Війна 2014 року показала, що відважні захисники – не єдина передумова боєздатності армії. Важливу роль відіграє вміння врятувати поранених бійців. 

Уявіть, що перед вами постало питання вирішити певну складну проблему. Що будете робити, якщо план дій не є очевидним? Зазвичай, перше і найбільш очевидне рішення – подивитись, чи хтось вже стикався з такою проблемою раніше, яким чином і наскільки успішно її вирішував.

Так це працює при вступі до вишу, коли абітурієнти запитують старших друзів-студентів про підготовку, екзамени, порядок вступу і шукають лояльніші умови. Так це працює при працевлаштуванні або роботі. Цілком нормально зателефонувати начальнику іншої зміни й запитати, як він лагодив станок, коли той зламався минулого разу. Так само, на диво, це працює і з далекими від побуту проблемами, наприклад, з розвитком тактичної медицини в ЗСУ.

У 2014 році армія почала воювати, але не була до цього готова. У тому числі не була готова працювати з пораненими для їх порятунку. Надання медичної допомоги звелося до знеболювання потерпілих та накладання повʼязки радянським індивідуальним перевʼязувальним пакетом. Втрати були шаленими й безглуздими, бо значну кількість загиблих воїнів можна було врятувати. Стало зрозуміло, що так воювати не можна. А як тоді? Повертаємося до очевидного рішення – розвідати в тих, хто вже вирішував проблему надання медичної допомоги на війні і хто зробив це успішно. Тут на допомогу приходить статистика. Згідно з нею найкращий результат за відсотком урятованих поранених від загальної їх кількості мала армія США в Іракській та Афганській війнах. Гинув усього 1 з 10 поранених, інші 9 лишалися живі, а часто й поверталися на службу. Але так було не завжди. Ще 70 років тому, коли Америка з союзниками добивала Гітлера та Хірохіто, гинув кожен пʼятий. Коли американці билися з вʼєтконгівцями, гинув кожен шостий поранений. І це при тому, що в армії США завжди була медслужба та певне обладнання.

Правдива відповідь на питання, як США змогли покращити статистику та врятувати тисячі своїх бійців укладається у два слова – технології і ТССС. З технологіями все зрозуміло. Створивши конкурентний і прозорий ринок, де інноватор отримує нагороду за інновацію, військові забезпечили свої підрозділи кращою бронею, шоломами, окулярами, гідраторами й іншим індивідуальним та колективним захистом. Але це – лише частина відповіді, адже засоби ураження теж були модифіковані. Критичну роль зіграла ТССС – Tactical Combat Casualty Care, або українською «тактична бойова допомога пораненим». Це система надання медичної допомоги, яка охоплює організаційні та медичні процедури, необхідні для порятунку життя травмованої людини. Система базується на дослідженні причин смертей на полі бою та напрацюванні рекомендацій комітетом у мультидисциплінарному складі, де поруч із медиками працюють військові, викладачі, організатори та безпосередні учасники бойових дій.

ТССС – система, яка передбачає, хто, що, коли та за допомогою яких засобів має зробити для порятунку пораненого бійця. Наприклад, саме в ТССС було закріплено те, що найпростішу, але найважливішу допомогу, зупинку кровотечі з кінцівки за допомогою турнікету, має надати собі сам боєць або побратим побратиму. На інше просто немає часу. Далі включається інший боєць, навички якого більш ґрунтовні. Він може використовувати спеціальні трубки для забезпечення прохідності дихальних шляхів, провести вентиляцію легенів, тампонувати рани й заклеювати поранені груди оклюзійною наліпкою. А медики на війні, в підрозділі або ті, що евакуюють, встигають прибути до живого пацієнта й надати більший обсяг допомоги. Живого завдяки тому, що побратими подбали про нього та унеможливили його смерть своїми діями – вищезгаданими турнікетами, трубками, наліпками.

Система ТССС прекрасно показала себе в Іраку та Афгані. Статистика виживання – потужний аргумент, як і логічність та адекватність усього, що за цією системою стоїть. Після певних «гойдалок» початку війни 1.0, ТССС був затверджений на рівні Міноборони та ЗС, почалися кроки з його впровадження.

Як тоді, так і досі, найнетривіальнішим викликом є те, як навчити кожного, хто захищає українську землю, надавати домедичну допомогу якісно та відповідно до того рівня, який він має опанувати. Не можу сказати, що від початку нашої роботи ми з колегами мали великий філософський бекграунд, але ретроспективно можу сказати: ми вчинили за принципом «роби що повинен, і будь що буде». Продуктом стала організація, відома як PULSE, котра розвиває тактичну медицину. У тому числі – навчає військових за двома рівнями ТССС: рівень кожного військовослужбовця, базовий рівень тактично-медичних знань, і рівень бійця-рятувальника, ширший за базовий, але розроблений для немедичних фахівців. Такий підхід дозволяє нам тримати один сектор української тактичної медицини. Широкий чи вузький, але важливий. Важливий тому, що кожне життя, яке військові рятують в окопі чи бліндажі, – це життя сміливої, патріотичної людини, яка стала на захист країни й нормального життя в ній у скрутний час. Зробити можливе, щоб урятувати такі життя, – менше з того, чим можна подякувати військовим за їх пожертву.

Ось чому на початку повномасштабного вторгнення РФ я став співзасновником благодійного фонду PULSE, який розвиває тактичну медицину в Україні. Місію PULSE підтримує Група Метінвест. У межах мілітарної ініціативи Сталевий Фронт Ріната Ахметова Група вже спрямувала 4 млн грн на розбудову тактичної медицини в Силах оборони України, зокрема на організацію навчання військових у зоні бойових дій силами та компетенцією PULSE.