Завдяки особистій мужності і професіоналізму запоріжсталівця, військового Андрія Дмитренка був розблокований важливий шлях.
Слюсар, водій, металург – неповний список професій, в яких до повномасштабної війни встиг спробувати себе запоріжець Андрій Дмитренко. Як і більшість українців, він просто жив, працював, виховував дітей. Андрій не мріяв про подвиги чи військову славу. І ніщо не віщувало, що цей скромний працівник стане воїном. Сьогодні ж він – механік-водій танка 15 бригади Нацгвардії «Кара-Даг» з позивним «Собака».
Проявив наполегливість і винахідливість, щоб піти на фронт
Андрій Дмитренко перепробував різні професії: водив автобус, з 2017 року працював на Запоріжсталі в цеху підготовки составів. Життя змінило повномасштабне вторгнення росії в Україну:
- Саме такі звичайні українці, як Андрій, стали справжніми героями цієї війни, довівши, що для захисту Батьківщини не обов'язково бути професійним військовим – достатньо мати мужнє серце і любов до України, – написали на сторінці 15 БрОП НГУ ім. Героя України лейтенанта Богдана Завади у фейсбуці, де розповіли історію Андрія ДМИТРЕНКА.
Вже в лютому 2022 року Андрій Дмитренко пішов до військкомату. Проте його в армію не взяли – чоловік ще в юності був визнаний непридатним до служби у війську. Але Андрій проявив наполегливість і навіть винахідливість – у квітні 2022 року сказав, що втратив військовий квиток, де було написано про непридатність.
- Я пішов на війну із Запоріжсталі. На роботі я готував склади для розливання металу (працював готувачем составів до розливання плавок у цеху підготовки составів. – Ред.).
А взагалі, як усі, жив цивільним життям. Пішов воювати, щоб орки не зайшли й не зруйнували мій дім, – розповідає запорізьким журналістам Андрій Дмитренко.
Спочатку він служив у 23 бригаді НГУ, разом з побратимами він захищав землі Донбасу. Потім тримав рубежі біля селища Комишуваха Запорізької області.
У 2023 році Андрій Дмитренко перевівся у 15 бригаду Нацгвардії. Першими бойовими завданнями був захист позиції поблизу села Мала Токмачка під Оріховим Запорізької області. Влітку того року «Собака» брав активну участь в українському контрнаступі, отримав поранення. Та вже через місяць лікування повернувся до побратимів.
Якраз тоді гвардійці відбивали атаки окупантів поблизу селища Вербове на Оріхівському напрямку. Росіяни прагнули будь-що повернути втрачені в результаті контрнаступу позиції, а тому влаштували нашим воїнам справжнє пекло.
- Ми десять днів сиділи в укриттях, не маючи змогу навіть вийти за припасами. Проте позиції втримали, – ділиться спогадами Андрій.
У листопаді 2023 року «Собака» був важко поранений. Відновившись, попрохав про перевод у танкісти – йому не відмовили.
Влітку 2024 року російські війська суттєво посилили тиск на Покровський напрямок. Для зупинки ворога у серпні того ж року туди перекинули один з найдосвідченіших українських підрозділів – 15 бригаду оперативного призначення «Кара Даг» Національної гвардії України.
Гвардійці одразу приступили до масованого знищення окупантів. Не останню роль в успіхах 15 бригади НГУ зіграла танкова рота, у якій служив Андрій Дмитренко.
«Я мріяв затрофеїти російський танк»
Андрій Дмитренко мав мрію – затрофеїти ворожу техніку, аби вона служила українському війську. І це йому вдалося.
Лінія оборони бригади проходила між населеними пунктами Селідово та Михайлівка. Логістика гвардійців була ускладнена – єдиний шлях до їхніх позицій проходив у вузькому тунелі під залізничним полотном. Окупанти постійно обстрілювали цей шлях та всіляко намагалися його заблокувати.
Найвідоміша спроба подібного блокування відбулася 5 вересня 2024 року. Росіяни підігнали танк до в’їзду в тунель та залишили його там, перекривши маршрут постачання українських оборонців.
Розуміючи критичність ситуації, командування бригади віддало наказ на розблокування шляху. Для виконання наказу до тунелю виїхав танк під командуванням молодшого сержанта Сергія Фьокліна.
Вже через десять хвилин, знаходячись під шквальним вогнем противника, танкісти зрозуміли – так просто ворожу махину з місця не зрушити. Тоді саме Андрій «Собака» Дмитренко зголосився залізти всередину ворожого танку та спробувати його прибрати зі шляху.
- Вранці ми поїхали за Селидове відпрацьовувати орківські позиції, відпрацювали, приїхали на завантаження, підлетів ротний: «Короче, орки кинули танк під мостом, можеш викрасти?» – «Зможу».
За 10 хвилин ми підлетіли під міст, пацани прикривали димами, я заліз, подивився, щоб нічого під танком не було, щоб орки не замінували, перевірив, щоб сидіння мехвода було не заміновано, заліз у танк, зняв з рушника і поїхав, – розповідає Андрій Дмитренко.
Це була вельми ризикована витівка. Крім можливості потрапити під ворожу міну чи скид з дрону, не було ніяких гарантій, що росіяни не залишили у своєму танку якісь мінні «сюрпризи». Проте іншого варіанту розблокувати логістику всієї бригади у гвардійців не було.
Андрій каже, що для нього це була просто робота. Лише згодом усвідомив, що сталося:
- Розповідали, що такого жодного разу на світі не було, що саме без бою і без втрат забрати танк. Вже потім зрозумів, наскільки це було небезпечно.
На щастя, все вдалося. І обидва танки – «рідний» та трофейний – під акомпанемент ворожої артилерії направились в сторону українських позицій.
- Я мріяв затрофеїти російський танк і я це зробив. Раніше такою машиною не управляв, це було вперше, – зізнається Андрій Дмитренко.
Він також зауважив:
- Нечасто трапляються такі варіанти, що не підбитий, просто кинутий, він навіть не заглушений був, стояв на ручнику і все.
Таким чином, дякуючи винятковій хоробрості танкістів та особистій мужності і професіоналізму молодшого сержанта Андрія Дмитренка, важливий шлях було розблоковано. А трофейний танк поповнив арсенал 15 бригади НГУ та почав бойову роботу зі знищення своїх вчорашніх хазяїв.
Мехвод вже оцінив роботу трофейної бойової машини Т-72Б3 2022 року випуску. Каже, що бойова робоча техніка у війську завжди потрібна.
Наразі цей танк на ремонті, бо росіяни підбили його на Донецькому напрямку. Але незабаром має повернутися назад і знову стане у дію.
