Запоріжсталівець з перших днів повномасштабного вторгнення доєднався до Сил Оборони України.
Денис Поваренко майже 14 років працював в управлінні контролю якості Запоріжсталі, пильнував за якістю вхідної сировини та готової продукції аглодоменного переділу.
- Я назавжди запам’ятаю дату, коли прийшов на комбінат. Бо я в той час працював на іншому підприємстві Запоріжжя, але мріяв саме про роботу на Запоріжсталі. Коли прийшов до відділу кадрів, мені запропонували посаду контролера з якості. Тож з 10 жовтня 2011 року почалася моя кар’єра на комбінаті, – згадує з посмішкою Денис.
Вже за кілька років, з досвідом та новими виробничими здобутками, чоловік став контрольним майстром того ж управління. Роботу поєднував з діяльністю у молодіжній організації комбінату.
Звістку про початок повномасштабного наступу росії на Україну запоріжсталівець дізнався на роботі.
- Я не одразу побачив новини про початок наступу. Як завжди, приїхав на роботу, почав робити рутинні ранкові завдання. Згодом вже дізнався від колег. Насправді інтуїтивно я був готовий до цього – зробив запаси їжі, води, інших речей першої необхідності. Але до останнього вірив, що великої війни не буде, – розповідає запоріжсталівець.
В першу чергу Денис убезпечив свою родину, а сам зайнявся волонтерством.
- В мене був день народження на початку березня. Вирішив, що відзначу його, допоможу колегам з молодіжки по волонтерських справах та піду у військо. Вже 15 березня я був у військкоматі і майже одразу приєднався до 197-го стрілецького батальйону 124-ї окремої бригади ТрО, кулеметником, – продовжує свою розповідь захисник.
Сталевий характер, зізнається Денис, допоміг йому швидше адаптуватися до умов війни.
- Розуміння того, що ти вже не в теплому приміщенні, не в теплому ліжечку, розум треба переключати на окопи, на життя в надприродному стані, дощ, сніг, град – все було. Навіть оці наші «подружки» – миші, криси – для нас було спочатку дико, але потім ми налагодили це життя з хлопцями, зараз вже називаємо один одного другою сім'єю, і це наш другий дім, – каже Денис.
За час повномасштабної війни Денис виконував бойові завдання на різних напрямках: Запорізькому, Херсонському, Курахівському. Брав участь у обороні островів Херсонщини та самого Херсону. Разом із побратимами виконував інженерні та саперні завдання, що в подальшому допомогло відбити масштабний штурм окупантів. З часом отримав офіцерське звання та став командиром взводу.
На питання, що допомагає триматися в складних умовах війни, відповідає:
- Кожен з нас розуміє, заради чого ми тут, чому ми прийняли таке рішення та продовжуємо за нього відповідати – кожен на своєму місці. Повар, стрілець, штурмовик чи діловод у тиловій службі: всі ми впливаємо на спільний результат, тож маємо бути міцною командою. Це те, що я зрозумів ще під час роботи на Запоріжсталі – наша сила в спільній праці.
І сьогодні Денис зберігає зв’язок з рідним колективом. Колеги завжди на зв’язку з захисником, цікавляться його справами, підтримують та підбадьорюють. А ще допомагають зі зборами та часто відправляють йому з побратимами різне приладдя та смаколики. До речі, нині в його підрозділі несуть службу ще три його колеги-запоріжсталівця.
- Зустрів багато хороших, добрих людей – героїв, дуже багато колег приєдналися, із мого цеху, із сусідніх. Також є у наших рядах дівчата, котрим я телефонував просто за допомогою, а вони кажуть – так може я стану з вами у стрій? І зараз ці дівчата у нашому строю, допомагають, – ділиться Денис.
Найважче і страшніше на війні – втрати. Серед призм з іменами Героїв у Запоріжжі майорить колега Дениса – запоріжсталівець Павло Лоткер.
- Ми його пам'ятаємо, він завжди в наших серцях. Ніколи не забудемо і обов'язково помстимось за його смерть, – каже воїн.
В межах мілітарної ініціативи Сталевий Фронт Ріната Ахметова вже незабаром частина, де служить Денис, отримає транш важливої допомоги: екофлоу, генератори, дрони тощо.
- Приємно знати, що тебе не забули, тебе чекають і не підведуть, коли потрібна реальна допомога. Цю надійність я завжди відчував, працюючи на підприємстві. Нині вона тільки посилилася. Головне для усіх нас зараз – це здобути Перемогу, повернути Україні мир. Це в наших силах, тож працюємо єдиним фронтом й надалі, – додає запоріжсталівець.
Поки, зізнається Денис, має чимало роботи на фронті. Як складеться життя після війни – покаже час. Проте чоловік мріє повернутись у рідні та улюблені з дитинства місця.
- Дуже хочу на море. Кирилівка, Приморськ, Бердянськ – мої найулюбленіші. Є бажання повернутись на улюблену роботу, або після отримання тих навичок, які мені дала військова служба, може десь проявити себе. Але спочатку треба закінчити з цим, а потім думати про майбутнє, – каже Денис.
