Михайло та Олександра познайомились на Запоріжсталі і зараз пліч-о-пліч працюють на комбінаті.
Комбінат бачив сотні історій сталевого кохання, що зародилося у його стінах. Протягом більш як 90 років запоріжсталівці не лише пов’язували своє професійне життя з комбінатом, а й закохувалися та створювали міцні родини.
Одна з історій кохання – подружжя Вершиніних – почалася 12 років тому в управлінні залізничного транспорту Запоріжсталі. Молода дівчина Олександра щойно після навчання прийшла на комбінат, аби будувати кар’єру, розвиватися у професії і забезпечити своє стабільне майбутнє. Та на Запоріжсталі вона віднайшла дещо більше – зустріч з майбутнім чоловіком Михайлом.
– Одразу після металургійного коледжу я прийшла працювати в управління залізничного транспорту. Михайло тоді працював тут поїзним диспетчером, і це було кохання з першого погляду. Він допомагав мені освоювати першу серйозну роботу в моєму житті, завжди підтримував, був поруч. Вже за рік після знайомства ми одружилися, – розповідає Олександра.
Сьогодні Михайло Вершинін – старший змінний диспетчер комбінату, координує роботу служб та підрозділів. Чоловік впевнений: металургія об’єднала їхні з дружиною серця назавжди.
– Коли ви обидва працюєте на комбінаті, це споріднює, бо ви робите спільну справу. Не тільки у роботі, а й по життю ми з Сашею «на одній хвилі, – розповідає Михайло.
Подружжя Вершиніних виховує 9-річну доньку, яка пишається батьками та їхньою роботою.
– На початку повномасштабного вторгнення ми з донькою виїхали, бо війна для дітей – це суцільний стрес. Це була невідомість, ми усі були налякані, але менш ніж за півроку ми зрозуміли, що розставання спустошує ще більше і ми потрібні один одному поруч. Ситуація у місті тоді вже стала більш-менш стабільною, і ми повернулися додому, – згадує Олександра.
З того моменту Олександра та Михайло нерозлучні. Саме подружжя металургів ділиться: роки поруч навчили їх слухати та чути один одного, підтримувати та турбуватися про свою пару постійно у миті щастя і часи випробувань.
