Євген Патон недарма так вправно ладнав із металом – адже й сам мав сталевий норов. Завдяки йому витримав усі випробування долі, доклався до перемоги над Третім Рейхом та з’єднав береги Дніпра першим у світі суцільнозварним мостом довжиною понад 1500 метрів.
Уявіть собі Ніццу 1870 року. Весна. Лагідно світить сонце, зігріваючи омите морем місто, а його мешканці вже готуються до перших спекотних днів. Саме тут 5 березня на світ з’явився великий український вчений, котрий незабаром стане легендою електрозварювання та мостобудування.
Перший гарт
В кожній хаті своя й правда, і сила, і воля. І казки також свої – тож замість фантастичних оповідей про Котигорошка Євген Оскарович зростав на спогадах батька – дипломата й сина піхотного генерала. Підтримуючи культ освіти та праці, поважний сановник оповідав синові про дива інженерії – і цим ще в дитинстві визначив його життєвий шлях.
«Мій вибір був зроблений твердо: я буду будувати мости»
Сказано – зроблено. Однак, французька освіта не влаштовувала батька Патона, тому для навчання Євгена він обрав реальну гімназію у Штутгарті. Німецькі академіки поблажок не давали: майбутній інженер нерідко відвідував по сім уроків на день. Завзято студіював математику, фізику, хімію, природничу історію та мови – все, що могло придатися для майбутньої кар’єри.
Далі була Дрезденська політехніка – заклад, відомий своєю мостобудівною школою. Тут талант Патона помітив професор і фахівець світового рівня Вільгельм Френкель. Після випуску юнака у 1894 він запросив Євгена асистентом на кафедру мостобудування. Однак, Патону цього було замало. В тому ж році він паралельно долучився до реконструкції Дрезденського залізничного вузла, для якого спроєктував близько 100 тонн залізних конструкцій.
«Від батька я успадкував любов до незалежності. Гордість, несумісну з підлещуванням до начальства… Сильно розвинений практицизм, поспіх у роботі, вимогливість до підлеглих і до себе теж. А ще – наполегливість у здійсненні наміченої мети.»
Не дивно, що після такого досвіду Патону майже одразу прийшло запрошення на роботу – в самому Обергаузені на Рейні, на найбільшому мостобудівельному заводі країни. Однак, Євген Оскарович відмовився – надто сильно тягнуло його на Батьківщину.
Перше розчарування
Прощавай, Німеччина! У серпні 1895 року молодий і амбітний науковець бере курс на Східну Європу. Сповнений ентузіазму, свято вірить – саме тут набуті знання придадуться якнайкраще. А тепер уявіть розчарування Євгена коли з’ясувалося, що його німецький диплом не має тут жодної ваги. Утім, Патон не був би собою, якби відмовився від наміченої мети. Залучивши свої та батькові зв’язки, він екстерном закінчує Інститут інженерів шляхів сполучення та відкриває шлях до мрії свого життя.
«За вісім місяців довелося підготуватися до здачі іспитів з 12 предметів і виконати 5 серйозних випускних проєктів. За один рік була виконана робота, на яку в звичайних умовах витрачається два-три роки. Я почав з проєкту моста – найвідповідальнішого з усіх дипломних проєктів, тим більше, що мости я вже проєктував в Німеччині.»
Захистившись, Євген Оскарович стрімко береться до справи – проєктує, викладає, а протягом 1902-1904 років створює фундаментальний двотомник «Залізничні мости».
Київська епопея легенди мостобудування
У 1904 Патона запрошують на кафедру мостобудування в Київському політехнічному інституті. Пропозицію прийняв охоче – адже щиро полюбив Київ ще під час першого візиту в 1891. І навіть не здогадувався, що цей переїзд стане початком найпродуктивнішого періоду в його житті.
«Лекції, проєктування мостів, складання підручників ... У цьому проходили для мене роки…»
Звучить аж занадто просто, чи не так? Насправді ж, у цих двох реченнях ховається без перебільшення фундаментальна робота.
Прибувши до новоствореного КПІ, Євген Оскарович з нуля побудував роботу кафедри – за тими самими «німецькими» принципами, які панували в Дрездені. Так, учений ліквідував суто теоретичне навчання, додавши до курсу чимало практичного матеріалу.
Зокрема – обладнав аудиторії мініатюрами мостів та елементів їх конструкцій. Завдяки цим моделям майбутні інженери здобували практичні навички ще в університеті – хай у зменшеному масштабі, та все ж власноруч будуючи мости та переправи.
