Він міг безбідно вікувати у Польщі чи навіть Америці, але обрав тернистий шлях патріота України. Скалічений у дитинстві, позбавлений засобів до існування в юності, переслідуваний у зрілому віці, ніколи не падав духом. І навіть у найскладніших ситуаціях вірно служив своєму народові. Знайомтеся – графік світового рівня, чільний дизайнер УПА та Українець із великої літери, Ніл Антонович Хасевич.
Хлопчик із дивним ім’ям
Ніл Хасевич. Автопортрет
Дивне «іноземне» ім’я майбутній графік отримав на честь святого – завдяки батькові. Бо ще від народження сина диякон Антон Хасевич намагався виховати з нього священника.
З двома братами це вдалося, а ось Ніл виявився собі на умі – і переконав батька віддати його до Рівненської україномовної гімназії. Звідти й повертався разом з матір’ю, коли на залізничному переїзді коні понесли підводу під колеса потяга…
Мати загинула на місці, а 14-річний хлопчина втратив ліву ногу вище коліна. На допомогу чи співчуття не чекав – власноруч виготовив собі дерев’яний протез і вперто пішов далі до своєї мрії.
Спокоївець
Розслідування трагедії тривало довгих сім років. Лише у 1926 залізнична компанія визнала провину та виплатила Нілові солідну компенсацію. Гроші юнак інвестував в освіту: вступив вільним слухачем до Варшавської академії красних мистецтв, де на той час викладали світові легенди графіки та живопису.
Малюнок є правдою абсолютною, а мову правди треба вчити скрізь і завжди… Це єдина мова, якою можна висловити все.
Родина Хасевичів. 1910-ті роки
У виші студіювали багато українців – але вони не поспішали прийняти бідно вдягненого каліку до свого кола. Втім, Ніл і не прагнув уваги: замість боротися за визнання, зосередився на мистецтві. Оволодів олійними фарбами, зацікавився графікою та екслібрисами – дерев’яними печатками, якими бібліофіли штампували книги. Вроджена працелюбність і талант не залишилися непоміченими – до хлопця потяглися люди і вже незабаром Ніл сприяв виданню газети «Українська нива» і став співзасновником мистецького об’єднання «Спокій».
У закордонних мандрах Хасевич ні на мить не забував про батьківщину. Рішуче відмовився від польського громадянства, а отримавши диплом, повернувся у рідне село. Часу не гаяв: проводив уроки трудового навчання та співу, навчав дітей виготовляти іграшки, ставив п’єси українських класиків. А вільний час присвячував творчим пошукам і… роботі на ткацькому станку.
Чи знав Хасевич, що народні ремесла несуть не тільки практичну, а й психологічну користь? Цього не скажемо, але, подібно до видатного майстра, системно залучаємо до них українців. Зокрема, в запорізькому «Опліч ХАБі» всі бажаючі можуть безкоштовно відвідати майстеркласи зі створення мотанок, традиційних різдвяних прикрас, арттерапію, уроки писанкарства тощо.
Вундеркінд від графіки
З друзями під час варшавських студій. 1930-ті роки
За які ж досягнення Ніл Хасевич отримав визнання польської спільноти? Насправді їх було чимало. Чого варто лиш те, що, вивчаючи кириличні шрифти, він від руки переписав усе Пересопницьке Євангеліє! Неймовірно, але єдиним інструментом цієї титанічної праці було гостро заточене гусяче перо.
Уже на початку 1930-х ім’я молодого митця гриміло на виставках і конкурсах. У 1931 олійне полотно «Прання» відзначили премією Vaticana. У 1932 диплом Варшавської академії отримав портрет гетьмана Івана Мазепи. Твори юнака стають окрасою виставок у Празі, Берліні, Парижі та навіть Лос-Анджелесі. А сам Хасевич у цей час сповна віддається новій пристрасті – роботі з дереворитами.
МИСТЕЦЬКА ДОВІДКА
Дереворит, або ж ксилографія – це техніка перенесення зображення на дерев’яну дошку. Вирізьблений малюнок можна було відтискати необмежену кількість разів – справжня знахідка для листівок, брошур і самвидаву.
Першими кроками стали персональні екслібриси – печатки, якими бібліофіли позначали свої книжки. Вже у 1939 результат десятирічної праці був опублікований одразу у двох художніх альбомах – «Книжкові знаки Ніла Хасевича» (Варшава) та «Екслібрис Ніла Хасевича» (Філадельфія). А за два роки до того митець здобув третій приз на міжнародній виставці гравюр у Варшаві. Неабиякий рівень, бо його суперниками були 23 майстерних графіки – зокрема, американець Роквелл Кент і японець Косон Охара.
