Талановита людина – здібна у всьому. Це вкотре доводить український вчений Володимир Іванович Вернадський. Мислитель, філософ та науковець, один із засновників та перший президент Національної академії наук України, він зробив неоціненний вклад у мінералогію, біогеохімію, радіологію… Його вчення про біосферу та людину, як міст між нею та ноосферою починає сповна розкриватись лише зараз і знаходить безліч підтверджень в сучасній науці.
Однак, крім заслужених лаврів, на адресу вченого нерідко звучить і критика – мовляв, недостатньо зробив для України. Надто вже неквапним був у питаннях українізації – зокрема, не розділяв радикальних поглядів Михайла Грушевського, скептично ставився до політики Скоропадського і взагалі – чому саме він зображений на купюрі в 1 000 гривень? Давайте спробуємо розібратися.
Міцне українське підґрунтя
Дитинство та виховання, без сумніву, мають величезний вплив на особистість людини. Хоча й народився у Санкт-Петербурзі, Володимир Іванович змалку був оточений українською айдентикою. Вже в дорослому житті він безмірно пишатиметься і всіляко підкреслюватиме своє козацьке походження – адже його предок по материнській лінії належав до козацької старшини та за часів національно-визвольної боротьби воював під проводом Богдана Хмельницького.
Батько вченого – також українець, ще й неабиякий: випускник Київського університету Святого Володимира, він був особисто знайомий з Шевченком, Квіткою-Основ’яненком, Кулішем та іншими видатними діячами української культури, про яких охоче розповідав маленькому синові. Саме з цих часто невеселих оповідок Володимир довідався, що Петербург збудовано на кістках його славних земляків – козаків Івана Мазепи.
Ще за дитинства Вернадський вирушить до Харкова (батькові нездужалося від петербурзького клімату), де проведе 5 років. Попри тотальну русифікацію, тут ще зберігатиметься український дух та мова. Тим паче – у маєтку Квітки-Основ’яненка, де Вернадські були бажаними гостями. Під час традиційних родинних поїздок під Полтаву, юний вчений ще більше закохається в красу та багатство української землі. За деякий час він повернеться сюди – спочатку в складі наукових експедицій, а потім – шукаючи прихистку від переслідувань більшовиків. Але поки що він просто дитина, яка захоплено гасає степами Слобожанщини. Тож облишмо його в спокої та вирушимо далі – туди, де почався науковий шлях українського дослідника.
Впертий українець
В 1874 десятирічний Володимир разом з родиною вирушить за кордон. Перебуваючи у Мілані, він стане свідком болючої реакції батька на Емський указ. Циркуляр забороняв не лише використовувати українську мову в музиці, театрі, літературі, богослужіннях, але і ввозити українські книги до російської імперії. Навряд чи на той час Вернадський усвідомлював всю культурну трагедію такого закону, але, однозначно, зробив свої висновки.
На щастя, української літератури в домі Вернадських ніколи не бракувало: повернувшись до Петербурга, юний гімназист перечитає всі наявні номери «Основи» – першого українського журналу, що торкався як суспільно-політичних, так і мистецьких тем. А коли цього виявиться замало – розшукуватиме українські книги в крамницях букіністів і навіть замовлятиме дещо з-за кордону. Контрабандою, звісно ж.
Страшенно притісняють українців. Драгоманову навіть в Австрії не дозволили видавати газету українською мовою. На канікулах я з усією ретельністю візьмуся за неї.
Паралельно Володимир Іванович навчається в петербурзькій гімназії, де відвідує один з народницьких гуртків. Позиція молодого вченого не залишиться непоміченою: «Впертий українець, собі на умі», – відгукнеться про нього однокурсниця. Втім, будуть і набагато приємніші події: саме на факультативі Вернадський познайомиться з майбутньою дружиною, теж українкою, Наталією Старицькою.
Експедиції на Полтавщину
Життя науковця нерозривно пов’язане з землями Слобожанщини. Вперше з науковою метою вчений поїхав сюди з ґрунтознавчою експедицією – однак, самими ґрунтами не обмежився. Захоплений багатою історичною спадщиною краю, він наносив на карту ще й кургани, провів розкопки стоянки часів палеоліту, а також передав Полтавському музеєві декілька кам’яних баб.
Саме тут, ще в студентські роки він зробить деякі з перших значних відкриттів. Зокрема, не бувши експертом у даному напрямку, допустить, що солончаки та солонці еволюційно пов’язані. Підтвердження цієї теорії дещо забариться – відомий ґрунтознавець Гедройц доведе її лише 20 років потому. Однак, без сумніву, перша здогадка належить саме відомому українцеві.
Штаб-квартирою наукових мандрів Вернадського став будинок запорізького козака С. Півня. Це в його стінах вперше прозвучало припущення, що живі організми безпосередньо формують склад ґрунтів – ідея, котра започаткувала науку про біосферу і принесла Володимиру Івановичу всесвітнє визнання.
