Керівник офісу генерального директора Групи Метінвест Олександр Водовіз в інтерв’ю польському порталу Strefa Biznesu розповів про критичний стан української металургії, зупинення виробництва через російські атаки, оптимізацію витрат, залежність від імпорту та нові торговельні обмеження ЄС.
Чи виживе українська металургія
– росія знову атакувала комбінат Запоріжсталь. Яка ситуація зараз і чи є бодай якийсь шанс відновити виробництво?
– Ситуація справді складна. В Україні є три великі металургійні підприємства: ArcelorMittal у Кривому Розі, Каметсталь на Дніпропетровщині та Запоріжсталь. Це підприємства повного циклу, які працюють за стандартними технологіями виробництва сталі із залізної руди. Після останніх атак працює лише одне підприємство – Каметсталь, завантажене на 40% потужності.
[Уточнення: інтерв’ю відбулося до російського обстрілу Каметсталі 5 вересня, внаслідок якого загинули п’ятеро людей, а четверо дістали поранення. Через масштабні пошкодження підприємство зупинило виробництво, коли його вдасться відновити, наразі невідомо. Крім того, в ніч на 12 вересня російські війська випустили чотири балістичні ракети по вже зупиненій Запоріжсталі, завдавши критичних руйнувань доменному цеху, енергетичній та логістичній інфраструктурі, а також поранивши чотирьох працівників підприємства. 17 вересня росія знову завдала удару по підприємству двома балістичними ракетами: пошкоджено основне технологічне та допоміжне обладнання, будівлі цехів і залізничну інфраструктуру, поранено одного працівника].
Росіяни знають, що металургія дуже важлива для України. Вони обстрілюють підприємства, а дрони та ракети літають тут щодня. Зараз комбінат у Запоріжжі не працює. Ситуація настільки складна, що постає питання, чи виживе сталеливарна промисловість України взагалі. Ми не можемо просто припинити роботу, а потім, коли настануть кращі часи, знову запустити підприємство.
Печі зруйновано, металеві конструкції також серйозно пошкоджено. На комбінаті загинули люди. Від моменту оголошення повітряної тривоги було дві хвилини, щоб дістатися укриття. Чи намагатимемося ми знову запустити печі? Наразі такої можливості не бачимо. Можливо, в майбутньому.
– Скільки людей працює у вашій компанії в Україні? Чи втратить частина з них роботу через руйнування? Якщо так, про які масштаби скорочень ідеться?
– У Метінвесті працює близько 50 тисяч людей, зокрема й ті, хто служить у Збройних силах України. До останнього ми намагалися уникнути скорочень. Проте сьогодні, щоб вистояти, зберегти виробництво й тисячі робочих місць, ми маємо знизити витрати, оптимізувати бізнес-процеси та скоротити чисельність персоналу, насамперед у тих напрямах, де обсяги роботи значно зменшилися. Ми підтримаємо працівників, яких це торкнеться: виплатимо їм компенсації та, де це можливо, запропонуємо вакансії на інших виробничих підприємствах Групи.
– Хто був вашим найбільшим замовником?
– Запоріжсталь постачала продукцію до багатьох країн світу, а основним ринком збуту була Європа. У нас багато клієнтів на європейському ринку, які тепер не зможуть отримувати нашу продукцію.
Торік ми придбали в Румунії трубний завод. За нашим задумом, Запоріжсталь мала постачати цьому підприємству листовий прокат. Проте зараз румунський завод працює з меншою продуктивністю. Нові квоти ЄС уже обмежили постачання української сировини, а російські ракетні удари по наших підприємствах в Україні створюють додаткові ризики для цих постачань. Якщо не вдасться забезпечити завод достатньою кількістю сировини, зрештою він може зупинитися.
– А як щодо постачання на внутрішній ринок?
– Ми імпортуватимемо сталь із Туреччини та Кореї. Не знаю, чи готові європейські металургійні підприємства замінити наші. Думаю, що ні, оскільки вони програють за ціною. Вони мають власний розвинений ринок.
