Електромонтер цеху мереж та підстанцій Північного ГЗК Андрій Миронов з тих ветеранів, котрі до кінця війни не збиралися повертатися до цивільного життя, але мали це зробити через поранення. Сьогодні він повернувся до рідного колективу, однак не виключає, що, якщо буде треба, підтримає побратимів та повернеться до військових буднів.
Ворожі атаки й обстріли, окопи й холод, болісні втрати та постійна небезпека. З таким досвідом війни за плечима повернувся на рідний комбінат Андрій Миронов. Бойова географія північанина за пів року на фронті охопила Краматорськ та околиці Бахмута. До лав ЗСУ Андрій попросився сам: батько трьох синів кілька разів від лютого 2022-го штурмував військкомат, поки його таки не відправили на вишкіл. Життя на фронті швидко стало для Андрія звичною нормою і він знайшов у ньому свій сенс.
Андрій Миронов
«Я став частиною 3-го Луганського прикордонного загону – це військове формування Державної прикордонної служби України. Йшли важкі бої за місто, за річкою Бахмуткою. Стояли там за кожний клаптик дачних кооперативів. Я відчував себе на своєму місці, мені було комфортно попри усі обмеження та небезпеки. Світ там дивним чином звужується до одного-двох днів і кількох десятків метрів. Нічого не плануєш, ні про що не думаєш, окрім захисту себе та побратимів та виконання завдань щодо оборони позиції чи знищення противника. Майбутнього наче немає, а завтра може й не прийти. І все це дає таке незвичне почуття свободи. Навіть попри правила, важкі фізичні навантаження, стрес, виснаження і щохвилинний ризик я почувався добре. Робив все від мене залежне і покладався на долю», - відверто говорить Андрій Миронов.
В одному з боїв у січні 2023-го північанин отримав поранення голови численними уламками снаряду та важку контузію. Тож місяць провів у шпиталі, далі – відстрочка від служби, і в березні він вже повернувся додому, до родини, а також на роботу – на ту ж посаду у цех, де він працював з 1999 року. За словами колег, попри фронтовий досвід, Андрій зовсім не змінився. Хіба що у перші дні був надміру зосередженим і закритим, але все швидко стало на свої місця.
«Перший місяць відчуття було, ніби я ще на війні. Йдемо на наряд десь на кар’єрних пустошах, а я ловлю себе на думці: чому я без автомата? Спочатку дійсно почував себе незвично, напружено: нема вибухів, стрілянини... Дивувала тиша – настільки звик до гуркоту війни. Та поступово розслабився, звик до нового розкладу дня, умов сну, відносної безпеки, звуків сирени тривоги... Серед колег мені спокійно. Я не з тих, хто уникає запитань про війну через болючі неприємні спогади. Навпаки, часом потребую, щоб мене вислухали, і колеги радо це роблять. Те, що я був на війні, не робить з мене якогось кумира. Я такий, як і всі, просто тепер маю інакший досвід. А в іншому все, як і було», - розмірковує Андрій.
Після пів року цивільного життя Андрій відчув в собі бажання та ресурс йти до нових обріїв: вступив до вишу на заочне навчання за своєю рідною спеціальністю – електромеханіка й електротехніка. Разом з багаторічним досвідом електромонтера з’явилися й амбіції – зростати кар’єрними сходинками. Рідні ветерана підтримують його і мотивують до навчання.
«Як на мене, професія електрика подібна чимось до тієї ж саперської. Зосередженість, уважність, дисципліна, відповідальність. Подумай – потім дій. Усе це з професії згодилося на службі і навпаки. На фронті звик називати речі своїми іменами. Виконав – доповів, не виконав – теж доповів. Менше розмов, а більше діла. І фокус – на результаті. Це моє, тому і хочу повернутися на фронт. У нас там є такі хлопці, що по два роки вже воюють і їм банально потрібен відпочинок. В мене сини: один технікум тільки закінчив, двійнята – школярі, танцями займаються. Краще зараз я повоюю на фронті, ніж вони через якийсь час. Хтось має це зробити – вигнати нечисть з нашої землі», - фіналізує розмову захисник.
Нагадаємо що на підприємствах Групи Метінвест була впроваджена програма «Герої поруч». Навчальний курс якої охоплює найважливіші питання щодо спілкування та взаємодії з ветеранами – розвінчує страхи і міфи, допомагає знайти спільну мову та розвинути емпатію. Таким чином, співробітники компанії забезпечать героям надійну підтримку на шляху повернення до мирної праці.
