Війна принесла в наше життя шалений темп, а з ним – нові пріоритети й нові сенси. Навіть буденні слова набули нового змісту. Тепер «як ти?» – універсальний вияв турботи, «бавовна» перетворилася на вибухи, а «мопедами» стали ворожі БПЛА. Лексика Метінвесту теж зазнала змін, і звична технічна термінологія раптом стала вітальною (від лат. vita – життя) та наповнилася глибшими поняттями. Деякі слова переросли у справжні маркери української життєлюбності, сили, протистояння.
Слів – тисячі. Від народження ми намагаємося їх опанувати, а потім усе життя накопичуємо, сортуємо, ставимо мітки й маркери. На противагу нашим особистим «словникам» є академічні – мовознавчі. Ми щиро поважаємо їх за глибокі знання, однак варто визнати: ці монолітні видання не встигають за динамікою живої мови. Адже щодня слова втрачають первинні значення й набувають нових. Усталені змісти поступаються актуальним сенсам. І ось «балалайка» уже не музичний інструмент, а дрон-шахід. «Коридор» – місце безпеки. Навіть «боги» тепер стали людьми та мають обличчя лицарів ЗСУ.
За словами цікаво відстежувати історію – і свою особисту, і цілої країни. Ми зібрали невеличкий глосарій війни. У нього ввійшли слова, які набули нових значень під час боротьби з повномасштабним вторгненням РФ.
Рухатись у темній хаті навпомацки, мати запас води, готувати вечерю з налобним ліхтариком, заряджати десятий павербанк – типові будні кожного українця. У новій реальності ми перемо та прибираємо, коли є світло, а наші діти ставлять будильник на четверту ранку, щоб до шостої вивчити домашку. Так працює адаптивність. Словники стверджують, що це природжена чи набута здатність пристосуватися до всієї багатоманітності життя. А ми кажемо, що це наша національна риса, частина генетичного коду нащадків козаків. Під час війни ми дізналися, що можемо: жити з перебоями світла/води; працювати 24/7; волонтерити й донейтити на ЗСУ; нищити ворогів тисячами; дивувати світ своєю сміливістю; бути творчими та продуктивними навіть під час повітряних тривог.
Підприємства Метінвесту теж уміють зразково адаптуватися. Вони пристосувалися до відсутності звичних логістичних маршрутів; навчилися виготовляти бронесталь і новий сортамент продукції, що має попит на ринку; підтримують (а подекуди й нарощують!) виробництво у критичних умовах.
Життєстійкість українців допікає нашим ворогам найбільше. Вони погрожують нам ядеркою – у нас меми про Щекавицю. Несамовито обстрілюють об’єкти енергетики – ми вигадуємо тисячу способів зігрітися й мати світло. Їхня «друга армія світу» грузне у степах, а наші воїни ЗСУ звільняють місто за містом. «Що з ними не так?» – безпорадно волають пропагандисти РФ. Ет, НЕшановні, ми просто нація незламних – армований народ. Нашу волю підтримує міцна внутрішня опора. Її живлять успіхи на передовій, перемоги на Євробаченні, перша українська Нобелівка, визнання наших митців у Каннах, підтримка міжнародної спільноти. А ще – тисячолітня історія та культура.
До речі, українська економіка теж армована. Підприємства Метінвесту стали для неї надійним сталевим каркасом, він допомагає країні тримати спину прямо й чинити опір загарбникам. Під час війни компанія підсилює державу, оснащуючи її захисників, піклуючись про людей, сплачуючи податки. А після перемоги Метінвест буде активно відбудовувати Україну.
