Про вплив торговельних обмежень ЄС на українську металургію, конкуренцію за європейський ринок, російське лобі в Брюсселі та кроки для відновлення промисловості розповів керівник офісу генерального директора Групи Метінвест Олександр Водовіз на Київському міжнародному економічному форумі (КМЕФ).
Форум зібрав представників влади, великого бізнесу, інвесторів та експертної спільноти, щоб обговорити стійкість української економіки під час війни, залучення інвестицій, розвиток промисловості, енергетичну стабільність і перспективи відновлення країни.
Олександр Водовіз узяв участь у панелі «Світові ринки: закриті двері чи нові можливості». До дискусії долучилися представник України при ЄС та Європейському Співтоваристві з атомної енергії Тарас Качка, член правління British-Ukrainian Economic Future Девід Годфрі та співвласник CENTRAVIS Юрій Атанасов.
Нерівні умови
На думку Олександра Водовіза, у відносинах із Євросоюзом Україні потрібно діяти прагматично й зважати на економічні інтереси партнерів. Європейські політики захищають власну промисловість, робочі місця та зарплати громадян. За останні чотири роки в Європі збанкрутувала низка металургійних підприємств, що посилює прагнення європейських країн підтримувати своїх виробників.
Євросоюз скоротив квоти на імпорт сталі для України та інших країн на понад 60%. Якщо раніше Україна постачала на європейський ринок близько 2 млн тонн металопродукції на рік, переважно рулонного прокату, то тепер її квота становить 670 тис. тонн.
«Цю квоту розділили на три окремі кошики. Перший кошик виділили за історичними даними постачання за період війни. Другий кошик розрахували за даними за останні 13 років. А третій кошик – це спільна квота, яку розділили між вісьмома країнами за принципом: хто перший прийшов, той перший і вибрав. Останню спільну квоту в 360 тисяч тонн турецькі виробники повністю вибрали за перші два дні. От і весь «чесний» підхід Єврокомісії до України», – пояснив Олександр ВОДОВІЗ.
На його думку, торговельна політика Євросоюзу є непередбачуваною: попри обіцянки у 2025 році не запроваджувати CBAM і нові квоти, ЄС зрештою ввів обидва обмеження. Представники Метінвесту неодноразово зустрічалися з європейськими чиновниками, щоб пояснити: через війну українські виробники перебувають у нерівних умовах із європейськими та не становлять для них загрози.
Олександр Водовіз вважає такий підхід до України несправедливим. «Серед цих 18 мільйонів тонн Україні виділили 670 тисяч. І це справедливе рішення з огляду на те, що в нас війна, розбиті заводи, ми не маємо доступу до фінансування? Ми просимо Єврокомісію трохи ширше подивитись на питання доступу української металургії до європейського ринку», – наголосив він.
Залежність від ринку ЄС
Через порушення логістичних ланцюгів, спричинене війною, Європа залишається головним ринком збуту сталі для Метінвесту. Компанія могла б конкурувати на віддалених ринках, зокрема в Китаї, проте за час повномасштабної війни значно зросла собівартість виробництва та доставлення продукції. Серед основних чинників – подорожчання електроенергії, підвищення тарифів «Укрзалізниці», вартості страхування морських перевезень і фрахту. Через це постачання на далекі ринки стало економічно невигідним, а металургійні підприємства, зокрема Запоріжсталь і Каметсталь, ще до блокади чорноморських портів працювали лише на 30% потужності.
«У металургійній промисловості дуже важлива логістика. Ми можемо конкурувати в Китаї за залізорудною продукцією, можемо конкурувати в Європі. Але за час війни наша собівартість значно зросла. Тому ми були змушені припинити постачання продукції на віддалені ринки», – пояснив Олександр Водовіз.
Ризик тривалих обмежень
Торговельні обмеження ЄС створюють проблеми навіть для європейських підприємств Метінвесту. Так, уже через два місяці після придбання трубного заводу в Румунії квоти на імпорт сталі обмежили можливості постачати продукцію на це підприємство. Це питання порушував і уряд Румунії на зустрічі міністрів закордонних справ у Дубліні, проте чіткої відповіді досі немає.
Нині Єврокомісія спостерігає за обсягами імпорту сталі протягом шести місяців – із липня до грудня. За результатами цього періоду вона визначатиме квоти на наступні 5–10 років.
«Ми дуже переживаємо, що через розбиті заводи зараз не можемо постачати продукцію. Є ризик, що за підсумками цих шести місяців нам встановлять мінімальну квоту на наступні 10 років. Тому зараз перед нашим урядом стоїть надзвичайно складне переговорне завдання», – сказав Олександр Водовіз.
Російське лобі в Брюсселі
Після запровадження санкцій проти росії та скорочення обсягів постачання сталі до ЄС українські виробники частково зайняли місце російських. Проте така присутність української сталі на європейському ринку викликає занепокоєння місцевих виробників, а російське лобі в Брюсселі намагається витіснити Україну з ринка ЄС.
«Ми бачимо, що російське лобі в Брюсселі присутнє. Вони наймають компанії, борються за те, щоб Україну в Європу не допускати. І коли ми заходимо в одні кабінети, звідти виходить російська делегація», – додав Олександр Водовіз.
Водночас квоти на імпорт слябів, які росія продовжує постачати до ЄС, зафіксували на історичному рівні на п’ять років. Тобто, попри обмеження для українських виробників, обсяги постачання російських слябів фактично не скоротили.
Кроки для підтримки промисловості
Навіть за обмежених можливостей держава може допомогти металургійній галузі інструментами, які не потребують виділення бюджетних коштів.
Метінвест підтримує ідею створення фонду страхування воєнних ризиків, який планує запровадити держава. «Постає питання, чому ми в перший рік війни цього не зробили?» – додав Олександр Водовіз.
Ще одна можливість – залучати кошти європейських донорів для компенсації воєнних збитків і відновлення стратегічних галузей. Для цього варто спрямовувати частину допомоги до спеціальних фондів підтримки підприємств, а не лише до державного бюджету. Наприклад, такий фонд уже створило Мінінфраструктури. Подібний підхід можна застосувати й в інших галузях, вважає керівник офісу гендиректора Метінвесту.
Крім того, уряд має активніше відстоювати інтереси українських виробників у переговорах з ЄС. Зокрема, Україна обговорює питання вуглецевого мита CBAM уже три роки, але взялася за нього лише тоді, коли обмеження почали впливати на бізнес.
«Україна мала долучитися до переговорного процесу на найвищому рівні ще у 2022 році, але ми втратили цю можливість. Хотілося б, щоб зараз уряд приділяв переговорам більше уваги», – наголосив він.
Ще один важливий крок – розширити доступ українських компаній до міжнародного фінансування.
«Пройшло дуже багато конференцій з відновлення України – в Берліні, Римі, Польщі. Але сьогодні компанії так і не мають доступу до міжнародних коштів. Програма Ukraine Facility, на жаль, не запрацювала. Із $8 мільярдів компаніям виділили максимум $200 мільйонів, а решта так і не надійшла в українську економіку», – зауважив Олександр Водовіз.
Водночас є напрями, де робота влади вже дає результати й потребує продовження. Микола Калашник у Мінінфраструктури докладає зусиль для відновлення залізничної інфраструктури, критично важливої для роботи промисловості. А Всеволод Ченцов і Тарас Качка на європейському напрямі відстоюють інтереси України в непростих переговорах. Важливо, щоб вони відчували підтримку держави й бізнесу, адже від результатів цієї роботи залежать і можливості українських виробників на європейському ринку.
