Операційний директор Групи Метінвест Олександр Мироненко в інтерв’ю журналісту Роману Цимбалюку розповів про участь компанії в обороні України, розвиток Сталевого Фронту Ріната Ахметова й трансформацію бізнесу під час війни.

Не буде України – не буде й бізнесу

– Чи справді Рінат Ахметов має додатково інвестувати в оборону, з огляду на те, що Метінвест – не найменший платник податків в Україні?

– Безумовно. Якщо не буде України – не буде бізнесу загалом. Тому кожен, хто працює тут, має так чи інакше вкладатися в оборону й підтримку армії.

Це була і є принципова позиція нашого акціонера з перших днів повномасштабного вторгнення. 24 лютого 2022 року, коли все почалося, я зв’язався з генеральним директором Метінвесту, щоб зрозуміти план дій. Його відповідь була чіткою: позиція власника – робити все можливе, щоб утримати Україну, наші підприємства і міста, де вони працюють.

Відтоді ми почали діяти – кожен на своєму місці. Я зустрів війну на посаді директора Запоріжсталі й увесь перший рік залишався в Запоріжжі. Родину вперше побачив лише через дев’ять місяців від початку війни.

Ми не виробляємо зброї – ми захищаємо життя

– Тобто зараз Метінвест певною мірою іде в оборонку? Як це організовано в бізнесі з довгою українською історією? Це окремий напрям із виробництва зброї?

– Ми не беремо участі у виробництві зброї. Наш фокус – збереження життів і створення захисту як для цивільних, так і для військових підрозділів.

Зараз частину продукції ми передаємо як благодійну допомогу. Водночас наші можливості обмежені – ми втратили Маріуполь, Авдіївку, призупинено виробництво в Покровську. Тому не можемо дозволити собі віддавати все безплатно. Те, що можемо, – передаємо, а окремі напрями поступово розвиваємо як комерційні: працюємо з державою, Збройними силами, окремими підрозділами щодо забезпечення продукцією, яку виробляємо.

Водночас це ще не повноцінний бізнес. Основна діяльність компанії – виробництво залізорудного концентрату та сталі та їхній продаж на внутрішньому й зовнішніх ринках. Оборонний напрям наразі перебуває в стадії трансформації – від благодійності до комерції.

Цей перехід відбувається, зокрема через удосконалення продукції та отримання сертифікацій. Йдеться про офіційні випробування і затвердження з боку Міністерства оборони – підтвердження того, що вироби відповідають вимогам безпеки. Після цього вони можуть ставати частиною комерційної роботи й масштабуватися.

Чи стане це окремим напрямом? Ймовірно, так, адже така сфера потребує окремого фокусу й спеціалізованої команди. Але наразі це комбінована модель – поєднання благодійності й комерції.

«Мангали» і «криївки»: як працює захист

– Що Група Метінвест виготовляє? Усі ми бачили «мангали» на танках і не тільки. У нас є кодифікований «мангал»?

– Зараз ми проводимо випробування різних виробів разом із Міноборони й намагаємося їх кодифікувати. Для кожної машини, й навіть для військової частини розробляється окрема конструкція. Тобто на одну машину може бути по два-три види захисних екранів. Усіх їх стандартизувати неможливо, бо кожен підрозділ підганяє захист під свої умови. Тому ми сертифікуємо окремі елементи.

У цьому напрямі ми поєднуємо комерцію і благодійність. Частину захисту надаємо безплатно, а з деякими бригадами працюємо на комерційній основі й намагаємося збільшити кількість контрактів.

Наступний напрям – захисні підземні споруди – УХС (укриття з хвилястої сталі) або «криївки», які військові ще називають «бочками». Вони мають різні конфігурації, одна з яких призначена для бойових позицій. Наприклад, у 2024-му – на початку 2025 року ми інвестували майже 700 млн грн у побудову ліній оборони навколо Покровська, де масово використовували «бочки». І деякі з цих ліній і досі тримаються, не дозволяючи ворогу просуватися далі. Це була частина  допомоги, яку ми надавали державі.

Також маємо окремі «криївки» для операторів дронів. А деякі підрозділи замовляють пусту «бочку», яку обладнують самостійно. З набору цих споруд, які мають різне наповнення залежно від потреби, ми створюємо підземні командні пункти.

