У цехи гірничодобувних підприємств Метінвесту цього року повернулися понад 25 звільнених в запас захисників – строковиків, які на час російського вторгнення перебували в армії. Термін їхньої служби завершився протягом попередніх двох років, але вони продовжували служити, опинившись у епіцентрі загальнодержавної місії – оборони країни.
Кожному з них довелося не просто швидко опановувати військову науку, а й тривалий час працювати на стратегічних об’єктах у різних військових утвореннях та формуваннях – Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту, Державній прикордонній службі тощо. Президент України у березні 2024-го підписав указ про звільнення строковиків у запас із відстрочкою на термін у 12 місяців, тож протягом квітня-травня звільнені в запас працівники комбінатів повернулися на свої робочі місця, які вони полишили 2021 року.
Першотравневі «гори» – на Карпати
Ігор Зубков
У травні повернувся на Північний ГЗК Ігор Зубков, електрослюсар черговий та з ремонту устаткування в кар’єрі та на відвалах. До призову на строкову службу він працював в Першотравневому кар’єрі Північного ГЗК, встиг взяти участь у WorldSkills Ukraine і навіть знявся у промовідео, яке популяризує професію електрослюсаря.
На строкову службу Ігор потрапив у осінній призов 2021 року, і свою виробничу дільницю з оперативного обслуговування та ремонту електричного устаткування 23-річний чоловік змінив на західне прикордоння України.
– Службу я пройшов у лавах Державної прикордонної служби на Закарпатті, – розповідає Ігор. – За понад два роки призвичаївся і, попри всі обмеження та негаразди, у мене лишилися тільки позитивні враження та спогади. Можу сказати: на роботу я повернувся іншою людиною. Служба інспектором зробила мене більш впевненим в собі, рішучим, сміливим. Безпосередньо стояв на блок-постах на в’їздах-виїздах. Доводилося багато комунікувати, часто брати на себе відповідальність, приймати серйозні рішення. Річка Тиса. Чи не щодня зіштовхувалися з утікачами, які незаконно намагалися перетнути кордон. Це корисна школа життя… Але я був і дуже радий повернутися додому, до близьких, а також на Північний ГЗК, де я відпрацював до війни три роки. Це моє перше робоче місце за професією, яку я отримав в гірничому коледжі та технічному університеті. Які плани зараз? Хочеться реалізуватися, хочеться більше заробляти, часи важкі. Можливості для цього тут є. Керівники підтримують, йдуть назустріч. Компанія допомагає всебічно: користувався запропонованою безплатною юридичною допомогою, коли треба було розв’язати кілька питань з ТЦК. Знаю, що є можливість психологічної підтримки. Поки працюватиму тут, а далі не загадую: час воєнний...
«Після років служби труднощі вже не зупиняють»
Максим Корінний
У 21-річного інгульчанина Максима Корінного в планах, крім роботи, – навчання. Вчорашній строковик після повернення вступив до магістратури КНУ, де опановуватиме спеціальність «Гірництво» (відкрита розробка корисних копалин).
На Інгулецький ГЗК Максим прийшов 2021 року, лише за чотири місяці до свого призову. Перший професійний досвід отримав на дільниці ремонтів у якості учня кабельника-спаювальника в цеху мереж та підстанцій комбінату.
Строкова служба для 18-річного хлопця почалася на Харківщині. Тут Максим і зустрів повномасштабне вторгнення і перший місяць війни брав участь у військовій обороні харківських кордонів.
– Згодом нас відправили на Західну Україну, бо, як строковики, ми не могли брати участі в боях. Там для мене і пройшли ці понад два роки служби, – згадує Максим Корінний. – Колючий дріт, патруль… Я молодший інспектор прикордонної служби. Ловили порушників кордону… На комбінат повернувся в той самий цех. Наче все знайоме, але за роки відвик. Серед моїх колег багато кого мобілізували, керівник цеху вже інший, тож я наче заново працевлаштувався. Є велике бажання розвиватися в гірницькій галузі. Буду працювати і паралельно здобувати освіту. Після років строкової служби труднощі вже не зупиняють, а в житті все здається набагато легшим і досяжним.
«Хочу підвищувати кваліфікацію: мотивація є»
Владислав Потебня
В управління залізничного транспорту Центрального ГЗК повернувся після звільнення в запас помічник машиніста тепловоза Владислав Потебня. Його служба пройшла також в одному із українських прикордонних селищ, куди хлопця доправили після проходження курсу молодого бійця.
– Мені виповнилося 19, коли почалася моя служба, – розповідає Владислав. – Зараз, через 2,5 роки, маю відчуття, ніби я щось пропустив у житті, і є велике прагнення те все надолужити. Звісно, роки служби багато чого навчили, зробили стійкішим і фізично, і морально. Тепер винесу і спеку, і лютий мороз, заснути можу в будь-яких умовах, бо в нарядах просто неба бували і по три, і по п’ять днів. Наряди були різні – в патрулі, на постах спостереження, чатовим… Непросто було пристосуватися, проте завжди рятувала думка: а кому зараз легко, війна... Зате краса там неймовірна і для нас, степовиків, незвична…
До служби в армії Владислав Потебня встиг понад пів року попрацювати в УЗТ помічником машиніста тепловоза. На роботу повертався з радістю і новими надіями.
– У цеху мене зустріли з розкритими обіймами, питаннями закидали, згадали довоєнне минуле, колег, хто й де зараз. Дізнався про наявність безплатної юридичної та психологічної підтримки від компанії. Поки буду напрацьовувати досвід, професія в мене затребувана. Хочу підвищувати кваліфікацію: мотивація є. Шкодую тільки, що не встиг скласти НМТ, тож здобуття вищої освіти поки на паузі. Але мені тільки 21 – ще встигну.
