Енергія, праця й наполегливість можуть зробити з простого студента видатного вченого. Свого часу це довів Омелян Пріцак. Його були раді бачити в найкращих університетах світу, а згодом він і сам долучився до створення Українського інституту Гарварда. Попри цей колосальний здобуток, на батьківщині Пріцак досі відомий лиш у вузькому колі фахівців.
Син солдата Української Галицької армії замість відданого українця міг вирости справжнім поляком. Як так? Справа в тім, що батько Омеляна, Йосип Пріцак, загинув майже одразу після народження первістка, а матір мала твердий намір виховати дитину в польській традиції. Емілія Капко вийшла заміж удруге й разом з родиною переїхала зі львівського села Лука до Тернополя. Батьки записали Омеляна в усіх документах Емілем і віддали в науку до полонізованих учителів. Та коли хлопець у 13 років дізнався про своє походження, то забажав розвивати національну ідентичність. Згодом він про це скаже так: «По-перше, я боровся за право бути українцем. По-друге, я від свого польського оточення навчився двох цінних прикмет, яких так бракує нам, українцям: почуття людської гідності і почуття української національної гідності».
СХІДНИЙ ІНТЕРЕС
З юних років Омелян Пріцак цікавився історією, географією, іноземними мовами. Особливе враження на нього справили наукові праці Михайла Грушевського. Проте допитливий парубок помітив у них певну однобокість: учений спирався здебільшого на українські чи західноєвропейські джерела, тоді як джерела східного походження майже не використовував. Омелян вирішив заповнити цю прогалину. Він присвятив життя студіям з орієнталістики (сходознавства) та вивчав вплив східних народів і цивілізацій на історію України.
У 1936 році він вступив на гуманітарний факультет Львівського університету. Тут він займався історією, а ще посилено вивчав арабську, монгольську, перську, турецьку мови й літератури. Наставником Пріцака був один із учнів Михайла Грушевського – Іван Крип’якевич. Під час навчання у Львові Омелян познайомився з Агатангелом Кримським, легендою тогочасного сходознавства. Саме до нього, в Інститут мовознавства АН УРСР, юнак пішов в аспірантуру.
Але навчання тривало не довго: у 1940 році Пріцака мобілізували й відіслали в Башкирію. Потім він потрапив на фронт, де його взяли в німецький полон.
РУХ НА ЗАХІД
Від долі острабайтера Омеляна врятувало знайомство з німецьким орієнталістом Ріхардом Гартманом. Він допоміг талановитому українцю і з документами, і з продовженням освіти в Інституті сходознавства Берлінського університету. Пріцак завершив навчання уже після війни, в Геттінгенському університеті під керівництвом професора Ганса Генріха Шедера. Там він захистив і докторську дисертацію.
Протягом 1950-х років молодий учений займався наукою, багато викладав у німецьких університетах Геттінгена й Гамбурга. Відвідував з лекціями країни Європи. У науковому світі він виділився своїми сходознавчими розвідками. Саме ці дослідження привернули до Пріцака увагу професури Вашингтонського університету в Сіетлі, а згодом і знаменитого Гарварду.
У 1960-х він переїхав до Сполучених Штатів Америки, де утворився один із найвпливовіших осередків української діаспори. У Гарвардський університет Омеляна Пріцака запросили на кафедру тюркології й лінгвістики. Тут учений продовжив дослідження арабо-перських і турецьких джерел у контексті історії Східної Європи. Вже в перші роки професорської кар’єри він став впливовим викладачем, професором з тюркських та середньоазіатських досліджень, фахівцем з історії України. Але визнання в Гарварді і славу в Україні йому принесли наукові й організаторські зусилля у зовсім іншій царині.
УКРАЇНСЬКИЙ ГОЛОС У США
Омелян Пріцак прагнув створити групу викладачів, які б займалися українськими дослідженнями та були справжніми експертами в цій галузі. Правління Гарвардського університету дало згоду. Для фінансування кафедр історії, мови та літератури України потрібні гроші – кілька мільйонів доларів. На той час це була неймовірна сума. Однак завдяки потужній підтримці української діаспори кошти вдалося зібрати. Так зусиллями небайдужих людей у США відбулися: українознавчий центр, три українознавчі кафедри та Український науковий інститут.
Український інститут розбудовувався ґрунтовно, фахово й утвердився не тільки в Гарвардському університеті та американському науковому світі, а й у світовій науці. У ньому виросла ціла плеяда всесвітньо відомих дослідників, зокрема Франк Сисин, Борис Ґудзяк, Любомир Гайда, Орест Субтельний, Зенон Когут, Григорій Грабович, Роман Процик, Ольга Андрієвська, Віктор Остапчук, Олександр Галенко.
ФАКТ
З-під пера вченого вийшли понад 900 наукових праць. Серед них фундаментальні «Слов’яни і авари», «Половці і Русь», «Походження хозар», «Коли і ким було написано “Слово о полку Ігоревім”». Найголовнішим дослідженням Омеляна Пріцака вважається «Походження Русі», де він дав друге життя норманській теорії створення Давньої Русі та сформулював гіпотезу про причетність хозарів та іудеїв до заснування Києва.
Мало хто знає, але в 1960-х роках Нобелівський комітет з літератури надав Омелянові Пріцаку право номінувати претендентів на Нобелівську премію. У 1967 році він подав кандидатури Павла Тичини, Івана Драча й Ліни Костенко, у 1968-му – Івана Драча, в 1970-му і в 1971-му – Миколу Бажана. У такий спосіб учений докладав зусиль для презентації української художньої літератури на міжнародній арені.
ПОВЕРНЕННЯ НА БАТЬКІВЩИНУ
У 1989 році Пріцак іде з посади керівника Українського інституту Гарварда. На це була поважна причина: він вирішує повернутися в Україну. Тут його обрали іноземним академіком Академії наук, він засновує Інститут сходознавства імені Агатангела Кримського НАН України і стає його директором. Також ініціює створення академічної Археографічної комісії, енергійно береться за викладання історіософії у Київському університеті імені Тараса Шевченка.
Сімдесятилітній Омелян Пріцак вражав до того ж ще й величезною енергією, умінням згуртувати навколо себе людей із різними зацікавленнями й амбіціями. А ще нас, молодих, приваблювала й чарувала його манера викладати. Вчений із неймовірним авторитетом і визнанням, він (на відміну від, що вже там гріха таїти, багатьох наших університетських викладачів) не повчав, не ставав у позу зверхнього ментора.
— Віра АГЕЄВА, професорка Києво-Могилянської академіїОмелян Йосипович очолював Інститут сходознавства до 1996 року. Справедливо кажучи, його прогресивну позицію сприймали не всі колеги, намагаючись триматися ретроградних наукових стереотипів. Хай там як, але Пріцак знову їде у США. Не стільки через засадничі розбіжності, а через хворобу дружини та погіршення його самопочуття. Його життя обірвалося 29 травня 2006 року в Бостоні, за тисячі кілометрів від батьківщини. І хоч Омелян Пріцак народився в суперечливих умовах, він свідомо обрав служіння на користь української ідеї та робив для неї значно більше за багатьох тих, хто все життя провів в Україні.
