This page hasn't been translated into English yet.
My point of support 10/3/2023 Read 5 min

Рік війни Дмитра Новака – шахтаря Центрального ГЗК, сапера, ветерана

У ветеранів війни в Україні тепер молоді обличчя. В їхніх очах читається важкий досвід і пам’ять про пережите, яким вони неохоче діляться. Близько трьох тисяч працівників криворізьких ГЗК Метінвесту нині боронять Україну на фронті. Начальник підземної дільниці шахти ім. Колачевського Центрального ГЗК Дмитро Новак пішов на війну добровольцем. Рік служив сапером, воював на Херсонському напрямку. Через серйозну травму ноги був демобілізований. Повернувся на своє робоче місце, де тепер працює за себе й за тих, хто на фронті.

—   Дмитре, пригадайте початок війни і те, як пішли на службу.

—   Все вирішила одна телефонна розмова. 28 березня мені подзвонив друг і сказав, що на ранок його викликають у військкомат. Зі мною тоді ще ніхто не зв’язувався і не приносив повістки. На роздуми була одна ніч. Наступного дня я сказав другові, що йду з ним. Людей біля Жовтнево-Тернівського військкомату було багато. Спитав, чи можу пройти комісію. Мені дозволили і вже за кілька днів ми з товаришем вже відправилися до навчального центру. Дружина і діти проводжали зі сльозами, але розуміли, що це моє рішення і я його не зміню.

   До яких військ ви потрапили і яку професію обрали?

   У навчальному центрі нам новобранцям пропонували різні професії. Ми з другом вирішили стати саперами. Річ в тому, що моя робота у шахті тісно пов’язана з вибуховою справою. І у мирному труді, і на війні використовуються схожі вибухові речовини, тому у мене вже була достатня база знань і навичок. А чого не знав – навчили досвідчені сапери. Ці знання знадобилися мені, коли через три місяці нашу 46-у окрему аеромобільну бригаду відправили на Херсонський напрямок. Саперам там роботи вистачало. На той час ми розміновували проходи для техніки та тропи для піхоти, мінували свої позиції від ворога.

   Якою була географія боїв, у яких брали участь?

  Це була деокупація Херсонщини. Починали ми з Білогірки, долали переправу через Інгулець. Там противник наносив серйозні удари, намагався утворювати підтоплення, щоб ускладнити нам просування вперед. Потім рухалися на Давидів Брід, Малу Олександрівку, Дудчани і так до Дніпра. Ми розуміли, чому ми там воювали – бо ворог прийшов до нас додому. А що росіяни там робили, я й досі не збагну. Нормальна людина не піде у чужу країну вбивати, грабувати, чинити насилля. Ще до початку війни думав, що вони схаменуться, але марно. Вони безповоротно інакші.


—  А чи достатнім було забезпечення бригади, як облаштовували побут на передовій?

—  Бронежилет і шолом нам видали у навчальній частині, а потім ще з ЦГЗК повідомили, що для мене компанія комплект також приготувала. Я його лишив іншим хлопцям, а ось за набір термобілизни та харчові набори дуже вдячний. Тож продуктів нам вистачало. А окрім того ж рідні та волонтери допомагали. Жили ми і в окопах, і в посадках. Самі собі робили польові кухні та куховарили по черзі. Іноді вдавалося домовитися з місцевими про лазню. Навчилися спати під звуки обстрілів. Якось був випадок, що почалася ворожа атака, а наш кулеметник саме приліг відпочити після важкого дня. Ми його розбудили, коли вже ворог наблизився настільки, що вкрай була потрібна його робота. Кричимо: «Серьога – допомагай!». Той прокинувся, протер очі і з роздратованим «Задовбали!» зупинив кулеметною чергою намагання противника.

 Що розкажете про побратимів, про атмосферу в бригаді?

 Із самого початку у нас сформувалася четвірка – мій друг та ще двоє криворізьких шахтарів. Усі вивчилися на саперів та так разом і служили. Хлопці дали мені псевдо «Крик», бо на навчаннях я голосніше за всіх розпитував. А взагалі ми при будь якій нагоді жартували, кепкували один з одного. На фронті гумор – це найперша річ, щоб триматися і зберегти психіку. Бо щодня поряд з тобою небезпека і смерть. Наприкінці листопада минулого року я отримав складну травму ноги. Медики наполягли на операції, а після реабілітації я повернувся на свою шахту. Тепер працюю тут і за себе, і за тих хлопців, які тепер в ЗСУ. З нашої дільниці на фронті зараз 23 шахтаря. Маємо зберегти виробництво і дочекатися їх після перемоги.

 Як думаєте, чого потребуватимуть найбільше ветерани цієї війни?

— Безперечно кожному, хто пройде через цю війну, знадобиться і медична і психологічна кваліфікована допомога. А ще небайдужість суспільства. Ні жалість, ні співчуття, а повага і вдячність.

Про актуальну ситуацію на підприємствах Групи Метінвест і в Україні читайте в спеціальному лонгріді. Оновлення інформації – 24/7. Додавайте до закладок та діліться з друзями. Зберігайте спокій і довіряйте лише офіційним джерелам інформації.