Пам’ятаєте дитячу загадку про те, що у вогні не горить? Не поспішайте з типовими відповідями «лід» чи «правда», бо в нашому сьогоденні є інший взірець вогнестійкості. І навіть не один, якщо добре подумати. У пекельному лютому українці ввійшли в іспит на витривалість. Відтоді ми мужньо б’ємося з ворогами на передовій, ходимо на роботу, дбаємо про близьких. Мільйони людей живуть під постійним вогнем, однак стали ще сильнішими. Така наша вогнестійкість дивує світ і дратує ворогів. Але якби вони зазирнули в тексти Шевченка, то знали б напевно, що «огонь запеклих не пече» – тільки гартує. Тому й перемога 100% буде за нами.
Різні слова приходять у свій час. Вони сиплються на нас суцільним потоком, щойно ми народилися, однак потрапляють у вжиток поступово: «мама», «дай», «не хочу», «теплий», «люблю». «Опір» заходить у наш словник на шкільних уроках фізики. І вилітає з нього після закінчення тем про електрику. Принаймні, так було колись – у довоєнному минулому тихих понеділків і світлих вечорів. З вогненного 24.02.2022 опір переважно вживається, щоб позначити феноменальну українську протидію ворожому натиску. Неймовірні ЗСУ чинять опір на фронті. Підприємства намагаються працювати, опираючись несприятливим економічним умовам. А люди знайшли сотні способів зігрітися, мати світло, вести господарство й жити повним життям – тільки б «без вас». У нашому глосарії «опір» посідає особливе місце, адже воно про кожного, хто наближає перемогу, відтак – про всіх незламних українців.
До війни опора – це елемент споруди чи устаткування, що підтримував тримальні конструкції. Однак зараз ми все частіше називаємо опорою речі та дії, які дозволяють нам вистояти у вирі війни. Робота, корисна зайнятість, підтримка з найнеобхіднішим. Якщо поглянути ширше, стає зрозуміло: зараз кожне підприємство Метінвесту і його команда – надійна опора української економіки та міцне плече ЗСУ. З усіма податками, донейтами, металовиробами, сучасним обладнанням для захисників. Ми також підтримуємо одне одного й суспільство в соціальних та волонтерських проєктах.
Наша розмаїта мова – це теж свого роду опора. Вона тримає нас разом і робить українців справжньою нацією незламних, якими захоплюється світ.
Вона має безліч «облич» і вміє приймати будь-яку форму. Їй під силу приборкувати стихії, створювати затишок і захищати. Вона пливе, їде, летить, подорожуючи світом і навіть за його межами. Народжена у вогні. Виплекана руками майстрів. Сталь. Ми знаємо про неї все, адже Метінвест постав зі сталі. Однак під час війни українці й самі стали схожими на нашу сталь. Маємо сталеву волю до перемоги, а в наших жилах тече розпечений метал ненависті до ворогів. Навіть наші мужні оборонці носять сталеву броню. З 24 лютого українці – суцільне сталеве воїнство захисників, волонтерів, робітників тилу, які спільними зусиллями допомагають країні пережити буревій. Ми разом пройдемо вогненний гарт війною, щоб стати ще сильнішими – як сталь.
От ви собі що уявляєте, коли чуєте поняття «тримальна конструкція»? Стіну, яку не можна чіпати при переплануванні квартири? Чи колони архітектурних пам’яток? А може, широкі плечі тата? У будь-якому випадку це щось надійне. Така будова за будь-яких умов вистоїть – на те вона й «тримальна». І хто б знав, що під час війни найміцнішою тримальною конструкцією виявляться самі українці! Незламні на передовій та в тилу. Женуть ворогів, виховують дітей, піклуються про близьких, відбудовують зруйноване, волонтерять, працюють. Часто – зціпивши зуби, але з незмінною вірою в перемогу.
Підприємства Метінвесту теж є тримальними конструкціями, адже вони тримаються самі й допомагають триматися іншим. Так, ми не знаємо, що буде завтра. Однак сьогодні робимо все, щоб майбутнє було: допомагаємо ЗСУ, випускаємо сталь, дбаємо про людей, які опинилися в скруті. Це додає країні стійкості, а її громадянам – упевненості в прийдешньому.
