Журнал Vogue Ukraine у проєкті «Вітер змін» розповідає про жінок, що долають гендерні стереотипи в професійному середовищі. Уперше в історії видання героїнею випуску стала Олеся Голуб, яка опанувала професію майстрині виробництва доменного цеху «Каметсталі».
Олесі Голуб 42 роки. Майже половину з них вона працює на комбінаті «Каметсталь» Групи Метінвест у Дніпропетровській області. Це одне з найбільших металургійних підприємств України і єдине місце у світі, де роблять спеціальні заготовки для залізничного транспорту, що потім використовуються у вагонах і локомотивах.
«Каметсталь» – справжнє місто в місті: тут, на березі Кам'янського водосховища, на площі в сотні гектарів цілодобово плавлять руду. Історія цього металургійного підприємства почалася наприкінці XIX сторіччя з будівництвом залізниці між Донецьким вугільним та Криворізьким залізорудним басейнами. Колії пролягали повз село Кам’янське поблизу Дніпра – сьогодні це чвертьмільйонне промислове місто.
У лютому 1889 року бельгійські, польські, німецькі та французькі підприємці та інженери запустили першу доменну піч і започаткували металургійний завод. Того ж року його вироби з чавуну та сталі представили на Всесвітній промисловій виставці в Парижі (для якої Густав Ейфель спорудив свою вежу) – вони отримали Велику Золоту медаль. Отже, між Олесиною дільницею з переробки вогненно-рідких шлаків та Парижем – відстань коротша, ніж здається.
«У дитинстві я хотіла стати лікаркою, акушеркою-гінекологинею. Мріяла побачити, як народжується життя. Тут, на комбінаті, воно теж народжується. Просто з розплавленої сировини – залізної руди, агломерату, окатків і коксу – ми отримуємо продукцію, необхідну людству», – розповідає Олеся ГОЛУБ. Йдеться про чавун, арматуру і сталевий прокат, які потрібні для зведення висоток і мостів, прокладання залізниці й метро.
У металургію потрапила випадково. Іспити до Дніпровського державного технічного університету склала за компанію з подругою. За кілька років отримала диплом інженера-механіка. З ним шлях був один – на виробництво.
Олеся починала в доменному цеху на робочій посаді – з лопатою і ломом. Згодом перейшла до адміністративної роботи. Пів року тому їй запропонували стати майстринею виробництва. Вона вагалася: «Якщо на попередній посаді відповідала за документи, то тут – за життя людей». Тепер керує дільницею, куди гігантські вантажні ковші доставляють шлак після випуску з доменної печі. Голуб контролює процес транспортування, розподіляє підлеглих на окремих ділянках, стежить за безпекою.
Робота важка: шуми, висока температура, задушливе повітря – тому її традиційно вважають чоловічою. Долати цей стереотип Олесю спонукають не лише власні амбіції, але й реалії життя: частина металургів зараз у ЗСУ, тож деякі професії, що раніше були за чоловіками, опановують жінки.
Вбрання однакове для всіх – начальства і підлеглих, чоловіків і жінок: куртка, штани, захисні окуляри, каска. Єдиний акцент, який додає Олеся, – яскравий манікюр. Після робочої зміни наносить крапельку парфумів: її улюблені – ніжні квіткові Lanvin Eclat D’Arpege.
Вдома на неї чекають сини: 8-річний Тимофій та старший Ілля, котрому у квітні буде 14. «Іноді кажу їм, що в мене в підпорядкуванні п'ятдесят працівників, з якими легше впоратися, ніж із ними двома. Старший відповідає: «Вони тебе бояться, а ми знаємо, що ти добра». Олеся не заперечує: «Я справді люблю свою професію та колег. Їхня важка робота мене надихає».
