Чи любили козаки зброю? Безумовно! Практично обожнювали: прикрашали, дбали та хизувались нею. Шаблі віддавали особливу шану: величали «ясною», «сестрицею», «жіночкою». Однак, своїх шабель майже не робили. А різномаїті каравели, бесарабки, ординівки та угорки переважно відбирали у ворогів, котрі приходили на українську землю.
Більше цікавого про зброю легендарних воїнів та їхні винаходи, якими ми користуємося й досі, читайте у тематичному матеріалі від Метінвесту.
Зброя народної волі
Так, звісно, були козаки заможні: досвідчені бійці чи й молоді шляхтичі в пошуках слави. Вони могли дозволити собі пістоля, коня, збрую та шаблю. Решта на початку повстанського шляху мали лише ножі, ратища, списи та рогатини.
Вирушаючи на захист рідної землі, мирні громади виявляли неабияку кмітливість. Ковалі швидко перетворювали господарські коси на бойові, трансформували серпи у довгі тактичні гаки для витягання вершників із сідел. А з молотків дбайливо виформовували гострі клевці та чекани.
Протягом повномасштабної війни схожа річ відбулася і з гірничо-металургійним комплексом: щоб допомогти захисникам, Метінвест був переведений на воєнні рейки. Завдяки вчасному рішенню сьогодні життя оборонців бережуть десятки видів нової, мілітарної продукції: надійні бронеплити, прудкі багі, міцні укриття та повноцінні підземні шпиталі зі сталі Групи.
Козак-Мамай, автор невідомий, кін. XVIII – І пол. ХІХ ст., Музей Івана Гончара
Броня
Більшість вільних козаків обладунків цуралася. Але й свої хитрощі мали: наприклад, широкий пояс-черес із товстої шкіри. Як правило, він мав великі кишені, в яких воїни тримали все найцінніше. А зовні кільцями, короткими ланцюжками та гапликами підвішували люльку, кресало, ніж, гаманець.
Бронежилети від Метінвесту
Сучасні українські воїни також успадкували цей козацький тренд. Тільки замість череса кріплять найважливіше до надійних бронежилетів. А ми неабияк пишаємось, що 150 тисяч із цих засобів захисту виготовив або придбав Метінвест.
Наповнений різноманітним спорядженням, черес міг зупинити стрілу, уламок чи навіть кулю. Звісно, це не сучасна сталь, яка «тримає» навіть постріл зі штурмової гвинтівки. Але на бойовищах тих часів життя рятувало.
Артилерія
Ілля Ріпин «Козак у степу»
Кажуть, хто прийде з мечем – від меча загине. Але навіщо обмежуватися холодною зброєю?
У 1648 році Хмельницький вийшов із Січі з трьома гарматами. А в битві під Берестечком (1651) мав їх уже понад сто – здобутих у нещадних боях.
Вражає, з якою швидкістю козацькі гармаші передавали бойові навички побратимам. Не тільки вміло стріляли, а й винаходили щось нове. Геніальні ідеї часто приходили спонтанно – як, наприклад, під Корсунем.
Тоді козацька артилерія зав’язла у балці. Густа багнюка гальмувала рух, а згори вже сунули жовніри.
Ситуація – безвихідна. Часу встановити гармати рішуче немає. Аж раптом один із пушкарів підніс гніт і вистрелив просто з воза. Нападники такого не чекали: зупинилися, а за мить – кинулися врозтіч. Коли про це доповіли Хмельницькому, він трохи поміркував і наказав створити перший в Західній Європі підрозділ кінної артилерії.
Сталеві екрани для Leopard і Abrams
У 2026 артилерією на колесах вже нікого не здивуєш. Однак, навіть сучасним танкам не завадить трохи козацької винахідливості. Це вкотре довели сталеві екрани, які фахівці Метінвесту розробили для іноземних Leopard і Abrams. Спроєктовані у співпраці з військовими ЗСУ, вони не обмежують рух техніки і надійно захищають її від дронів.
Ручниці, пищалі та інші аркебузи
Гармата – річ чудова, але надто вже важка. Тому кожен козак прагнув мати свою власну – портативну. Вперше це стало можливим у 1511, коли Остафій Дашкевич озброїв Військо Запорізьке рушницями. А вже за 100 років мандрівник і дослідник Боплан писав що, вирушаючи в похід, кожен козак неодмінно брав із собою одну шаблю, дві пищалі та шість фунтів пороху.
Зазвичай, «лицарський набір» доповнювали ще чотирма пістолями – два за поясом і ще пара у спеціальних кобурах.
