26 українських ветеранів, які пройшли службу в Силах оборони та повернулися до роботи на підприємства Групи Метінвест та ДТЕК, вболівали за українського боксера Олександра Усика безпосередньо на стадіоні «Вемблі» у Лондоні.
Світла місія
Увечері 19 липня шанувальники боксу у всьому світі пильно стежили за поєдинком між Олександром Усиком та Даніелем Дюбуа за звання абсолютного чемпіона світу у надважкій вазі. Наш колега-ветеран зміг побачити це непересічне дійство наживо. Українські гості виконували також в Лондоні важливу місію: у межах глобальної кампанії «Битва за світло» ДТЕК і Олександра Усика вони акцентували увагу міжнародної спільноти на критичному становищі української енергетики, її захисті та відбудові після чи не щоденних ворожих ракетних та дронових обстрілів. Партнерство триває під гаслом «Майбутнє буде світлим, за нього треба боротися».
Неочікувана подорож
Для Валерія ця закордонна поїздка стала першою в житті: закордонний паспорт північанин мав, проте побувати до своїх 40 років ще ніде не довелось, хоча і мріялось. Але ніхто й передбачити не міг, що першою поїздкою для Валерія стане подорож до столиці Великої Британії на спортивну подію найвищого рівня.
– Коли мені зателефонували з пропозицією, я особливо довго не вагався: розумів, що таке буває раз у житті і треба погоджуватися, тим паче закордонний паспорт в мене був, – згадує ветеран ЗСУ. – Звісно, і дуже зрадів, адже бокс шаную і за кар’єрою нашого Усика спостерігаю.
До війни Валерій Пінчук працював пожежним відомчої пожежної частини Північного ГЗК, куди працевлаштувався у 2014 році. У перший же день повномасштабного вторгнення Валерій прийшов до військкомату: це був його обов’язок як офіцера запасу. За розподілом потрапив до 53-ї окремої механізованої бригади, у складі якої служив на Донецькому напрямку.
Після поранення і контузії Валерій тривалий час лікувався. Але виникло серйозне ускладнення: Валерія прооперували, і скоро його демобілізували зі служби через непридатність. Після тривалої (понад два роки) і успішної реабілітації Валерій повернувся на ПівнГЗК, маючи другу групу інвалідності. Наразі він має третю групу та є робітником дільниці з обслуговування господарчих об’єктів цеху підготовки виробництва.
Вулицями Лондона
У перший день перебування в Лондоні наші ветерани побували на пресконференції Олександра Усика, після якої поспілкувалися зі знаменитим спортсменом.
– Поїздка була дуже насиченою і захопливою. Стільки різноманітних екскурсій – я тільки встигав крутити головою в різні боки і фотографувати, а з обличчя точно не сходила задоволена усмішка. Ми побачили всі ключові лондонські туристичні окраси, всі знакові місця, за якими знають і впізнають Лондон, – розповідає Валерій Пінчук. – Вражаюча архітектура, пам’ятки культури, лондонські вулички, паби, знамениті автобуси, ліхтарі… Трішки підгледіли за життям британців, як вони відпочивають, спілкуються, як красиво там увечері… Було просто чарівно! Усі ветерани познайомилися, здружилися, дуже тепло спілкувалися. Із Метінвесту ще було двоє ветеранів – з Запоріжсталі та Каметсталі, з якими я потоваришував. Раніше чув, що Усик товариська, доброзичлива людина, і в цьому переконався при зустрічі. Справді, відкритий, щирий, багато жартував і сипав анекдотами, коли відповідав на запитання. Мені запам’яталось запитання про традиційний обмін поглядами між боксерами – куди спортсмен дивиться, про що думає, спитали його. Думає, каже, тільки про перемогу, а дивиться не в очі, а в щілину між бровами. Цікаво було послухати про його шлях, про те, як батько наставляв його на спорт, про перші поразки і перемоги… Це була така проста жива розмова на життєві теми, як між добрими знайомими. При цьому в ньому відчувається така сила волі, такий непохитний дух!.. Далі були спільні фото і автограф-сесія: Усик мені розписався на одному з прапорів, який я привіз із собою додому разом із купою сувенірів, магнітів для друзів та побратимів. Буде на довгу пам’ять!
Ветерани також побували в українській амбасаді, де зустрілися з відомим політиком Великої Британії і великим другом України Борисом Джонсоном.
Потужна підтримка
«Усик! Усик!..» – скандувала весь поєдинок наша ветеранська група, доєднуючись до інших українців на трибунах. Про сам двобій Валерій розповідає з особливими емоціями:
– Я був у захваті! І це м’яко кажучи. Прекрасний бій! Зробив справу, як треба, наш козак. Видовище неймовірне – від «мурашкового» виходу на ринг і до останньої секунди поєдинку. Я навіть відео бою майже не знімав, бо захопливо спостерігав за двобоєм. Натовп навколо шалено заряджає і, звісно, це зовсім не порівняти з переглядом боксу на ТВ. Я горло надірвав – так вболівав! Та у нас всі зірвали голос і наступного ранку підхрипували. Але ця підтримка, Усик нам наголошував, дуже йому потрібна, тож ми старалися заради його перемоги, яку він присвятив усім нашим захисникам на фронті.
