Шахтар – професія мужніх та сильних. Під час війни багатьом з них довелось вдягти військову форму та боронити Україну.
Дехто вже повернувся додому та приступив до роботи на рідному підприємстві, адже весь цей час компанія Метінвест Покровськвугілля опікувалась своїми працівниками, зберігала робоче місце та надавала всіляку підтримку.
«Зустрічі з сином я чекав майже два роки»
Перший спуск в шахту у гірника з ремонту гірничих виробок Шахтобудівельної компанії Івана ГАВРИКОВА відбувся майже 14 років тому. З того моменту його життя пов’язано з вугільною промисловістю та військовою службою.
За час з 2014 року шахтаря призивали на фронт чотири рази. І кожного разу, після демобілізації, він повертався на своє робоче місце. Спочатку це було ШУ «Покровське», а з вересня, коли Іван востаннє повернувся з фронту, він перейшов до Шахтобудівельної компанії.
– Перший раз я служив у селищі Піски у складі 93-тьої бригади. Через два роки повернувся на шахту. Потім мене призвали знову і я вже служив в іншому батальйоні, у складі десантно-штурмової бригади. Цього разу на фронті провів три роки. Також повернувся на рідне підприємство. Третій раз повернувся зі служби в середині 2021 року, а на початку великої війни довелось збиратись на фронт четвертий раз. В останнє я служив у складі 503-го батальйону морської піхоти головним сержантом взводу, – розповідає про свій військовий шлях Іван.
Останні півтора роки шахтар захищав Україну на самих гарячих напрямках Донецької області. Його демобілізували за сімейними обставинами. Наразі Іван батько-одинак і свого синочка бачив лише коли йому виповнилось три місяці. Весь цей час малого Сашка виховували батьки Івана. Тож довелось написати рапорт, після чого командування відправило його додому.
Наступного дня після повернення Іван вже був на шахті. На цей раз йому запропонували роботу на дільниці ПГПД-4 Шахтобудівельної компанії. Відгуляв законну відпустку, пройшов навчання, практику і тепер прокладає дорогу до великого вугілля разом з новим колективом. Шахтар зазначає, що всі роки, коли він був на фронті, ні разу не хвилювався, як складеться мирне життя. Адже його завжди чекали назад та всіляко підтримували.
– Тягати метал та породу у шахті складно, але не складніше, ніж воювати. Коли мене призвали перший раз, було трохи страшно. А потім я вже звик воювати. Зараз треба звикати до мирного життя, працювати, щоб забезпечити сина. Колектив прийняв дуже гарно, у нас хороший бригадир, хлопці дружні та завжди мене підтримують, – каже Іван.
Поки шахтар воював, його батьки та маленький синочок були в евакуації у місті Запоріжжя. Наразі родина повернулась додому і тепер вся увага дістається Сашку. Іван дуже скучив за ним, адже весь час він бачив сина лише на фото. Тепер прийдеться наздоганяти щасливі моменти зростання дитини. Цієї зустрічі він чекав майже два роки.
– Не всім шахтарям довелось повернутись додому. Назавжди запам’ятаю поховання свого побратима. Йому був лише двадцять один рік. Це хлопець з нашого міста, він також працював у шахтоуправлінні. Зараз мій фронт – трудовий. Треба цінувати кожну мить та вдячно сприймати все, що дарує нам мирне життя. Сподіваюсь принести ще багато користі, працюючи на підприємстві, – зазначає Іван.
Наразі Іван ще звикає до нового ритму після безсонних ночей в окопах. На пам’ять він носить на шиї військовий жетон та портрет свого сина – щоденне нагадування про ціну миру та спокою.
«Почав цінувати свою професію після війни»
Гірник очисного забою ШУ «Покровське» Олександр ТЕМЕЦЬ не збирався стати шахтарем. Хоча вся родина працювала на шахті, у хлопця були інші плани. Але життя склалось інакше. Після травми батько залишився без ноги, тож відповідальність за рідних лягла на Олександра.
Спочатку працював монтажником у компанії «ЮТЕМ-ІНДУСТРІЯ», будував фабрику «Свято-Варваринська». У 2019 році доля привела його до шахтоуправління. Каже, що звикати було важко, але труднощі бувають всюди. Тож Олександр досить швидко опанував нову професію гроза. А вже через кілька років йому, як і багатьом українцям, довелось захищати країну від ворога.
– Мені подзвонили на початку березня 2022 року. Дружина зібрала речі і разом з друзями проводила до військкомату. До грудня я воював на Херсонському напрямку. В травні отримав перше поранення, невдовзі – друге. В обох випадках це були важкі контузії через зенітно-танкові обстріли. Потім воював під Бахмутом. Демобілізувався з Харківської області. На фронті був оператором зв’язку, піхотинцем, воював також у складі роти охорони, а закінчив служити у військах ППО, – розповідає Олександр.
Війна забрала здоров’я у батьків. Батько й без того був людиною з інвалідністю, а мати злягла, тож наразі Олександр опікується старенькими та забезпечує їхнє життя. В травні цього року його звільнили в запас. Він з вдячністю згадує своїх друзів-шахтарів, які весь час підтримували родину. Допомагали батькам та дружині. Адже шахтарське братство – це перш за все згуртованість та взаємовиручка. Поки Олександр був на фронті, підприємство зберігало за ним робоче місце, тож він не переживав про своє майбутнє.
– Родина та шахта – найголовніші цінності мого життя. Всі переваги роботи в шахтоуправлінні я зрозумів тільки після повернення з лав ЗСУ. Мене зустріли дівчата з відділу кадрів, які значну частину по документообігу взяли на себе. Відразу ж поновили мою електронну перепустку, яка весь цей час чекала та була закріплена за моїм ім’ям. Начальник дільниці дуже зрадів моєму поверненню. Таке відношення компанії до своїх працівників мене навіть розчулило, – каже Олександр.
Наразі він майже три місяці видобуває вугілля на дільниці № 3. Перші дні фронт ще не відпускав шахтаря, кожного дня він чекав команди на виїзд. Але колектив допоміг повернутись до мирного життя. Колеги намагаються відвернути його увагу від військових буднів, розповідають шахтні новини, підтримують. Перший місяць під землею був дуже важкий, але згодом все минулось.
– Після демобілізації я попав на іншу дільницю. Ми відпрацьовуємо 1 південну лаву блоку 9. Вже виїхали з монтажного хідника та розпочали видобуток вугілля. Попри те, що пласт малопотужний, лава рівна та має великий запас чорного золота. Тож, треба давати країні вугілля, щоб наближати спільну перемогу, – констатує Олександр.
Про актуальну ситуацію на підприємствах Групи Метінвест і в Україні читайте в спеціальному лонгріді. Оновлення інформації – 24/7. Додавайте до закладок та діліться з друзями. Зберігайте спокій і довіряйте лише офіційним джерелам інформації.