Дім, милий дім
Дереворит. Серія: «Волинь у боротьбі». 1948 рік
Шанований у Європі, в рідному селі графік заробляє то вчителем, то бухгалтером в сільпо. Активно співпрацює із повітовими тижневиками «Шлях» та «Волинське слово», які несли ідею вільної України. На бідність не ремствує – натомість шукає як ще застосувати свої здібності на благо земляків і всієї держави. Зрештою цей пошук приводить його до Волинського Українського Об’єднання. У вересні 1939 Ніл особисто знайомиться зі Степаном Бандерою та іншими провідниками національного руху.
Гітлерівська окупація застала митця в селищі Деражня, де він виконував обов’язки мирового судді. Після більшовицького терору навіть така зміна влади виглядала як порятунок. У липні 1941 був прийнятий Акт проголошення Української Держави, а сам Хасевич виїхав до Рівного, де разом з Уласом Самчуком знайшов роботу в легальній газеті «Волинь».
Видання стрімко збирало українських патріотів – але ненадовго. Трагічна доля спіткала майже всіх співробітників: Михайла та Олену Телігу німці розстріляли у Києві, Антона Кучерука – у Дермані. В концтаборі Заксенгаузен загинув Олег Ольжич. У липні 1943 есесівці ввірвалися до редакції, вбили завідувача господарства і заарештували директора видавництва. Письменника Віталія Юрченка стратили партизани-чекісти.
Споглядаючи, як цвіт України гине між двох тоталітарних режимів, Ніл Хасевич розуміє: будь-який окупант – це зло. І невдовзі «зникає з радарів», долучившись до українського підпілля.
Артдиректор із криївки
Айдентика Української Повстанської Армії народжувалася у вогкому сутінку підземних бункерів, при світлі каганця, нерідко – під грім канонади. Роботи не бракувало: потрібні були бланки, печатки, часописи, плакати та листівки для залучення місцевого населення. Всі ці завдання лягли на плечі Хасевича.
Ніхто не заперечив великих можливостей графіки як художнього і пропагандивного чинника. В момент відродження нашої державності, в момент налагодження культурного життя на звільнених землях митці мають зголоситися до праці над портретами діячів, над плакатами і пропагандивними листівками.
Сказано – зроблено. Левову частку часу Хасевич приділяв, щоб зберегти в народній пам’яті обличчя героїв українського спротиву. Поки ворог намагався знищити їх фізично та ідеологічно, Ніл Антонович дарував їм безсмертя: чіткі лінії, жорсткі штрихи, чесний зосереджений погляд. Так з’явилася серія «Портрети»: Степан Бандера, Роман Шухевич, Олекса Громадюк, Дмитро Клячківський…
Особливе місце серед цих зображень займає портрет зв’язкової «Марти» – Євгенії Юхимюк. М’які, невагомі лінії, великі виразні очі – сама стилістика натякає, що їх із художником поєднувало щось значно більше за дружбу. Це єдине та останнє зображення підпільниці – на жаль, 21-річна дівчина загинула навесні 1945 року.
Метінвест також дбає, щоб українці пам’ятали своїх героїв. У 2024 на одній зі стін комбінату Запоріжсталь з’явилися вісім яскравих портретів – зображення видатних запорізьких діячів культури, спорту, науки та архітектури. А про щоденний подвиг металургів нагадує мурал із зображенням доменників і лаконічним підписом «Кожен з нас – герой!». Робота над масштабним панно розміром 25 на 18 метрів тривала цілий місяць, а прототипами горнових стали реальні співробітники комбінату.
Попри втрати та постійні облави, Хасевич працював самовіддано, навчав молодих і навіть видав підручник із графіки для своїх побратимів. Під позивним «Левко» керував політико-пропагандистською ланкою групи УПА «Північ». На замовлення Романа Шухевича створив проєкти нагород – зокрема, Хреста Бойової Заслуги. А коли постало питання з чого їх виготовляти, запропонував:
Можна взяти метал із гільз артилерійських набоїв, або з більшовицьких орденів – вони мосяжні і легкоплавні.
Далі – більше. Для потреб підпілля Ніл Антонович власноруч виготовив дерев’яний друкарський верстат на зразок Гутенбергівського. З вишневих дощок різьбив дереворити – гіркі, сатиричні, натхненні. Кожне таке кліше перетворювалося на сотні та тисячі листівок, які розходилися між понад двадцятьма підрозділами повстанців у різних містах України. І лише одиниці знали ким насправді є їхній творець – художник, відомий як Бей, Зот, 333, Рибалка, Старий, Джміль і КВ-37.
