Любов Симоненко пропрацювала одинадцять років у колі однодумців на металургійному комбінаті Азовсталь. На підприємстві вона обіймала посаду провідного інженера відділу закупівель. Тепер Любов Євгенівна працює економістом на Метінвест-КРМЗ. Місто та колектив зустріли радо, однак жінка впевнена, що вже дуже скоро всі маріупольці зможуть повернутися в мирний українській Маріуполь, щоб відновити його інфраструктуру та  знову зробити місто процвітаючим.

Плани, які не втілились у життя

Вечір 23 лютого для Любові Симоненко був сповнений приємного хвилювання. Вона мріяла, будувала плани, як проводитиме відпустку, що мала початися вже наступного дня. Гостювала в сестри на Східному мікрорайоні. Ввечері закривала останні питання перед відпочинком, щоб нічого не заважало насолоджуватися сонцем і Червоним морем.

Однак 24 лютого жінка зрозуміла, що плани не зможуть втілитися в життя. Після ранкових вибухів уся родина відразу поїхала до приватного сектору на Новоселівку до родичів. Там було тихіше, однак через декілька днів вимкнули світло, не було води, через ворожі обстріли був пошкоджений газопровід, тож не стало й газу.  У перші дні рятував генератор, за допомогою якого зберігали продукти й заряджали телефони. Мобільний зв’язок вдавалося зберегти аж до 1 березня. Як пізніше дізнались, для більшості маріупольців така послуга до цього часу була вже не доступна.

Бомбардування міста й важливе рішення

З початку березня російські війська стали вже без пауз обстрілювати Маріуполь. Наносили авіаудари, бомбили з кораблів. Любов і родина її сестри ухвалили остаточне рішення – виїжджати. Їхати вирішили на власному автомобілі. 5 березня був оголошений «зелений коридор», попри це окупанти гатили безперестану.

З міста виїжджали через дорогу біля торговельного центру «Порт Сіті». За кермом була Любов, тому військові не були дуже прискіпливими – проїхати вдалося досить швидко, хоча деякі машини стояли в черзі кілька днів. 

Доїхавши до села Федорівка, родина Любові не змогла їхати далі – транспорт узагалі не пускали російські військові. Мирні жителі вмовляли окупантів пропустити далі, але марно: біля села утворилася колона з 70 автомобілів, які не могли пресуватися. Після багатогодинних перемовин родині Любові Симоненко вдалося доїхати до окупованого села Темрюк (що знаходиться на кордоні з Запорізькою областю), там їх прийняли місцеві жителі, нагодували та дали прихисток.

Тут Любов прожила приблизно місяць, тут дізналася, що її дім знищений ворожим снарядом і вирішила обрати життя – їхати далі до України. Родина приєдналася до колони, яку організували співробітники підприємства Метінвест-Промсервіс. Через фільтраційні пункти у Володарську, за маршрутом Мангуш – Бердянськ – Запоріжжя Любов із близькими все ж дісталася до українського обласного центру.

З Приазов’я до Кривбасу

Сьогодні Любов Симоненко працює на Метінвест-КРМЗ економістом управління з закупівель. У Кривий ріг її запросила подруга, з якою працювали разом у Маріуполі. Приїхавши до Кривого Рогу, одразу пішла до Центру кар’єри Метінвест з усіма документами, що вдалося привезти з собою. Там змогла зареєструватися й обрати спеціальність до душі.

Наразі спеціалістка звикає до нового робочого місця й колективу та плекає надію, що цей неоціненний досвід обов’язково стане в пригоді у мирному житті.

Нагадуємо, що Група Метінвест продовжує підтримувати співробітників, які через війну опинилися в скрутному становищі та робітникам, котрі втратили робочі місця внаслідок військового нападу РФ.

Вже відкрито понад 4000 вакансій у Кривому Розі, Кам’янському, Запоріжжі та Покровську. Дізнатися про роботу можна звернувшись до Центру кар’єри Метінвест за номером телефону: 0 800 606 000 (безплатно). У Кривому Розі Центр приймає співробітників компанії за адресою: Саксаганський район, вул. Заводська, 1, з понеділка по п’ятницю з 9:00 до 17:00.

Про актуальну ситуацію на підприємствах Групи Метінвест і в Україні читайте в спеціальному лонгріді. Оновлення інформації – 24/7. Додавайте до закладок та діліться з друзями. Зберігайте спокій і довіряйте лише офіційним джерелам інформації.