Ще з 2014 року тисячі українців потерпають від воєнної агресії рф на території України. На сході України населені пункти, що весь цей час знаходилися у безпосередній близькості до фронту чи у «сірій зоні», сьогодні під щоденними ракетними атаками. А люди, які вимушені були покинути домівки, аби врятувати свої життя, знаходять прихисток у інших регіонах країни, влаштовують нове життя і сподіваються на повернення додому.
Ігор Плющ приїхав з Авдіївки до Запоріжжя у травні минулого року. Три місяці від початку повномасштабного вторгнення чоловік із дружиною та матір’ю продовжували жити у рідному місті.
– До травня 2022 року я продовжував працювати на Авдіївському коксохімічному заводі, начальником дільниці автотранспортного цеху. Це було дуже важко, постійні обстріли, відсутність газу, води та електроенергії, та постійний страх за життя близьких. У 2014 році ми не поїхали з міста, тільки мій син виїхав до Запоріжжя. Ми багато ночей провели у підвалі, проте цього разу стало зрозуміло, що навіть його стіни не врятують при влучанні. Доступу до продовольчих товарів, продуктів не було. Проте нас постійно підтримував Метінвест, ми разом із іншими мешканцями Авдіївки отримували гуманітарну допомогу, АКХЗ допомагав, до того ж ми отримували доплати за ризики. Але у травні вже стало очевидно, що потрібно евакуюватися. Завод постійно обстрілювався, незабаром почалася власне евакуація, її теж організовував Метінвест. Так ми і поїхали, – розповів Ігор.
Весь минулий рік Ігор пам’ятає напрочуд ясно та чітко, розповідаючи про пережите наче подумки повертається додому.
– Нам пощастило, що ми усі живі та здорові, що нам вдалося вчасно поїхати. Там залишився наш будинок, який я будував власними руками. Але дякую Богу, що моя родина зі мною. Коли ми приїхали до Запоріжжя я ще кілька місяців продовжував працювати віддалено. АКХЗ вже тоді потерпав від ворожих обстрілів, проте були організаційні питання, які необхідно було вирішувати в режимі реального часу. Ми до останнього отримували 2/3 зарплатні, хоча наше рідне підприємство вже не працювало через ризики та пошкодження від російських атак.
Чимало переселенців сьогодні працюють на Запоріжсталі, комбінат підтримує та допомагає кожному співробітнику і радо приймає у колектив тих, хто прагне повернутися до звичного життя після травмуючого досвіду війни.
– На комбінат я влаштувався доволі швидко, через Центр Кар’єри Метінвест. Сьогодні працюю водієм, дорога завжди відволікала мене від поганих думок. Морально дуже складно усвідомити, що у 55 років у мене забрали спокійне життя, домівку, і що все доведеться починати спочатку. Я живу надією, що одного дня все скінчиться, і ми повернемось додому, – додав Ігор. – Проте колектив підтримує, це велика цінність.
Історії життя людей, які втратили все через війну рф проти України, складають літопис боротьби нашої країни за свободу та незалежність, загальнолюдські цінності та людяність. Ці люди не втратили віру, не втрачають і надії, борються пліч-о-пліч на різних фронтах, стають надійним тилом для наших захисників, і несуть у світ правду та істинне розуміння хоробрості та сміливості.
Про актуальну ситуацію на підприємствах Групи Метінвест і в Україні читайте в спеціальному лонгріді. Оновлення інформації – 24/7. Додавайте до закладок та діліться з друзями. Зберігайте спокій і довіряйте лише офіційним джерелам інформації.
