Вночі 11 серпня запоріжсталівець Олексій Завгородній разом із колегами ремонтували обладнання доменного цеху, коли підприємство зазнало ворожого обстрілу рф.
Олексій не встиг дістатися до укриття та отримав тяжкі поранення. З-під уламків його дістали колеги, надали домедичну допомогу. Рятувальники, які прибули на місце, оперативно доправили Олексія до лікарні.
Три дні лікарі боролися за його життя. Колеги приїжджали до лікарні, чекали новин і вірили, що Олексій, міцний та витривалий чоловік, зможе подолати наслідки страшного обстрілу.
Але 14 серпня Олексія не стало. Він так і не прийшов до тями. Йому був лише 51 рік.
Понад три десятиліття праці
Усе свідоме життя Олексія було пов’язане з роботою на промисловості. З 1992 року він працював на підприємствах Запорізької та Дніпропетровської областей, зокрема на Мотор Січі, у будівельно-монтажному управлінні «Запоріжстальстрой-1», Запорізькому будівельно-монтажному управлінні та інших.
У 2019 році Олексій прийшов слюсарем-ремонтником до Метінвест Промсервісу. У березні 2025 року продовжив професійний шлях на Запоріжсталі – у цеху ремонту металургійного устаткування №1.
Він працював на дільниці з ремонту доменного виробництва, займався ремонтами обладнання розливки та ПУТ, за потреби долучався до робіт у прокатних цехах.
- Хороший був чоловік. Працював слюсарем, але якщо під час ремонту потрібно було підсобити зі зварюванням, міг і це зробити, адже мав другу професію. Допомагав, щоб люди швидше впоралися з роботою, – розповідає запоріжсталівець Ігор ГОРОБЕЦЬ, який працював з Олексієм із 2021 року.
Для колег він був саме таким – надійним фахівцем, який не ділив роботу на «свою» і «чужу», якщо поруч була людина, якій потрібна допомога.
Створював навколо себе спокій
Валерій Губаренко знайомий з Олексієм ще з 2005 року, коли вони разом працювали в ЗСМУ. Згодом разом перейшли до Метінвест Промсервісу. За роки спільної роботи здружилися.
- Олексій був дуже приємною людиною. Ми багато разів їздили разом у відрядження – Кам’янське, Кривий Ріг. Він був трохи скритний, але дуже доброзичливий. У колективі ніколи не сварився, не конфліктував, завжди намагався відійти від суперечки. Таких зараз мало, – згадує слюсар-ремонтник ЦРМУ №1 Валерій ГУБАРЕНКО.
Олексій не любив конфліктів і не прагнув бути в центрі уваги. Просто робив свою роботу, підтримував колег і створював навколо себе спокійну атмосферу.
Навіть коли вони з Валерієм розійшлися по різних дільницях, продовжували спілкуватися.
- У нас навіть шафки в побутовках були поруч – тож бачилися майже щодня. Ми багато років пропрацювали разом, підтримували одне одного, спілкувалися, – говорить Валерій.
У таких простих спогадах – роки спільної роботи, десятки змін і відряджень, ремонти та звичайні робочі дні, з яких і складається пам’ять про людину.
Родина була найбільшою цінністю
За робочою стриманістю Олексія колеги знали дуже сімейну людину.
У нього залишилися двоє дітей – 24-річний син Євген та 19-річна донька Вероніка. До війни вихідні Олексій часто присвячував їм: водив дітей у зоопарк, кіно, театр, на виставки. Йому було важливо не просто бути поруч, а проводити з ними час, розмовляти, цікавитися їхнім життям.
Коли через війну діти виїхали за кордон, він не втратив із ними близького зв’язку. Колеги часто бачили Олексія під час обідньої перерви за телефонною розмовою з дітьми.
- Не було дня, щоб він не поговорив із сином чи донькою. Він дуже ними опікувався. Багато з ними розмовляв, намагався передати їм свої настанови та гідно виховати, – розповідає Валерій.
Так само уважно Олексій ставився до своєї матері. Кожної суботи приїжджав до неї в село: допомагав по господарству, ремонтував будинок, працював на городі.
А ще він дуже любив риболовлю. Для Олексія це був спосіб відпочити й перезавантажитися. Колеги добре знали його п’ятничний ритуал: зібрати снасті, підготувати гачки – і вирушити на риболовлю. Іноді він обмінювався снастями з колегами, ділився досвідом і просто любив поговорити про своє захоплення.
Пам’ять, що живе
На прощання з Олексієм прийшло багато людей – рідні, друзі, колеги, з якими він працював у різні роки.
- У залі прощання було дуже багато людей. Це найкраще свідчення того, якою людиною він був. Його любили й цінували. Нам усім його дуже не вистачає, – говорить Ігор Горобець.
У ту страшну ніч 11 серпня внаслідок ворожого обстрілу загинули восьмеро працівників Запоріжсталі, які назавжди залишаться частиною історії нашого підприємства.
Запоріжсталь надала фінансову допомогу всім постраждалим родинам, зокрема родині Олексія.
Олексія більше немає поруч. Але залишилися роки його праці, любов до родини та спогади людей, які щодня були поруч із ним. Світла пам’ять Олексію Завгородньому.