Замість вітчизняного виробництва – імпорт із Туреччини та Кореї
– Що означає «програють за ціною»? Туреччина постачатиме сталь в Україну дешевше?
– Так. Європейські виробники мають власний, добре розвинений ринок, на якому ціни вищі, а в Україні вони були б менш конкурентними за ціною. Постачальники з Туреччини чи Кореї можуть запропонувати конкурентніші ціни. Тож якщо вітчизняне виробництво зникне, Україна дедалі більше залежатиме від імпорту з цих ринків.
– Чи є в Євросоюзі попит на українську сталь?
– Кожна країна думає про свого виробника, про власну економіку. Що робить Євросоюз? Він дивиться на свої металургійні підприємства. Вони не працюють, деякі перебувають у процедурі банкрутства.
Євросоюз вважає, що загальний обсяг імпорту сталі має становити 18 мільйонів тонн. Не більше. Цей обсяг розподіляють між країнами у вигляді квот. Україні дозволено постачати 600 тисяч тонн сталі. З одного боку, кажуть, що Брюссель розглядає Україну як частину Євросоюзу, а з іншого – квоти розподіляють несправедливо.
Квоти запровадили в липні. Під час їх розподілу враховували обсяги сталі, які різні країни традиційно постачали до ЄС, розмір мит, що діяли протягом останніх двох-трьох років, а також потенційні обсяги постачання з України порівняно з іншими країнами – Туреччиною, Південною Кореєю та Індією. І що сталося? Уже першого тижня Туреччина вибрала всю свою квоту.
Ми хотіли б, щоб Євросоюз на це відреагував. В Україні війна. Ми думаємо не про те, як конкурувати, а про те, як вижити.
У грудні цього року Євросоюз вирішуватиме, зменшувати чи збільшувати ці квоти. Рішення ухвалюватимуть з огляду на те, якими були постачання з України протягом шести місяців, що передують грудню. У нас одне металургійне підприємство, тож очевидно, що обсяги постачання будуть меншими. Грудневе рішення діятиме наступні 5-10 років. Ми боїмося, що не встигнемо нічого зробити.
Ми вважаємо, що CBAM також є несправедливим щодо України. Брюссель витратив близько 1 мільярда євро на скорочення викидів своїх металургійних підприємств. Українські підприємства такої підтримки не отримали, а ракети й дрони літають щодня. Можливо, Євросоюз міг би подумати про тимчасове звільнення України від застосування цього механізму?
Ми готові скорочувати викиди, але наразі не маємо на це коштів. Ми говоримо про це в Брюсселі, в Україні, але не бачимо, щоб нас хтось чув.
Маємо знайти рішення, які захистять галузь
– Якщо ми вже заговорили про квоти: з 1 січня 2026 року Україна запровадила нульові квоти на експорт сталевого брухту до Євросоюзу. Польща офіційно оскаржила це рішення в Європейській комісії, аргументуючи тим, що заборона порушує Угоду про асоціацію між Україною та ЄС. Кожен дбає лише про себе? Якими є польсько-українські відносини в металургійній промисловості?
– Як я вже казав, кожна країна дбає про свою економіку та власних виробників. Так чинить Польща та увесь Євросоюз, і Україна теж мусить це робити. Але це не означає, що наші галузі не можуть співпрацювати.
Польща й Україна вже пов’язані між собою: наприклад, Україна купує коксівне вугілля в Польщі. У міру наближення України до членства в ЄС ми маємо знайти рішення, які захистять наші галузі й водночас дадуть змогу розвивати цю співпрацю.
– Яких втрат ви зазнали від початку війни? Чи оцінювали їх?
– Від початку війни – це мільярди доларів.
– Чи слід розморозити російські активи на Заході та передати їх Україні?