Крім того, найстаранніші студенти долучалися до реальних проєктів Євгена Оскаровича, а дипломні роботи, котрі здобули його схвалення, часто втілювались у дійсність.
Цікавий факт
100 років по тому принцип наочності, уподобаний Патоном, став основою освітньої програми ще одного українського вишу – Метінвест Політехніки. Майбутні гірники та металурги вже під час навчання поринають у практичну роботу. А ще – досліджують, модернізують, винаходять нове та за підтримки компанії втілюють власні інновації на підприємствах Групи.
З таким підходом Патон вже за рік став деканом інженерного факультету. Принциповий та відповідальний, до екзаменів також підходив по-особливому: за Євгена Оскаровича факультет попрощався з традиційними «білетами». Натомість вчений суворо допитував студентів по матеріалу всього курсу – тож за день приймав іспит щонайбільше в 5-6 людей. Воно й не дивно – бо розмова з кожним могла тривати до 7 годин.
Патон і початок темних часів
Розбірний міст системи Євгена Патона, 1914 рік
До 1914 Патон поповнив своє портфоліо Мухранським мостом у Тіфлісі (сучасний Тбілісі), ще двома – через Рось і київським пішохідним, відомим як Міст закоханих. Паралельно, разом зі студентами він розробив одразу декілька розбірних мостів через Дніпро – шосейні та залізничні, які стали справжньою знахідкою коли розпочалась війна.
Співпрацюючи з армією, Патон допомагав використовувати розбірні мости для форсування річок, чим здобув чималий авторитет серед військових.
За Першою світовою прийшла громадянська. Для киян ті часи позначились кровопролитними боями – місто багато разів переходило з рук у руки. Кожен, хто залишався у ньому, ризикував накласти головою. Так, було розстріляно рідного брата Патона разом з родиною – однак, незламний вчений залишився у КПІ та разом зі своїми студентами виніс усі тяготи.
Вірний своєму кредо, після зруйнування ланцюгового Миколаївського мосту в 1920, Патон розробив проєкт його відновлення. Зважаючи на те, що металу не вистачало, розпорядився підняти залишки старої споруди. Саме з них на київських заводах було зібрано конструкції ланцюгового моста імені Євгенії Бош. На жаль, йому не судилося пережити Другу світову, однак тоді, у 1925 відкриття мосту стало справжнім святом – з духовими оркестрами, натовпом захоплених киян і дзвінким трамвайчиком, на якому Патон одним з перших переїхав з одного берега на інший.
Міст імені Євгенії Бош
Зовні міст був майже близнюком свого попередника, але конструкцію мав абсолютно іншу. Замість дорогої та застарілої ланцюгової системи Євген Патон вирішив використати балкову. Завдяки цьому споруда вийшла легшою, ніж Миколаївський міст – але при цьому отримала більшу вантажопідйомність, ширину та питому вагу, ніж Миколаївський міст. Опори підняли на понад чотири метри, щоб під ними вільно могли проходити пароплави та парусні судна.
Митець від зварювання
У свої 58, коли більшість людей задумуються про пенсію, Євген Патон залишався натхненним та відкритим до всього нового. Щойно обраний дійсним членом Академії Наук УРСР, під час випробування моста на Київщині, він знайомиться з методом електрозварювання – і захоплюється ним назавжди. Усвідомлюючи всі переваги цільного металевого шва перед заклепками, які використовувалися раніше, за кілька років він ініціює створення в КПІ кафедри електрозварювання.
Нова місія відбирала чимало часу – заради неї Патон навіть відмовився від викладання. Натомість у колі найближчих колег (на початку їх було всього четверо) досліджував, проводив розрахунки та експерименти. Завдяки йому за рік маленька кафедра еволюціонувала в цілий Інститут електрозварювання при Академії Наук. Сходинкою до успіху послужили роботи іншого українського вченого – Миколи Бенардоса, винахідника електричного дугового зварювання. Взявши їх за базу, Євген Оскарович створив технологію швидкісного автоматизованого процесу під шаром флюсу, відомого як «метод Патона».
Цікавий факт
Розробка перевернула світ металургії та підняла промисловість на абсолютно новий рівень. А самого Патона відзначили премією у 100 000 карбованців – цілий статок на ті часи. Думаєте, інженер зрадів? Куди там! Обурений тим, що ніхто не згадав про його колег, він писав листи у найвищі інстанції, вимагаючи чесно відзначити всіх, хто стояв біля джерел новинки. А коли отримав відмову – заповзявся самостійно виправити державну помилку. По одному викликав до себе чотирьох науковців і занотував номери їхніх ощадних книжок. Вже наступного дня на кожній із них опинилося по 25 000. Собі ж не залишив жодної копійки – отакий був упертюх!