Окрема історія – шпиталі. Щоразу з медиками ми опрацьовуємо, скільки там буде операційних, стабілізаційних і реанімаційних кімнат. І тоді розробляємо конструкцію госпіталю.

Зараз розвиваємо напрям цивільних укриттів на базі «Цитаделі», які можна встановлювати в містах і як надземні укриття. Це посилені конструкції, що вже використовуються на наших підприємствах, а також на електростанціях і в морських портах України. Вони дають змогу людям швидко сховатися та пережити атаку.

Нещодавно провели випробування: підриви міни 80 мм, а також снарядів 152 мм і 122 мм. Конструкція витримала всі уламки навіть без заглиблення під землю – фактично навпроти місця удару. Зараз отримуємо офіційний висновок полігону й далі оформлюватимемо дозвіл на використання.

– Ви називаєте це «бочка» або «криївка», але фактично це підземний броньований будиночок?

– Ні, він не броньований. Це конструкція зі сталі товщиною 2 мм: за рахунок хвилястої форми витримує великі навантаження. Її встановлюють на глибині 4–5 метрів, зверху роблять перекриття з дерева і засипають землею – так вона й забезпечує захист. Якщо цього не робити й просто встановити її назовні, конструкцію проб’ють уламки.

Наземні укриття – інші: стінки близько 25 см, два шари металу з прошарком піску або шлаку, що гасить уламки. Вони важкі, але їх не потрібно закопувати.

– Зараз найбільша проблема на фронті – керовані авіаційні бомби. Якщо цю конструкцію правильно підготувати й закопати, вона витримує КАБи?

– Так. І це вже, на жаль, підтверджено практикою. По шпиталях, які ми будували, були влучання КАБів – вони падали прямо на конструкції. Навіть одночасні удари двох-трьох КАБів укриття витримували. Усі, хто був під землею – лікарі й поранені – залишилися живими, без ушкоджень.

Є й відгуки з позицій: коли КАБ зруйнував взводний опорний пункт, засипало й ці укриття. Бійців діставали – всі живі. Тобто може завалити, але за правильного встановлення конструкція рятує навіть від КАБів.

Захист для ППО

– Ви ставите захисні екрани на Abrams, Bradley, Stryker, а також на Patriot і Aster. Але ж ППО стоїть поза зоною FPV – навіщо там «мангали»?

– Це інше рішення. Те, що ми встановлюємо на Aster, Patriot і зараз на американський Hawk, – це захист модулів управління й радарів. Під час ударів – ракетами чи дронами – саме ці елементи вразливі до уламків, і можуть постраждати фахівці. А підготовка таких спеціалістів займає багато часу.

Тому військові поставили завдання посилити саме ці вузли. Це не «мангал», а додатковий протиуламковий захист. Ми використали свій ранній досвід зі сталлю для бронежилетів і зробили щось на кшталт кольчуги – обшивку з бронелистів для модулів управління та радарів, яка захищає персонал під час роботи.

– Я так розумію, у відкритому доступі фото цього обладнання не було?

– Було, ми публікували. Не все, звісно – щоб не розкривати зайвого. Але після дозволу командування один із бійців зняв установку по колу, і ми показали, як це виглядає загалом.

Креслення й детальні розробки у нас є, але технічної інформації не публікуємо, щоб не давати ворогу даних.

– Це починалося як волонтерська історія й поступово стає бізнесом: модульні укриття, «мангали», шпиталі. Як конкретний підрозділ може звернутися до Сталевого Фронту й отримати допомогу?

– Система проста: пріоритет – підрозділам на лінії зіткнення, насамперед на критичних для нас напрямках, як-от Запорізький і Донецький. Далі – інші.

Підрозділ надсилає лист-звернення, після цього спілкуємося напряму й визначаємо обсяг допомоги. Із багатьма працюємо ще з 2014-го або з 2022-го, тому є напрацьовані контакти. Далі – або закуповуємо й передаємо необхідне, або виробляємо самі, або шукаємо інші формати співпраці.

Втрата активів і адаптація бізнесу

– Ви згадали міста, які втратили. Але ж це не просто втрата для бізнесу – Маріуполь, Авдіївка, Покровськ. Мабуть, Азовсталь була родзинкою в цій системі? Як це вплинуло на Метінвест?

