А я собі дримбу куплю, хоч би-м була боса. Шоби дримба вигравала коло мого носа.
Ви точно чули її звук. Ба більше – думали, що то якийсь шаманський інструмент. І почасти це правда. Однак таку музичну штуку мають безліч народів світу, зокрема, й українці. Ми називаємо її дримба, румуни – торомп, німці кажуть на неї маультроммель, у Тибеті це морчунга, а у В’єтнамі – дан мой. Найбільш відомою є назва варган – саме під таким ім’ям живе дримба в народів Азії та півночі.
Українська дримбою відрізняється від варганів інших етносів формою. Наш інструмент виглядає як невеличка металева підкова, що закінчується вузьким видовженим кінцем. Від середини підківки через звужений її кінець проходить тоненька, вигнута наприкінці металева пластинка – язичок, або як ще кажуть «міндик». На Закарпатті іноді зустрічаються двоязичкові дримби.
100 імен
Цей музичний інструмент до першої чверті ХХ ст. був поширений по всій території України. І в кожному регіоні дримба мала свою назву – варган, віґран, дрімка, торомба, доромба, дрімля, друмля, дромба та ще з десяток локальних «імен», які доки не записали науковці.
На цьому інструменті грають за допомогою губ, зубів, язика й дихання одночасно: однією рукою дримбу прикладають до губ, упритул до зубів, а іншою смикають за язичок. Високі звуки досягаються звуженням рота, низькі – розширенням, а гучність налаштовують диханням. Звучить дримба на два голоси: один чують слухачі, а інший – тільки той, хто грає. Оскільки дримбу міцно притискають до зубів, у тілі музики створюється сильна камертонова вібрація.
Цікаво, що традиційно дримба вважається жіночим інструментом. І до сьогодні кожна друга гуцулка «уміє в дримбу».
Поза сумнівом, варган чи дримба – не тільки музичний інструмент. Мольфари вважають, що вона має особливу силу. За народними повір’ями, її звуки можуть вилікувати хворобу, пробудити енергію каменя, дерева, металу. За допомогою дримби можна причарувати кохану людину, приручити дикого звіра, а ворога зробити другом.
НАРОД СКАЖЕ, ЯК ЗАВ’ЯЖЕ
Дримби виготовляли переважно ковалі, досить часто – ковалі-цигани. На початку ХХ ст. був поширений жарт про цигана, який скаржився, що йому так багато роботи, а мужикові мало: «Мені бити, кувати, варгани робити, на базар носити, дорого продавати. А тобі що? Ори, мели, їж – от і все».
Це типове награвання на дримбі, що часто виконували пастухи, коли наглядали за худобою
Кожен майстер виготовляв дримбу по-своєму. Зазвичай зі сталевого тонкого прута робили квадратну заготовину. Потім її згинали, роблячи своєрідну «підкову» з видовженими краями. Далі в центр закладається пружний «язичок». Для нього потрібен пластичний і водночас міцний метал, який добре вібруватиме. Усі деталі підганяються на око, тому заздалегідь передбачити звучання дримби неможливо. Так з’являється неповторний за формою та звучанням музичний інструмент.
