На комбінаті Запоріжсталь нерідко можна почути неймовірні історії кохання. Тут і справді створюються міцні родини, немов сталь. Ось, наприклад, Євген та Олександра – подружжя запоріжсталівців, які знайшли одне одного в цеху гарячої прокатки, де й почалася їхня історія.

Нині подружжя, як і кожен українець, також стикається з викликами повномасштабної війни. Чоловік з першого ж дня вторгнення долучився до лав Збройних Сил України. І поки Євген боронить державу на воєнному фронті, Олександра допомагає країні вистояти на економічному.

– Я прийшов на комбінат ще під час навчання, на практику, і залишився на Запоріжсталі, бо знав, що там зможу реалізувати усі свої професійні амбіції. Я дуже люблю свою роботу, це був свідомий вибір як професії, так і місця роботи. І саме тут я зустрів своє кохання. Ми познайомилися прямо у цеху, де я працював різальником холодного металу, бригадиром, а дружина – машиністкою крану, – згадує Євген.

Євген вже майже 2 роки виконує бойові задачі на Запорізькому напрямку. Каже, за цей час багато усвідомив і почав цінувати звичайні буденні речі, як то прогулянку з собакою чи звичайну робочу зміну на рідному комбінаті.

– Війна перевертає звичний порядок речей, твій світ догори дригом. Найбільшою цінністю для мене є життя, звичайна можливість прокинутися зранку. Моя дружина – це людина, яка не дає мені опускати руки, вселяє надію, віру і силу. Вона моя опора і підтримка, – каже захисник.

Євген – старший стрілець-оператор, який безпосередньо на «нулі» боронить Запоріжжя від окупантів. За час несення служби неодноразово отримував поранення та контузії. І навіть на момент нашої розмови також знаходився у шпиталі на лікуванні. Проте, бойовий дух не втрачає, адже знає, заради чого жертвує найціннішим.

– Коли лежиш у окопі під обстрілами ворога з побратимом, і жартуєш, аби не чути і не зосереджуватися на тому, в якому ти становищі зараз знаходишся, життя стає іншим. Мене бентежить те, що соціум такий, яким він є зараз, не готовий приймати захисників. Ми відрізняємося, і попереду у нас всіх довгий шлях інтеграції та реабілітації. Проте спершу – Перемога, повернення наших земель та миру в Україну. Для цього ми робимо все, – запевняє металург.

Як і кожен свідомий українець, Євген більше за все мріє про якнайшвидшу Перемогу та знову повернутися до мирного життя, знову виходити на робочі зміни на рідний Запоріжсталь.

– Сьогодні дуже важко щось планувати, але кожна нормальна людина, звичайно, мріє повернутися у мирне життя. І я хочу повернутися на Запоріжсталь – у стабільність, улюблений цех, до своєї роботи, – поділився Євген.