття. 

Звичайно, знаходяться недоліки. Після цього ми аналізуємо всю картину та доопрацьовуємо захист так, щоб він був максимально ефективним і не заважав хлопцям у разі небезпеки – адже на передовій кожна секунда має значення.

– Уже років зо два, мабуть, цю війну називають війною дронів. Якщо говорити про дрони, чи задіяний Сталевий Фронт на цьому етапі?

– Ми є одним із найбільших приватних постачальників дронів для армії. Купуємо різні типи – й наземні, й літальні – на ринку та передаємо їх у бригади ЗСУ, які працюють на різних напрямках. Це частина ініціативи Ріната Ахметова та Сталевого Фронту, спрямована на допомогу армії через фінансування та забезпечення дронами військових підрозділів.

– Чи є у вас унікальні розробки, яких не було раніше? 

– Унікальний виріб, яким ми пишаємося – це, звісно, захисні конструкції для ЗРК Patriot та SAMP/T. І зараз ми розробляємо захист для модуля управління ЗРК Hawk – системи протиповітряної оборони, яка працює в Україні. 

На мій погляд, це унікальний досвід, адже йдеться про надсучасну техніку, спроєктовану для захисту неба від супротивника. Але у реальних бойових умовах виявилися певні недоліки. Разом із військовими ми їх виправляли — робили безпечнішими модулі управління, радарні установки та інші системи, щоб персонал міг упевнено почуватися навіть у небезпечних ситуаціях і вести протиповітряну оборону наших міст і селищ.

– Чи передавали ви ваші розробки на огляд і тестування нашим західним партнерам? Чи маєте від них зворотній зв'язок?

– З нашими західними партнерами ми здебільшого працюємо над укриттями. Це зараз дуже актуально: ми показуємо їм наші рішення щодо будівництва різних споруд. Наприклад, шпиталь, який повністю відповідає стандартам НАТО рівня Role 2. Його оглядали численні делегації – військові медики, інженери та закордонні спеціалісти – і всі визнали, що рішення досить ефективні.

На багатьох виставках і зустрічах із військової тематики ми презентували наші інженерні рішення на базі «криївок», і вони мають велику популярність. Зараз ми працюємо над виходом на міжнародний ринок із цими рішеннями, наприклад для облаштування кордону між Польщею та росією, використовуючи наш досвід і пропозиції щодо підземних споруд. В армії НАТО такого досвіду немає, тож вони ставляться до цього з великою цікавістю. І ми обмінюємося з ними інформацією та досвідом.

– Ще одна проблема великих виробництв під час війни – кадрове питання. Коли багато людей іде до армії, звідки ви берете кадри? 

– У нас 11 тисяч співробітників пройшли через Збройні сили, і близько 8 тисяч досі там служать. Понад тисячу повернулися до роботи на наші підприємства. Тому кадрове питання для нас актуальне. 

Ми набираємо людей без жодного досвіду: вони не знайомі з металургією, коксохімією чи гірничою справою. І їх доводиться навчати з нуля. На щастя, на підприємствах залишаються досвідчені співробітники, які передають свій досвід та знання новачкам.

Завдяки цьому нові працівники швидше навчаються й адаптуються до умов роботи. Так, проблема є, але наразі ми з нею більш-менш справляємося.

– Чи не розглядали версію партнерства з якимись навчальними закладами, щоб вони готували кадри саме для вас?

– Ми працюємо фактично з усіма технічними закладами в Запоріжжі, Кам’янському та Кривому Розі. У нас підписані довгострокові програми для залучення студентів і молоді на наші підприємства – це системна робота.

Маємо навіть власний університет – Метінвест Політехніку, через який залучаємо додаткових людей із технічною освітою. Проте цього потоку недостатньо: зараз дефіцит персоналу все одно значний, вище за 10%. Ми перекриваємо його різними інструментами, але нові люди нам все одно потрібні, щоб ефективніше організовувати виробництво.

– І така галузь, що, за всієї поваги до жінок, чоловіків тут не заміниш. Чи є така практика? 

– Зараз на багатьох позиціях, які раніше традиційно займали чоловіки, працює чимало жінок. Вони успішно заміщають чоловіків, які пішли служити до Збройних сил або яких сьогодні просто неможливо знайти на ринку праці.

Зараз жінки навіть працюють водійками БелАЗів, хоча раніше це була суто чоловіча професія. Багато традиційно чоловічих спеціальностей сьогодні опановують жінки, і вони працюють не гірше, ніж чоловіки.

–  Почався п’ятий рік війни, і поки завершення не видно. Чи є у Сталевого Фронту плани на майбутнє? Які напрями плануєте розвивати в першу чергу?

– Насамперед ми й надалі підтримуватимемо військо в усіх напрямах – і через закупівлю техніки, і через допомогу нашими виробами.

У виробництві зосередимося на захисті техніки: будемо вдосконалювати вже наявні рішення й розробляти нові для різних типів техніки. Другий напрям – розвиток «криївок» та рішень на їхній основі. На базі таких укриттів уже побудовано підземний навчальний центр, а зараз завершуємо зведення ще одного – великого підземного центра для підготовки пілотів. 

Це велика ніша, в якій ми плануємо й надалі працювати й розвиватися.

– З огляду на досвід Сталевого Фронту за чотири роки, що б ви сказали тим, хто ще вагається: чи варто підтримувати наших військових?

– Для нас питання «варто чи не варто» не стоїть. І воно не повинно стояти для кожного українця: якщо ми допустимо сюди «руський мір», не буде ні України, ні бізнесу – нічого.

Ми просто зобов’язані підтримувати військо й робити все, щоб працювала країна та економіка. Тут немає «або-або» – ми маємо це робити, якщо хочемо зберегти нашу державу.

– А що б ви сказали тим, хто всі ці чотири роки допомагає армії, але в кого опускаються руки, адже справа непроста й витрати величезні?

– Хочу сказати лише одне: ми маємо триматися, як би важко не було, адже найтемніша ніч завжди перед яскравим світанком. Ми повинні продовжувати допомогу й залишатися надійним тилом для наших хлопців.

– Які відгуки або прояви вдячності ви отримували за час війни від тих, хто користується вашою продукцією?

– Для мене особисто, та й для хлопців на виробництві, найкращий відгук – коли командир підрозділу телефонує і каже: «Хлопці, нам прилетіло в техніку або в бліндаж, але завдяки вашим захистам всі живі, усе нормально, продовжуємо боротися».

Це найкраща рецензія, яка тільки може бути. Вона означає, що ми свою роботу виконали якісно.

Також дивіться в форматі відео на ютуб-каналі "Прямий":