Безмежне і найрідніше «мама» – напрочуд просте слово, та скільки тепла, ніжності і любові воно вміщує у собі. Тільки мама завжди зрозуміє та буде самовіддано любити, незважаючи ні на що, підтримає та надихне подолати будь-які життєві невдачі. Лагідний образ мами ми несемо в своїй душі через усе життя. На Каметсталі працюють чимало мам, яким доводиться поєднувати виховання дітей, домашні обов'язки та важку фізичну працю. Але незламні жінки знаходять у собі сили працювати, залишаючись взірцем професіоналізму на роботі, а вдома дарують своїм дітям вселенську турботу та любов.
Вагітна мама Марія Черевань: «Війна не може заборонити моїм дітям з’являтися на світ»
Молода мама двох дітей Марія Черевань працює машиністом конвейєра на дільниці обертових печей вапняно-випалювального цеху Каметсталі. Умови праці для жінки у відділі виробництва вапна – найскладніші. Та Марія не скаржиться, виконує свою роботу, як належить, а після зміни поспішає додому, де на неї чекають 10-річна Даша і 6-річний Андрійко. Під серцем вона носить ще одне дитя – жінка вже на 6-му місяці вагітності і у серпні очікує народження донечки Катрусі.
Коли у березні 2022 року ворожа ракета прилетіла у їхній дім, Марія не зволікаючи, зібрала речі і разом з родиною спішно покинула рідну Авдіївку, де народила своїх старших дітей, де народилася сама, де працювала на Авдіївському коксохімічному заводі. Прихистком від ворожих обстрілів стало місто Кам’янське. Опинившись у безпеці, жінка облаштувала сімейний побут, у тиші і спокої почала будувати плани на майбутнє. Влаштувала діток у школу та дитячий садок, опанувала нову для себе професію на Каметсталі. Чоловік Марії Сергій ще деякий час продовжував працювати на АКХЗ слюсарем-ремонтником у коксовому цеху, а пізніше теж покинув місто та приєднався до родини.
Робота на Каметсталі дає мені стабільність та впевненість у завтрашньому дні, адже я при роботі, а мої діти – у безпеці, і це найголовніше. Саме тому тут, у Кам’янському, я і зважилася здійснити свою мрію – народити третю дитину. Звісно, я хвилююся, але й дуже радію. Я знаю, що бути мамою трьох дітей буде важко, але готова до цього. Хтось скаже – не найкращі часи, бо країна потерпає від ворога. Так, я згодна, проте війна не може заборонити моїм дітям з’являтися на світ. Адже діти – то сенс життя для матусь і майбутнє нашої країни.
— Марія ЧЕРЕВАНЬ
Юлія Андрійчук: «Мої сини – моя підтримка і опора, поки чоловік захищає країну на передовій»
Лагідна посмішка та променисті очі цієї прекрасної мами випромінюють тепло з самого її серця. Диспетчер агломераційного цеху Юлія Андрійчук – мама трьох синів, яка переживає розлуку з коханим чоловіком – військовим. Коханий Юлії Віталій Андрійчук – теж працівник агломераційного цеху, саме тут вони і познайомилися за волею долі. А потім несподівано війна… 24 лютого 2022 року просто посеред зміни Віталій підійшов до дружини, щоб попрощатися, бо вирішив того ж дня стати на захист країни. Щодня Юля чекає, сумує і пишається його мужністю та вчить своїх дітей бути такими ж сильними і стійкими, як і він.
На комбінаті Юлія працює вже 27 років. Жінка радіє, що тут, на Каметсталі, успішно реалізувалася, як особистість, як професіонал, що виправдала сподівання своїх близьких. Адже її тато, мама, дідусь та бабуся свого часу теж працювали на підприємстві.
А ось старший син Юлії Кирило обрав в житті іншу, не менш важливу для суспільства, професію лікаря. Сьогодні він – дипломований анестезіолог-реаніматолог, а попереду на юнака чекає інтернатура у Києві. 12-річні двійнята Сашко та Михайлик радують Юлю своїми успіхами не менше. Хлопчики добре вчаться, займаються спортом та допомагають своїй матусі в усьому.
Як сьогодні пам’ятаю день, коли дізналася, що у мене будуть двійнята. Це було настільки несподівано, що спочатку я навіть запанікувала. І дійсно ростити двійнят – місія нелегка для жінки, проте найбільшого щастя в житті я уявити не можу. Навіть у підлітковому віці мої сини – моя опора, підтримка і надія, поки чоловік на війні. Хоча справжнім оптимістом у нашій родині є саме Віталій. Навіть знаходячись на передовій, де відбуваються люті жахи війни, на мої переживання він завжди говорить: «Не переживай, усе буде не просто добре, усе буде чудово і тільки так!» Від такої його впевненості я просто не можу більше хвилюватися і одразу заспокоююсь. Бо вірю йому. Мій чоловік знає, що робить, і знає як краще. Я пишаюся ним і дуже кохаю його. Це дає мені сили переживати цю тривалу розлуку. Ми з моїми хлопчиками віримо, що мир в Україні обов’язково скоро настане і воїни світла нарешті переможуть темряву.
— Юлія АНДРІЙЧУК
