Перший дзвоник у кожного свій: для когось це квіти, новий портфель і зустріч із друзями після літа, для когось – перша шкільна оцінка чи мрія про майбутню професію. Працівники підприємств Метінвесту згадують свої першовересневі історії, розповідають, як обирали професійний шлях, і діляться найважливішим побажанням для своїх дітей – жити у мирній Україні.
Світлана Стругнару, електромонтер цеху мереж та підстанцій Каметсталі
Коли згадую першовересневі дні свого дитинства, одразу повертається відчуття свята. Бігали, шукали найгарніші квіти, чекали зустрічі з друзями. А розповісти одне одному треба було так багато! Адже за літо прожили ціле маленьке життя.
Про майбутню професію почала замислюватися десь у 8-9 класі. Чомусь тоді здавалося, що буду бухгалтером. А потім прислухалася до поради класного керівника і вступила до металургійного коледжу.
Цьогоріч 1 вересня до навчання стають усі троє наших дітей. Найменший, Ігорьок, іде до першого класу. Він уже підготувався до занять і отримав шкільне приладдя від Метінвесту. Донька, семикласниця, мріє про медицину. А от старший син, студент коледжу, зараз саме стоїть перед вибором: після навчання піти на Каметсталь за програмою «Перше робоче місце» чи присвятити себе залізниці, як батько.
Наталія Коваль, провідний інженер з ремонту доменного цеху Каметсталі
Я з дитинства мріяла пов’язати своє життя з людьми, бачила своє майбутнє у гуманітарній сфері. Але мої батьки все життя пропрацювали на комбінаті, тому щиро радили, щоб і я пов’язала професійне майбутнє з підприємством, яке стало важливою частиною історії нашої родини.
Передусім я хочу, щоб мої троє дітей жили й працювали у мирній, успішній Україні. Професії, пов’язані з металургією та промисловістю, надзвичайно важливі й стратегічні для розвитку країни. До того ж, я вірю, після війни галузь стрімко розвиватиметься – впроваджуватимуться нові технології, відкриються широкі можливості для професійного зростання.
Ірина Бородай, слюсар з ремонту устаткування об’єднаного електро-енергетичного цеху Запоріжвогнетриву, та її син Юрій
Найперше я хочу, щоб мій син жив і працював в мирній Україні та мав можливість вільно обрати свій шлях. Звісно, професію він визначатиме самостійно. Але я точно знаю: промисловість і металургія – стратегічно важливі для країни сфери. Все, що будується, рухається, виробляється, так чи інакше залежить від промисловості. Тож якщо колись дитина скаже, що хоче пов’язати з нею своє життя, я тільки підтримаю.
А зараз для нашої родини дуже важлива подія – син вперше йде до школи. Він вже з нетерпінням чекає першого дзвоника, збирає свій рюкзак і розглядає нове шкільне приладдя. Дуже приємно, що компанія підтримує своїх працівників у такі особливі моменти. Така увага і турбота справді відчуваються та створюють гарний настрій напередодні 1 вересня.
Сергій Волох, начальник зміни котлотурбінного цеху Запоріжкоксу та дочка Настя
Одним із найяскравіших спогадів першого класу стала моя перша одиниця – за неохайний почерк. Тоді тато, Віктор Михайлович, вчив мене виправлятися, старанніше виводити літери. Пам’ятаю, скільки сторінок ми тоді переписали.
Щодо майбутньої професії, то багато про енергетику я знав ще з дитинства від батька. Він започаткував нашу трудову династію на Запоріжкоксі. Тож я вдячний йому за те, що свого часу зацікавив мене цією справою, яка згодом стала моєю професією.
Я підтримуватиму будь-який вибір своїх дітей. Як представнику трудової династії мені, звісно, хотілося б, щоб наша історія продовжилася. Тому я розповідаю дітям про свою професію, про роботу дідуся, бабусі та сестри. Але остаточний вибір завжди буде за ними.
Моя задача як батька – підтримати їх і допомогти реалізувати себе, незалежно від того, ким вони захочуть стати: залізничником, енергетиком, айтівцем чи художником. Я добре розумію, наскільки важливо знайти свою справу, яка приноситиме задоволення, і відчувати, що ти на своєму місці.
Жан Рибчинський, вальцювальник стана холодного прокату Запоріжсталь, та його донька Анна
В дитинстві я мріяв стати водієм, бо мені здавалося дуже цікавим саме кермувати автомобілем. Але в результаті вибором життя стала металургія.
Як для батька, для мене сьогодні найважливіше, щоб мої діти жили у вільній, безпечній та мирній країні й мали можливість самостійно обрати справу до душі. Щоб вони могли розвиватися, заробляти, реалізовувати свій потенціал і будувати життя так, як хочуть. А буде це металургія чи дотичні до неї галузі, а можливо і зовсім інші – це вже буде вибором моїх дітей, які я поважатиму і в якому буду їх підтримувати.