Арсенал вогнистої зброї був практично невичерпний і включав як кустарні рушниці, так і закордонні фузії, карабіни, мушкети, бандолети, півгаки й самопали. А щоб багата оздоба та металеві частини не грали на сонці, перед походом козаки змащували їх розсолом – свого роду, тимчасове вороніння.
Сергій Васильківський «Сторожа запорозьких вольностейясною», близько 1890, Національний художній музей України
Чайки
Зіткнення козацьких чайок з османськими галерами в Чорному морі, близько 1636 року. Робота османського невідомого автора
Засіб пересування? Звісно! Але чом би й його не зробити своєрідною зброєю? Від винаходу чайки Самійлом Кішкою козаки доклали до цього чимало зусиль. Зокрема, вигадали обшивати човни очеретом – це тримало їх на плаву навіть коли всередині вже було повно води.
На відміну від неповоротких турецьких галер, чайка не мала корми. Завдяки цьому човен міг рухатися в обидва напрями. Тому щоб змінити курс веслярі просто пересаджувалися навспак – і ось чайка вже мчить у протилежний бік.
Легенди про козацькі підводні човни теж мають історичне підґрунтя. Так, запримітивши галеру, козаки могли швидко скласти щоглу, закріпити вантаж мотузками і… перевернути судно догори дригом. Самі ж запливали під низ і, дихаючи повітрям, яке залишалося між водою і дном чайки, підбиралися впритул до ворога.
Захист українських вод
Метінвест також дбає про надійний захист українських вод. У межах мілітарної ініціативи «Сталевий Фронт» Ріната Ахметова компанія передала ГУР три десантно-штурмові човни СВ90 загальною вартістю 165 млн гривень. А в деокупації Херсона активну участь брали 20 моторних суден, придбаних коштом Групи.
Маленькі гострі хитрощі
Чотири роки минуло… А спогади про те, як у перші дні війни Метінвест створював для захисників сталеві їжаки, досі свіжі, наче то було вчора. Ви здивуєтеся, але козаки теж мали дещо схоже – а саме, триболи, або «залізний часник». Зазвичай це були чотири загострені шипи, які оборонці розкидали перед кіннотою. Завдяки конструкції, один гостряк завжди «дивився» вгору, ранячи стопи ворогів і копита їхніх коней.
Сталеві багі
Щиро радіємо, що часи, коли людство використовувало благородних тварин у війнах, давно минули. А щоб наші захисники швидко переміщалися бойовищем, вчасно доставляли припаси та евакуювали поранених, Метінвест-СМЦ разом з ОК «Південь» створили вже понад 220 особливих бойових «колісниць» – моторних сталевих багі.
Піротехніка
З літописів і свідчень часом здається, що козакам допомагала сама природа. Так було у вже згаданій битві під Берестечком і під час оборони Умані, коли ожеледиця перетворила захисні вали на неприступні льодяні стіни. Однак, варто зануритися у першоджерела – і ці випадковості виявляться продуманою стратегією.
Так, берестецьку засідку організував Максим Кривоніс – всю ніч напередодні битви його загін перекопував болотисту низину та споруджував вовчі ями для драгунів. А льодяну «кобзанку» вигадав зробити Іван Богун. Він же наказав запускати у ворога вогняні колеса – обмотані добре просмоленою паклею ободи від возів. Побачивши їх уночі, польські війська відступили з криками – щось про божий гнів і вогонь з небес.
Схожа ситуація склалася з татарами, коли невеликий загін гетьмана Ружинського потрапив у облогу. Розуміючи, що сили нерівні, запорожці змайстрували не абищо, а справжні ракети. Зроблені з берести, ганчір’я та дерева, кожна вміщувала 5-6 мішечків пороху, які вибухали один за одним. У табір противника їх запускали з велетенських нерухомих луків – чим не прототип сучасного ЗРК?
Торпеди
Здивовані? Ми теж. Але як ще назвати загострену дерев’яну колоду, в осердя якої забитий добрячий заряд пороху? Варто спрямувати у бік судна, підпалити – і спостерігати, як цей дистанційний таран із пекельним шипінням мчить назустріч ворогові.
Замість післямови
Чотири роки поспіль ми повертаємо не лише українські землі, а й народну пам’ять, яку століттями нівечила російська пропаганда.
Тож щиро сподіваємося, що цей матеріал допоміг дізнатися щось нове та цікаве. А заразом – переконав, що у всі епохи найдієвішою зброєю українців залишалася наша згуртованість, відвага та винахідливість.
І цього разу вони також неодмінно приведуть нас до перемоги.
Ілля Ріпин «Запорізькі козаки пишуть листа турецькому султану», 1891
