Знайти свою людину і побудувати міцні стосунки у зрілому віці набагато складніше, ніж у роки юності. Бо кожен вже має певний життєвий досвід, незмінні звички і принципові вимоги. Проте, якщо почуття все ж спалахують, з них вигартовується міцне подружжя, яке кохає, цінує, поважає й пишається одне одним. У Ганни Авраменко та Олександра Шевченка з Інгулецького ГЗК Метінвесту все саме так і сталося.
Ось вже два роки життя, вчинки й історії українців тісно переплетені з війною. Під час неї люди приймають кардинальні рішення, прискорюють розпочате, намагаючись встигнути зробити всього якнайбільше, не чекаючи на невідоме завтра. Через місяць після початку повномасштабної агресії, 23 березня, Олександр Шевченко та Ганна Авраменко офіційно стали чоловіком та дружиною. Невдовзі Ганна зрозуміла, чого так поспішав коханий. Попри наявність броні і певних сімейних обставин, які унеможливлювали його мобілізацію, він готувався йти на фронт.
«На той час ми вже давно були разом. Спочатку три роки приятелювали, а потім зрозуміли, що почуття міцнішають і ми потрібні один одному. А все почалося зі спілкування на роботі, та ще й не надто приємного. Я саме виконувала обов’язки еколога цеха і приїхала на його дільницю з перевіркою. Там я визначила кілька зауважень і озвучила їх гірничому майстру Шевченку. Щоправда, виправив він все миттєво, адже як працівник Олександр дуже вправний і професійний. В нього дуже розвинені інженерні здібності. У своїй роботі він часто знаходив, як вдосконалити процес», – розповідає Ганна.
Знання графіки, комп’ютерної справи, вміння працювати в польових умовах, планувати роботу та аналізувати різні способи виконання одного й того ж процесу стали у нагоді Олександрові і на службі. Нині він вже 20 місяців на фронті. Він молодший сержант саперної бригади сил ТРО. За плечима воїна робота на Сумському, Бахмутському та Харківському напрямках. У розмовах з дружиною часто згадує, як до війни на роботі у Метінвесті вчили мозковим штурмом вирішувати задачі. Коли неможливо було прийняти одне рішення накидали максимально багато ідей і якась з них обов’язково спрацьовувала. Тепер ці його навички дуже цінують побратими. Для більшої мобільності своєї бригади Олександр забрав на фронт сімейний легковик, а потім власним коштом придбав вантажопасажирський бус.
У перші місяці повномасштабної війни важливу місію взяла на себе і Ганна. Коли ворог підходив до Кривого Рогу з боку Херсонщини, вона удвох із приятелькою готувала обіди щодня на 270 солдатів, що прикривали Інгулець. Деколи працювали на кухні і вночі, аби зранку ще дві помічниці відвезли гаряче захисникам. Жінкам доводилося піднімати величезні важкі каструлі, подовгу стояти біля плити. Це відбилося на Ганниному здоров’ї, що зрештою привело до важкої травми. Довгі місяці жінка провела на лікарняному. Увесь цей час чоловік підтримував її і організував збір допомоги для лікування. Тепер вже воїни, якими опікувалася Ганна, допомогли їй в прямому сенсі стати на ноги. Добро повернулося.
«За цей період, що ми у розлуці, я побачила свого чоловіка наче іншими очима. Ми завжди були різні за поведінкою. У мене все має бути впорядкованим, чітким і розпланованим. Олександр більш легкої вдачі, але нам разом дуже комфортно. Але тепер я розумію, що ще більше поважаю свого чоловіка і пишаюся ним. Адже завоювати репутацію у мирний час перед жінкою – це одне, а ось стати авторитетом для чоловіків на фронті – зовсім інше. Я впевнена, що у зрілому віці любов обов’язково має бути помножена на повагу», – ділиться Ганна.
А ще цих двох закоханих поєднують мрії. Як тільки закінчиться війна планують їхати у мандри. Днями обирали, куди найперше? Венеція перемогла Таїланд, тути пізніше. Олександр собі задумав багато роботи для душі: організувати столярну майстерню, де робитиме меблі для дому. Саме собою добудувати дім, зробити дружині теплицю й високі грядки, щоб легше було обробляти. Ганні ж бо дуже вдається оте садівництво-городництво. Але найперше слід вигнати з нашої землі ворога, щоб знову бути разом.