Лариса Плужник, інженерка Інгулецького ГЗК
Дуже чекає на початок навчального року Марійка, донька провідної інженерки Управління якості Інгулецького ГЗК Лариси Плужник. Адже у дівчинки є красивий новенький портфель, який вже дуже хочеться показати однокласницям.
– Я добре пам’ятаю своє 1 вересня, бо я якраз захворіла вітрянкою і поки мої друзі йшли в школу, я виглядала у вікно. То ж ця подія напряму стала пов’язана в пам’яті із такою вимушеною ізоляцією. А коли вже пішла до школи, пам’ятаю, що мені подобалось, як там тітонька дає дзвоник. І я довго мріяла, як я виросту і даватиму в школі дзвоники.
Зараз же я інженер, і це професія, яка вимагає не тільки знань, а й постійного вдосконалення навичок і їх актуалізації. А донька наразі проявляє інтерес до спорту, займається гімнастикою, то ж я гадаю, вона обере в майбутньому розвиток в цій галузі. Подарунку від компанії дуже зраділа і ледь дотерпіла, щоб по дорозі додому не почати розпаковку.
Ольга Шевчік, провідна фахівчиня МБС та її донька Олександра
Ольга Шевчік, провідний фахівець групи супроводу ремонтів Центру закупівельних сервісів МБС, веде в перший клас цьогоріч свою 7-річну донечку Олександру:
Може, дивно для дитини, але я мріяла стати інженером і працювати на великому підприємстві. Мабуть, вплив батька, він працював в металургії, на тодішній Криворіжсталі. А у дітей ще все попереду, вважаю, школа якраз дає можливість зрозуміти, що тобі цікаво і ким хочеться стати.
Отримувати подарунки від компанії – це дуже цінно в такий важкий час. І донечка сюрпризу зраділа. З оголошеного у школі списку майже все з набору знадобиться. Інше докупили. Звичайно, хвилювання перед новим життєвим етапом багато. І тут ще питання, хто більше хвилюється – дитина чи батьки) Адже перша дитина, все вперше. Ми її підтримуємо, щоб вона була впевнена, що її близькі поруч і допоможуть.
Тетяна Шило, інженерка Метінвест Машинері та її син Олексій
Шило Тетяна, інженер з підготовки виробництва 1 категорії Метінвест Машинері, мама першокласника Олексія:
Робота інженера потребує постійного розвитку, уважності та знань. Сучасне виробництво постійно змінюється, тому вчитися доводиться протягом усієї професійної діяльності. Найважливіше для мене, щоб мої діти жили й працювали в мирній Україні та займалися справою, яка їм до душі. Професію вони оберуть самостійно. Але металургія та промисловість – важливі й перспективні галузі.
Юлія Макарова, інженерка Метінвест Машінері, та її дочка Каріна
Макарова Юлія, провідний інженер з підготовки виробництва Метінвест Машинері, мама першокласниці Каріни:
Моє свято 1 вересня запамʼяталось великим бажанням піти в школу. Тоді мріяла стати ветеринаром. Я дуже хочу, щоб моя донька знайшла себе в тій сфері, яка їй буде до душі. Обере металургію – чудово, нехай буде металургія.
Яна Молчанович, завідувач складу цеху підготовки виробництва і складського господарства Південного ГЗК
До школи я пішла на житломасиві комбінату. На все життя запам’ятала свою першу вчительку – Нелю Миколаївну. Тоді була переконана: закінчу школу і, як мама, піду працювати лаборантом у санепідемстанцію. Та з часом моя дитяча мрія змінилася…
Базові знання, отримані у школі, а згодом і професійна освіта неодмінно стають у пригоді на робочому місці. Що стосується мене, то особливо цінними є знання з математики та креслення – вони дуже допомагають у щоденній роботі.
Моя дитина добре знає про мою роботу, про підприємство і у своїх дитячих мріях уже бачить себе керівником такого великого промислового велетня. І розуміє: щоб здійснити цю мрію, потрібно багато вчитися.
Віталій Кулаков, начальник дільниці цеху мереж і підстанцій Південного ГЗК
Свою першу шкільну лінійку пам’ятаю майже в деталях, як і тодішнє бажання швидше вирости й стати поліцейським. Дуже прикро, що через постійні ворожі обстріли наші діти не мають можливості пережити таке безтурботне свято і зберегти такі ж яскраві спогади про Перший дзвоник, як ми колись. Та й саме навчання сьогодні стало значно складнішим через часті повітряні тривоги.
Мені складно зараз визначити, ким я хотів би бачити синів у майбутньому. Світ змінюється дуже швидко, і професії, які будуть затребувані через кілька років, можуть суттєво відрізнятися від тих, що популярні сьогодні. Водночас я добре розумію, наскільки важливими для країни є гірничо-металургійна галузь і промисловість загалом. Навіть у найскладніші часи саме на них значною мірою тримається економіка України.