– Це складне політичне питання. Я не хотів би заглиблюватися в політику. Як українець, я вважаю, що так. Ми маємо втрати, зруйновану економіку, зруйновану державу. Хтось має за це заплатити. А чи заплатить? Це складне питання. І воно адресоване не лише Україні, а й Європейському Союзу та Сполученим Штатам. Але йдеться не лише про російські активи. Це також питання самої України та доступу до коштів, фінансування з боку Євросоюзу та його банків, яке зараз дуже обмежене. Чому так відбувається? Тому що компанії з ЄС бояться війни. Євросоюз каже: ми дали вам 90 мільярдів євро – робіть із ними що хочете. Питання в тому, чи ефективно витрачаються ці кошти.
Я вважаю, що збереження української металургії відповідає й інтересам ЄС. Тоді Євросоюзу, можливо, доведеться виділяти менше коштів на підтримання функціонування України.
До війни сталеливарна промисловість була найбільшим платником податків до українського бюджету, а Метінвест – найбільшим експортером сталі в Україні. Якщо металургія занепаде, податки скоротяться. Загалом галузь забезпечувала близько 200 мільярдів гривень надходжень до бюджету.
Звісно, ми вдячні й Польщі, і Євросоюзу. Адже без цих коштів – 90 мільярдів євро – України, можливо, вже не було б.
– Як українська влада підтримує металургію?
– Усі державні програми фінансування орієнтовані на малий і середній бізнес, а не на великі підприємства. Для таких компаній, як Метінвест, немає жодних програм. Металургію залишили сам на сам із її проблемами.
Я це критикую, але водночас бачу проблеми державного бюджету. Він має колосальний дефіцит. Немає коштів навіть на закупівлю ракет Patriot, не кажучи вже про видатки на ГМК. Але якби держава підтримувала цю промисловість, до бюджету надходило б більше коштів. Це замкнене коло.
Huta Częstochowa – не для оборонної промисловості
– Хочу також запитати про Huta Częstochowa. Ви планували придбати цей металургійний завод, але цього не сталося.
– Ще навесні ми хотіли придбати завод. Ми говорили, що Міністерству національної оборони Польщі не обов’язково ставати його власником. Ми були готові інвестувати 200 мільйонів євро.
– Польський уряд надає заводу фінансування, але підприємство працює неефективно. Завод має виробляти сталь для оборонної промисловості.
– Якщо йдеться про 300 танків, і на кожен потрібно 40 тонн сталі, це 12 тисяч тонн – обсяг, який завод може виробити за тиждень. Я говорю про нинішній рівень виробництва. А що буде в решту днів? Ми пояснювали, що цей завод не призначений для оборонної промисловості. Уряд ухвалив своє рішення, і тепер я читаю в польській пресі, що він має проблеми з цим підприємством. Оборонні потреби не є достатньою підставою для придбання металургійного заводу. Принаймні не головною.
– Який шлях, на вашу думку, був би правильним?
– Правильний шлях – нормальне функціонування металургійного бізнесу. Ми маємо клієнтів по всій Європі, постачаємо продукцію для суднобудування та будівництва. Власником заводу має бути великий гравець, який знає, як виробляти сталь, як її продавати та як зменшувати збитки.
– Як я розумію, від планів придбати металургійний комбінат у словацьких Кошицях ви також відмовляєтеся?
– Сьогодні наш пріоритет – вижити та зберегти виробництво. Ми будемо готові знову повернутися до розгляду інших можливостей залежно від того, як розвиватиметься ситуація.
– А як щодо відбудови України? На вашу думку, чи будуть європейські компанії зацікавлені?
– Я не бачу тут черги інвесторів. Підписуються меморандуми, але доки не закінчиться війна, ніхто не приїде з Вроцлава чи Катовіце до Запоріжжя. Люди просто хочуть жити. Українці звикли, що над головою постійно щось літає. Європейці не ризикуватимуть життям.
Олександр Водовіз працює в Метінвесті з 2008 року: спочатку – старшим аналітиком, згодом – керівником напряму торговельного фінансування та фінансування стратегічних проєктів у компанії Metinvest International, а також керівником інвестиційного напряму в Метінвесті. Раніше працював у «Галнафтогазі» економічним аналітиком і менеджером.
