Володимир Бахов – переселенець із Маріуполя. До Кривого Рогу разом з родиною приїхав на початку повномасштабної війни в Україні. Усе життя працював на Азовсталі. Після виходу на пенсію опікувався онуками, займався садівництвом і городництвом. Володимир згадує, як саме для нього почалася повномасштабна війна.
Вранці 24 лютого увімкнув телевізор і побачив повідомлення про російське вторгнення. Вже о пів на п’яту почалось бомбардування міста. Рашисти ж були зовсім близько, за 15 кілометрі від нас, і чекали команди.
Я не вірив, що буде війна. До останнього не вірив. А потім почалось… Після 8 березня почали скидати на центр міста фосфорні бомби. Я про них раніше нічого не чув. Горіли будинки, машини у дворах. Усі, у кого вцілів транспорт, почали виїжджати з міста. І ми швидко зібрались у дорогу. Нас було п’ятеро – я з дружиною, син, невістка та онук.
Узяли з собою тільки те, що встигли. Я приїхав у спортивному костюмі. Перші емоції з’явились у Запоріжжі, коли проїхали Василівку, де за добу до нашого в’їзду був розбитий блокпост. На узбіччі стояли понівечені легковики з написом «діти». Але ворога це не хвилювало. Розслабитися змогли, коли побачили наших військових.
У Кривому Розі нас зустрів товариш сина. У нього велика родина – троє діток. А мама мешкає в Глеюватці. От ми й вирішили, що там, на природі, нам з дружиною буде краще. Тим паче ми звикли до життя у своєму будинку.
У Глеюватці нас зустріли гостинно. Люди тут неймовірні. Ділилися з нами консервацією, овочами, борошном, домашнім приладдям. З сільської ради одразу відправили до школи, де теж допомогли всім, що було. Ми ж приїхали з двома виделками, ложками й тарілками.
А потім син зареєстрував нас із дружиною в районному управлінні праці та соціального захисту. Тож ми почали отримувати продуктові набори «Рятуємо життя» від Групи Метінвест і Фонду Ріната Ахметова. Завдяки цим наборам ми й виживаємо. Ми ж голі-босі приїхали. А в наборі є все необхідне – борошно, олія, крупи, макарони, консерви рибні та м’ясні. Нам вистачає продуктів на місяць. Без цієї допомоги було б важко. Потім такі набори почали привозити прямо в сільську раду й передавати нам адресно.
Мріємо, щоб скоріше закінчилася війна і щоб Маріуполь звільнили. Бо з рашистами нам некомфортно. Нічого, окрім ненависті, вони не викликають. Тому ми й не повернулись у місто. Але спимо і бачимо рідний дім. Адже Маріуполь – це Україна.
Про актуальну ситуацію на підприємствах Групи Метінвест і в Україні читайте в спеціальному лонгріді. Оновлення інформації – 24/7. Додавайте до закладок та діліться з друзями. Зберігайте спокій і довіряйте лише офіційним джерелам інформації.