Заручившись новим винаходом, інженер загорівся думкою створити найбільший суцільнозварний міст у світі – і 1939 року навіть почав його будівництво. Однак, Друга світова змусила науковця спрямувати свій талант у далеко не таке мирне річище.
Головний зварювальник Танкограду
І знову війна! В екстреному порядку Патона та його колег евакуюють на Урал, де замість мостів вони починають працювати над створенням танків. Точніше – броні: міцної, не клепаної, а зварної. Під керівництвом Євгена Оскаровича процес її виробництва прискорився майже в 10 разів: достатньо було натиснути кнопку «Пуск» – і спеціальне обладнання саме зшивало сталеві листи.
Ба, більше: під час випробувань, коли експериментальний зразок розстрілювали на полігоні, снаряди так і не змогли роз’єднати бодай один патонівський шов. Тож можемо бути певні: протягом війни розробка врятувала тисячі життів. А за неймовірну кількість техніки, яку випустив завод, в народі його нарекли Танкоградом.
Технологія швидко ширилася підприємствами: завдяки Євгену Оскаровичу за два роки з конвеєрів зійшло понад 35 000 новеньких Т-34 – чи не найкращої бойової машини тих часів. Так український науковець дистанційно долучився до перемоги в Курській битві – третій найбільшій танковій баталії в історії людства.
Нові шляхи металургії
На щастя, після війни завжди приходить мир – а разом з ним і нові можливості. Перемога стала початком видатного майбутнього для вітчизняної металургії. Звісно, не в останню чергу завдяки Патону.
У 1948 на Запоріжсталі з використанням його методу було створено суцільнозварну доменну піч. Завдяки новаторському підходу, вона була збудована всього за 3,5 місяці, а через велику товщину листів зварні роботи проводилися одночасно ззовні та зсередини. Задута вранці 4 липня, піч уже ввечері дала свій перший чавун та за словами урядової комісії стала найкращою домною усього радянського союзу.
Цікавий факт
Доменна піч на Запоріжсталі була не першим подібним досягненням Патона. У 1940–1941 роках на Єнакієвському металургійному заводі вперше у світі відмовилися від заклепок при будуванні доменної печі та використали метод автоматичного зварювання під флюсом.
Крім того, маємо подякувати вченому ще й за розвиток зварювальної техніки, вдосконалення металевих конструкцій, інноваційні методи виробництва труб і будівництва заводських цехів, резервуарів, вагонів та суден. Він же винайшов низьковуглецеву мостову сталь МСт3. Так Євген Оскарович простелив українській металургії шлях в майбутнє та багато в чому забезпечив її сьогоднішні успіхи.
Першопроходець дистанційного навчання
Це сьогодні студенти Метінвест Політехніки навчаються у кращих викладачів, дивлячись лекції в інтернеті, або відвідують їх онлайн. Однак, у 1948 такої можливості ще не було, а знання потрібно було передавати якнайшвидше – і бажано, одразу на підприємства.
Євген Патон підійшов до цієї справи креативно – і створив у Інституті електрозварювання особливу лабораторію на колесах. Зовні вона виглядала як звичайний залізничний вагон, однак всередині зберігала всі найновіші технології та необхідне обладнання.
Так, мандруючи залізницею, фахівці інституту змогли донести новаторські ідеї навіть у найвіддаленіші куточки країни та в стислі терміни підготували нове покоління зварників для її якнайшвидшої відбудови.
Вінець творіння
У щоденній праці для відновлення зруйнованої країни, Патон не відмовився від свого найбільшого довоєнного проєкту. Уява 80-річного вченого в найменших деталях захоплено малювала цільнозварний міст-титан через Дніпро – 1543 метри міці, досвіду та краси в одній конструкції.
Уява малювала – а руки зграбно переносили на папір, то ж у грудні 1951 в столиці розпочалося масштабне будівництво. Міст вагою десять тисяч тонн спорудили менше, ніж за два роки – однак, побачити свій шедевр Патонові вже не судилося. Великий вчений відійшов у засвіти 12 серпня 1953 року, залишивши по собі томи наукових праць, ціле покоління студентів – талановитих зварників, інноваторів і науковців світового масштабу та близько 100 мостів, які донині вражають сучасних конструкторів.
Так, сьогодні мостом Патона щодня проїжджає приблизно 100 тисяч автівок – у 10 разів більше, ніж було заплановано при будівництві. Однак, попри це, споруда невтомно виконує свою функцію та нагадує про свого творця – людину, праця якої стала мостом у майбутнє для української науки й промисловості.
