Без цієї жінки післявоєнне відновлення Запоріжсталі могло не відбутися.
Жінки в історії становлення та розвитку Запоріжжя, яким ми його знаємо сьогодні, відігравали далеко не другорядні ролі. У долі підприємств важкої промисловості – як-то Запоріжсталі – жіночі постаті теж залишили свій відбиток.
Ще з 1930-х років вони брали участь у будівництві підприємства, а потім й самовіддано працювали пліч-о-пліч з чоловіками-металургами. Уявіть, жінки несли свої трудові вахти навіть біля горну доменної печі комбінату. Але є й приклади, коли фахівчині заводу своїми діями, у прямому сенсі цих слів, рятували його. Ділимося історією Олени Семенівни ШЕРЕМЕТ, яка свого часу вберегла всю проєктно-технічну документацію Запоріжсталі. Без цих документів, по суті, було б неможливим повоєнне відродження підприємства.
Олена Семенівна народилася у 1910 році в Одесі. Освіту отримувала спочатку у місцевій трудовій школі, потім – у художній промислово-професійній школі, а згодом отримала й профільну освіту техніка-архітектора в Одеському робочому машинобудівному технікумі. 1931 року за розподілом опинилася у Запоріжжі, на об'єднаному Дніпровському будівництві – працювала інженеркою-конструкторкою.
«Особливий вантаж»
У 1941 році через напад Німеччини на Радянський Союз роботу Запоріжсталі було зупинено, а згодом розпочалася його евакуація – металурги вивезли понад 50 тисяч тонн унікального металургійного обладнання, усі ешелони нараховували близько 10 тисяч вагонів. І саме на Олену Семенівну лягла відповідальна місія з упорядкування, евакуації та збереження цінних креслень, проєктно-конструкторської документації Запоріжсталі.
Два тижні пішло на підготовку унікальних документів до евакуації. Варто сказати, що більшість проєктних матеріалів були американського походження, оскільки чимало обладнання для нового заводу закуповувалося в США. Тож усе було в єдиному екземплярі. Втрата будь-якого креслення була критичною.
Кореспондентам заводської газети «Дніпровський металург» Олена Шеремет розповідала:
– Дякую робочим, вони моє прохання виконали відмінно. Виготовили 170 міцних ящиків, оббили їх усередині водонепроникним матеріалом, а зовні – металевою стрічкою. Наче відчували, що дорога буде нелегкою, що креслення треба зберегти, будь-що-будь.
В результаті, під грифом «Особливий вантаж» Олена Шеремет організувала евакуацію понад 150 тисяч креслень та кальок, які дбайливо завантажили у два залізничні вагони. 19 серпня 1941 року всю технічну документацію відправили на Схід.
Майже місяць ешелон пробивався до більш безпечного місця, потрапляючи під обстріли німецьких військ. У вересні «товарняки» прибули до Челябінська, проте через декілька днів знову вирушили у дорогу – до Магнітогорська. Вже там, на місці тимчасової евакуації за цими документами запоріжсталівські промислові агрегати змонтували та запустили у роботу.
Велике повернення
Коли стало зрозуміло, що час звільнення Запоріжжя близький, почалася підготовка архіву до повернення – звичайно, у супроводі «берегині» особливо важливого архіву Запоріжсталі Олени Шеремет.
Після війни Олена Семенівна продовжила роботу у проєктно-конструкторському відділі, начальником механічного сектору. І зробила чималий внесок у відновлення роботи Запоріжсталі – вже восени 1947 року завод випускав весь довоєнний сортамент продукції. Її професійні дії та відповідальність високо оцінили — вона була удостоєна медалі «За відновлення підприємств чорної металургії півдня». Та насправді, це далеко не одна її нагорода.
Надалі жінка брала участь у втіленні безлічі проєктів: у відновленні зруйнованих війною цехів, і у будівництві нових. За її участі впроваджувалися нові технології та наукові напрацювання, розроблялися креслення до раціоналізаторських пропозицій співробітників тощо. У колективі за роки роботи вона заслужила неабияку повагу та шану, а між собою колеги навіть називали її «мама Лєна».
З 1965 року Олена Шеремет вийшла на заслужений відпочинок. Але й потім багато разів поверталася на завод – допомагала спеціалістам, консультувала, зустрічалася з молоддю.