Цікаво, що дослідження Вернадського напряму сприяли розвитку гірництва та металургії. Ще у 1897 році вчений провів аналіз зразків червоного залізняку з Кременчуцьких каменоломень та науково підтвердив існування там магнітної аномалії. 73 роки потому поблизу Кременчука розпочнеться промисловий видобуток руди.
Все подобалося Володимиру Івановичу на Полтавщині – все, окрім настроїв колег. Щирий смуток з цього приводу проглядає і в щоденнику науковця:
Цікаве відношення до українського питання творчих сил у Полтаві – негативне. Серед працюючих натуралістів – ні одного національно налаштованого українця.
Вернадський і переворот
Як інтелігент та мислитель, Володимир Іванович ніколи не схвалював радикальних дій, а з приходом до влади більшовиків навіть підписав звернення з гострою критикою їх дій. Зокрема, документ висловлював надію що «зусиллями народу буде покладено кінець пануванню насильників». Влада відреагувала миттєво: почалися жорстокі переслідування підписантів. Потрапив в опалу і Вернадський: на деякий час науковця навіть запроторили до в’язниці. Там би він і загинув, якби не заступництво колишнього студента. Щойно вийшовши на волю, Володимир Іванович разом з родиною тікає до рідної Полтавщини.
Тут, за 25 верст від легендарних Великих Сорочинець вчений ще у 1914 р. завбачливо придбав ділянку землі та розпочав будівництво будинку в українському стилі. Однак, у 1918 перед ним постане новий виклик: прийшовши до влади, гетьман Скоропадський запрошує Вернадського до Києва.
Зоряний час українського генія
Українська революція 1917–1921 років створила сприятливі обставини для відновлення національної науки та культури. Спливли у пам’яті ідеї Шевченківського братства, відновило діяльність Українське наукове товариство на чолі з Грушевським. Потрапив у вир цих подій і Вернадський: очолив комісію з організації Академії наук та Української національної бібліотеки. Разом з тим, знаходив час на засідання питань вищої школи. Був певен, що інтенсивна робота думки разом з національним відродженням принесе Україні світле майбутнє та міжнародне визнання.
Цікаво, що саме він заперечував Грушевському, котрий, жаліючись на брак вчених-українців, пропонував залучити до створення академії росіян.
Важливо створити сильний центр наукових досліджень українського народу, його історії, його мови, природи України. Треба якнайшвидше створювати кафедри і лабораторії, інститути, які спочатку, можливо, й будуть зайняті росіянами. Але становище скоро зміниться, бо посади в академії виборні. Дуже скоро заявлять про себе місцеві сили.
За сприяння Володимира Івановича в Києві запровадили роботи з благоустрою Ботанічного саду, активно підтримували експедиції, заохочували авторів наукових робіт. Також почалось створення біогеохімічної лабораторії. Першим її відкриттям стала наявність в організмі мишей нікелю. Ніби дрібниця – але саме вона дала початок теорії, що в землі присутні всі відомі на той час 87 хімічних елементів. Активній роботі перешкодила недуга – у 1919–1920 роках Вернадський перехворів на висипний тиф, а коли одужав, становище Академії було вже непевним через прихід більшовиків. Однак, фундамент, закладений вченим, зіграв свою роль: натхненні успіхами колег, українські науковці почали активну роботу та отримали широку базу знань і літератури, зібраних в національній бібліотеці.
Наукова спадщина Вернадського
Складно знайти галузь, в якій би не відзначився Вернадський. Дослідження історії, мінералогії, гідро- та атмосфери, радіології, міграції хімічних елементів в земній корі, дали поштовх до нових відкриттів світового масштабу, а захоплення усім новим вилилось у створення цілої науки – біохімії.
На честь дослідника названа найбільша наукова бібліотека України та антарктична станція. З 1973 року національна академія наук вручає премію імені Вернадського, а від 2003 – золоту медаль за визначні досягнення.
Праці вченого з наукового світогляду та історії стали методичкою для майбутніх дослідників, заохочували до невпинного розвитку попри спади та невдачі. Геніальні ідеї Володимира Івановича та його дослідження земної кори сформували міцну базу для сільськогосподарської діяльності, гірництва та металургії.
Вернадський серед колег радієвого інституту, 1922 р.
Великий дослідник свято вірив: людський розум є якісно новою силою, здатною визначити вектор взаємодії природи та суспільства, змінюючи долю планети в реальному часі.
Любов до рідного краю, щире занепокоєння майбутнім України та всеохопна віра в її розквіт стали життєвим кредо та покликанням великого науковця. «Я вірю у велике майбутнє і України, і Української академії наук…» – напише він вже наприкінці життя, ніби підсумовуючи свій визначний внесок. Бо ж не тільки вірив, а й робив усе, щоб посприяти їх якнайшвидшому становленню.
