На початку грудня увесь світ дякує людям, які не мають вихідних і свят. Людей, які готові працювати за будь-яких умов і лише за щире «дякую». Ці люди – волонтери. Одна з них – Тетяна Бондаренко, фахівчиня відділу фінансових угод ЄРЦ Метінвест Бізнес Сервісу, яка на підприємстві здобула цьогоріч звання «Волонтер року».
Із початку повномасштабної війни волонтерство стало звичною справою для багатьох співробітників Метінвест Бізнес Сервісу, справою гідності й честі. Рік у рік, день у день наші колеги невтомно допомагають фронту – рідним і знайомим, українцям-захисникам, а також тим громадянам, хто опинився через війну в чужому місті без необхідних речей та підтримки.
Тетяна БОНДАРЕНКО – активний помічник волонтерської організації «Дівочий тил Криворіжжя». Системно допомагає у зборах коштів для потреб фронту, поширює інформацію про роботу волонтерів у соцмережах.
– На початку повномасштабного вторгнення я випадково в соцмережі побачила дописи своєї знайомої Вікторії, яка разом із подругами організувала групу допомоги «Дівочий тил Криворіжжя», – згадує початок своєї волонтерської історії Тетяна. – Жінки плетуть сітки для маскування, готують смаколики, збирають необхідні речі для бійців. Спочатку долучалася власними донатами. А в червні 2024-го мій чоловік Дмитро пішов захищати Україну. І я організувала перший збір коштів на купівлю необхідного обладнання у його підрозділ зв’язку. Долучилися багато колег із МБС, МІД (там працював чоловік), друзів та підписників у соцмережах. Наші дописи поширювались і в банку тоді зібрали разом понад 60 тисяч гривень. Це мене надихнуло робити в подальшому збори для «Дівочого тилу Криворіжжя».
Чесно, коли стали надходити перші суми – я ледь стримувала сльози, бо усвідомила, як же багато навколо небайдужих людей. Після першої банки я відкрила другу, постійну. За 10 місяців змогла зібрати понад 70 тисяч гривень. А у вересні цього року окремо зібрали гроші для підрозділу чоловіка. Були і наші донати, і з-за кордону – Польщі, Болгарії, Ізраїля, Австрії, США… Більшість донатів роблять на постійній основі знайомі, колеги, які хочуть допомагати перевіреним зборам.
Волонтерська справа не має права на зупинку. Це емоційно виснажливо, як зазначає Тетяна, бо, як і кожного українця, волонтерів теж накриває втома, відчуття безсилля і розчарування:
– Іноді справді руки опускаються. Зазвичай тоді, коли збори стоять. Але коли чоловік на зв’язку і ділиться новинами, – бажання допомогти посилюється. Сили й мотивацію дають самі воїни, а також ці невтомні жінки, дівчата, які плетуть сітки безупинно, підбирають під кольори місцевості, враховують специфічні потреби позицій. Нещодавно вони виготовляли маскування, як у форматі 3D. Замовлення було дуже важливе і термінове. Зупинятися не маємо морального права.
Найбільша радість кожного волонтера – бачити результати своїх зусиль і отримувати вдячність людей, яким допомогли.
– Коли дівчата пишуть: Таня, у нас борги за матеріали, то я готова просити про допомогу кожного, – розповідає Тетяна Бондаренко. – Радію, коли встигаємо зібрати необхідну суму за лічені години – розумію, що не можу бути байдужою. Я дякую за кожну гривню допомоги. Намагаюся написати слова вдячності всім, чиє прізвище бачу в надходженні коштів, чи це 10 гривень, чи 100 доларів.
Але найбільше надихає мене мій чоловік Дмитро. Навіть з фронту він примудряється підтримувати мене: «Не хвилюйся, все буде добре. Ти маєш жити і дочекатися мене. Коли мені важко, я знаю, що я тобі потрібний»… Мене зрозуміють усі, хто чекає повернення додому близьких людей.
Тетяна переконана, що абсолютно кожна людина може у свій спосіб долучатися до волонтерства. І неважливо, скільки часу чи ресурсів він має.
– Не проходьте повз збори коштів або зборів на медикаменти чи речі. Хай у нас не мільйонні фонди, а ми не мільйонери, але порівняно невеликі постійні донати – справді рятують конкретних людей, наших захисників. Бойовий підрозділ мого чоловіка забезпечує безперебійний зв'язок на донецькому напрямку. І його хлопці вже знають: найкращі, найчуйніші дівчата – у Кривому Розі. Ми не можемо зупинитися і сказати їм, що ми втомилися. Поки триває війна, ми маємо жити, працювати і донатити.