– Для мене кожне наше підприємство – це родзинка. Авдіївський коксохім був найбільшим у Європі й фактично тримав ціле місто. У Маріуполі – комбінат імені Ілліча з новою аглофабрикою, модернізованими цехами й станами був родзинкою всієї металургії України. Азовсталь – це унікальне виробництво бронелистів. У Покровську – шахти, що давали високоякісне коксівне вугілля. Усе це було частиною єдиної системи.

Головний виклик – перебудувати бізнес: логістику, ланцюги постачання, роботу з клієнтами, асортимент. Після блокування портів ми переорієнтувалися на ринки, куди могли доставляти сушею – передусім до Центральної, Північної та Південної Європи. Спочатку були певні поступки від клієнтів, але вже за пів року ринок повернувся до жорсткої прагматики.

Коли відкрилися порти, стало легше, й ми нарощували виробництво. Досвід війни з 2014 року допоміг швидше адаптуватися, а 2022-й лише масштабував ці виклики.

Окремо – гуманітарний вимір. Це була велика системна робота: й Фонд Ріната Ахметова, й Сталевий Фронт спочатку зосередилися саме на гуманітарній допомозі. У нас був величезний хаб у Польщі на базі Metinvest Polska, який збирав гуманітарну допомогу з усієї Європи – одяг, консерви, усе, що могли. І фурами це все везли в Запоріжжя, де вже був хаб, який розподіляв допомогу містами.

Хаб у Запоріжжі 24/7 приймав маріупольців. Часто в дуже складному стані – поранені, зруйновані машини, хтось втрачав родини дорогою. Кожного зустрічали, намагалися привести до нормального стану й надати допомогу. Хаб працював на базі Запоріжсталі за підтримки місцевої влади.

Окремо ми працювали зі своїми евакуйованими з Маріуполя співробітниками: надавали житло, одяг, їжу, фінансову підтримку й допомагали з подальшим працевлаштуванням у безпечніших регіонах – у Кривому Розі та Кам’янському. Багато людей їхали далі – на захід України чи за кордон, частину ми працевлаштували на наших закордонних активах.

Потім ми працювали з людьми з Покровська. Це була системна соціальна робота всіх активів SCM – допомагати людям незалежно від того, в якій компанії вони опинилися. Ми фактично вибудували цей напрям з нуля, але він доволі ефективно працював.

Ризики та інструменти для покарання агресора

– Багато українських компаній інвестують у підтримку армії, але не всі про це говорять – через ризики. Чому ви обрали інший підхід?

– Ризик прильотів є завжди – незалежно від того, говоримо ми про це чи ні. Оборонне виробництво Метінвесту ведеться окремо від виробничих майданчиків. Але в Україні загалом усі промислові підприємства працюють під загрозою. І ті, хто був у Покровську, Авдіївці чи Маріуполі, працювали в умовах постійного ризику. На жаль, у Маріуполі сталася трагедія – місто було в оточенні, й попри всі зусилля ми не змогли туди дістатися.

На мій погляд, важливо говорити про те, що ми робимо. Це допомагає людям розуміти сенс їхньої роботи та результат. І підвищує зацікавленість допомагати далі – коли вони бачать, як ця допомога доходить до підрозділів і який дає ефект. Коли бійці після обстрілів кажуть, що захист спрацював, і вони залишилися живі – це і є результат.

– Є відчуття, що повернення окупованих міст Донеччини зараз виглядає малоймовірним, але чи є юридичні інструменти, щоб якось покарати агресора? І чи вірите, що Маріуполь втрачений не назавжди?

– Я в це вірю. І хочу вірити, що в історичній перспективі ці території повернуться Україні. Тому ми вже сьогодні робимо все можливе: підтримуємо людей, які виїхали, і реалізуємо проєкти, щоб про Маріуполь пам’ятали. Допомагаємо маріупольцям по всій країні – зокрема через житлові проєкти для переселенців у Білій Церкві. Це принципова позиція і компанії, і Ріната Ахметова – не забувати про людей і підтримувати їх.

Щодо покарання агресора – юридичні механізми є. Ми фіксуємо збитки, збираємо дані про зруйновані активи, оформлюємо це актами й передаємо юристам, які подають позови до європейських судів. Це довгий шлях, але ми ним ідемо, щоб зрештою домогтися компенсації за знищене майно та втрати. Тобто є і юридичний вимір, і людський: ми працюємо в обох напрямах.