Окремої уваги потребували бофони (скорочено від «бойовий фонд») – грошові знаки УПА. Це були не просто квитанції про внесок на боротьбу. Це були символи довіри. Доказ того, що повстанський рух має організацію, дисципліну і майбутнє.
Хасевич перетворив їх на мистецькі мініатюри: з чіткою композицією, продуманим шрифтом, національною символікою. Кожен бофон, кожна листівка, кожен портрет командира працювали на одне – показати: Україна існує та бореться за свою незалежність.
Фатальний успіх
Після поразки Гітлера радянські війська зосередилися на боротьбі з українськими повстанцями. Одного за одним безжальна машина знищувала найпалкіших патріотів. Рятуючи свої життя та родини, частина з них виїхала за кордон. Кликали й Хасевича – та отримали рішучу відмову.
У своєму житті я втратив уже все, але як довго залишиться бодай одна краплина моєї крови, я буду битися з ворогами свого народу. Я не можу битися зброєю, але б’юся різцем і долотом. Я, каліка, б’юся в той час, коли багато сильних і здорових людей у світі навіть не вірять, що така боротьба взагалі можлива. Я хочу, щоб світ знав, що визвольна боротьба триває, що українці б’ються.
Так замість Ніла за море вирушили його роботи – болючі, правдиві, шокуючі. Живі свідчення звірств режиму та боротьби українців за незалежність. 1952 року їх надрукували у США в збірнику «Графіка у бункрах УПА». А роком раніше альбом потрапив до рук делегатів ООН і спричинив широкий резонанс серед західного суспільства. Про це дізналися радянці – і кинули на пошуки митця спеціальну міжобласну опергрупу КДБ.
На ровері у вічність
Плакат 1949 року
Сім років – це чимало. Саме стільки після Другої світової Ніл Хасевич провів у схронах, поширюючи національну ідею. Поряд з графіком завжди були двоє побратимів – помічників та охоронців. Коли чергова криївка переставала бути безпечною, його перевозили до наступної на спеціально виготовленому ровері. Так могло тривати ще довго – якби не прикрий випадок.
Кривавий слід карателів тягнувся по всій Волині. Десь погрозами, десь тортурами вони виявляли все нові сховки повстанців – і нарешті досягли бажаного. У шифровці, залишеній у схроні, йшлося про 5 кілограмів паперу та хутір поблизу с. Сухівці. А головне – про вишневе дерево, основний матеріал для друкарських кліше Хасевича.
4 березня 1952 року чекісти оточили криївку. Спочатку в хід пішли погрози. Потім – гранати. Коли все затихло, кати знайшли у криївці три тіла – двох охоронців і самого Хасевича. Всередині було сизо від диму: в останні земні миті графік спалив усе, що ставило під загрозу союзників і побратимів – записи, листи, карти, шифровки. У руці митець стискав автомат.
Несподівана спадщина
На момент загибелі Нілу Антоновичу було всього 46 років. Як Шевченкові. Як Стусу. Але його творчість пережила імперію, котра його вбила та досі надихає сотні тисяч українців на шляху до перемоги.
З новою силою ми відчули це восени 2021 року, коли на Бережанщині було знайдено справжній скарб – три бідони, вщерть заповнених листівками, портретами, особистими речами повстанців та документами ОУН-УПА. Серед них – чимало невідомих робіт майстра та листівка з Тризубом і коротким підсумком усього його життя:
Здобудеш українську державу, або загинеш в боротьбі за неї.
Сьогодні українці продовжують боротьбу з одвічним поневолювачем. Свідомі та вмотивовані, тисячі співробітників Метінвесту долучилися до Сил оборони, а їхні колеги на підприємствах Групи системно підтримують захисників своєю працею.
Завдяки їм нове життя отримали й легендарні «криївки»: наразі більше 900 укриттів з хвилястої сталі бережуть життя наших солдатів. За понад чотири роки розробка компанії еволюціонувала у повноцінні командні пункти, безпечні укриття для цивільних та два підземні шпиталі поблизу лінії зіткнення.
Ви також можете долучитися до важливої роботи – адже станом на весну 2026 Метінвест пропонує близько 4 000 вакансій у Запоріжжі, Кривому Розі, Кам’янському, Києві та інших містах України.
Обирайте свою, приходьте на підприємства та нумо разом торувати шлях до перемоги і самостійної соборної незалежної України.
