Про умови для виживання промисловості та відновлення пошкоджених російськими атаками підприємств розповів керівник управління зовнішніх проєктів офісу генерального директора Групи Метінвест Сергій Скорбун на форумі United by mining у Києві.
Подія зібрала представників влади, бізнесу, інвестиційних компаній, галузевих асоціацій і технічних вишів. Учасники обговорили стійкість видобувного бізнесу під час війни, відновлення та модернізацію ресурсного сектору, декарбонізацію і CBAM, а також залучення інвестицій та інтеграцію України в глобальні ланцюги доданої вартості. Організатор форуму – Національна асоціація добувної промисловості України.
Сергій Скорбун узяв участь у панелі «Resilience – вистояти». До дискусії долучилися представники Комітету Верховної Ради України з питань енергетики та ЖКП, Марганецького ГЗК і торгового дому «Головинський».
Про ризики та людей
За словами Сергія Скорбуна, безпекові ризики принципово відрізняються від звичайних бізнес-ризиків, які можна врахувати під час планування роботи компанії.
«Жоден бізнес не закладає у свою бізнес-модель, що по ньому будуть бити ракетами. Подорожчання газу чи зниження цін – такі ризики ми враховували. Але ми ніколи не могли передбачити, що будуть прямі влучання, які знищуватимуть основні виробничі активи», – сказав він.
Тому першою умовою для збереження виробництва він називає безпеку та можливість прогнозувати роботу бізнесу.
Попри те, що Метінвест працює зі збитком, компанія продовжує зберігати колективи там, де це можливо. Адже для промисловості втрата фахівців може стати незворотною проблемою.
«Ми виживаємо весь цей час. Скільки можемо, намагаємося утримати людей. Ми розуміємо, що обладнання без людей нічого не варте», – зазначив керівник управління зовнішніх проєктів офісу СЕО Метінвесту.
Зокрема, на зупиненій через російські атаки Запоріжсталі працює близько 8 тисяч людей: сталеварів, ливарників, прокатників, вальцювальників, машиністів локомотивів та представників тисяч інших професій.
«Якщо ці люди звідти поїдуть, це буде катастрофа, тому що надзвичайно важко зібрати таку кількість фахівців», – зауважив Сергій СКОРБУН.
Про масштаби підтримки
Великі промислові підприємства є місто- та бюджетоутворювальними, десятиліттями сплачують значні податки й підтримують регіони. Водночас ресурсів для їхнього утримання дедалі менше як у держави, так і в самого бізнесу: компанія вже не має того запасу міцності, який давав змогу утримувати підприємства у 2022–2023 роках. Тому держава має шукати інструменти підтримки, співмірні з масштабами таких підприємств.
Наприклад, державна програма покриття збитків має ліміт підтримки в $10 млн на компанію. Для великого металургійного підприємства ця сума не відповідає масштабу потенційних збитків: одна доменна піч коштує $100–150 млн.
«Тоді питання в тому, чи потрібні великі підприємства Україні? Якщо не можна компенсувати 100%, а можна 20% – це також рішення. Воно повністю не розв’яже проблеми, але якісь агрегати ми зможемо відремонтувати», – пояснив він.
Відновлення великого підприємства має вплив на весь виробничий ланцюг – від ремонтних підприємств до виробників сировини та залізниці.
«Один металургійний завод забезпечує роботою безліч інших підприємств – усі навколо працюють. Якщо ж держава обмежує підтримку 10 мільйонами, це фактично означає, що великому бізнесу немає місця в Україні. Думаю, цей підхід потрібно скоригувати», — зазначив Сергій Скорбун.
Про тарифи монополій
Метінвест не відмовляється від інвестицій у відновлення виробництва та зберігає стратегію зеленого переходу. Проте її реалізація залежатиме від того, чи вдасться компанії пройти нинішній період і зберегти основу для майбутніх інвестицій – людей, активи, постачальників і підрядників.
За словами Сергія Скорбуна, одним із чинників, що визначатиме можливість нових інвестицій, є зростання тарифів на електроенергію та залізничні перевезення.
Наприклад, в «Укренерго» основна частина витрат є фіксованою і лише невелика частина залежить від обсягів передачі електроенергії. Коли обсяги передачі скорочуються, витрати майже не змінюються, тому компанія компенсує їх коштом споживачів.
Те саме відбувається з «Укрзалізницею»: обсяги перевезень зменшуються, а тарифи для підприємств, які продовжують працювати, підвищуються.
Високі тарифи зменшують конкурентоспроможність української промисловості. В умовах війни це додатковий чинник, який враховують інвестори разом із безпековими ризиками.
«У нас тарифи вже вищі, ніж у Польщі та Словаччині. Якщо ми підемо далі цією спіраллю, бізнес почне рахувати, чи є сенс заходити в Україну, інвестувати, будувати нові заводи. Електроенергія, залізничні перевезення – є безліч чинників, які показують, що тут просто дорого вести бізнес. Плюс ризики. І питання: хто буде інвестувати в таку економіку?» – сказав Сергій Скорбун.
Тому важливо зберегти конкурентні умови для української промисловості. Водночас найбільш енергоємні підприємства потребують окремого підходу, оскільки електроенергія становить значну частину собівартості їхньої продукції.
Про підтримку інфраструктури
Метінвест не очікує, що держава підтримає критичну інфраструктуру повністю за бюджетні кошти. Водночас частину допомоги можна залучити від міжнародних партнерів.
«Ми розуміємо, що зараз у держави немає ресурсу підтримувати «Укрзалізницю» чи «Укренерго». Але можна просити в наших партнерів. Наприклад, консолідувати $500 мільйонів на рік для «Укрзалізниці», зважаючи на її роль для держави. Це не тільки вантажі, а й пасажири, евакуаційні потяги, перевезення для Сил оборони», – вважає Сергій Скорбун.
Аналогічний підхід потрібен і до енергетичної інфраструктури – як тимчасовий інструмент на період кризи.
«Ми розуміємо: закінчиться війна, припиняться обстріли, відновляться регіони, запрацюють ГЗК, відбудуються порти – і системно знову підуть гроші. Але поки цього немає, треба шукати якісь інструменти», – зауважив він.
Про CBAM і квоти на імпорт сталі
Водночас частину проблем можна розв’язати без бюджетного фінансування. Насамперед йдеться про доступ української промисловості до ринку ЄС, який обмежують екологічне мито CBAM та квоти на імпорт сталі.
«Є речі, які можна зробити для бізнесу навіть без грошей. Якщо нам відкрити квоти в ЄС, запрацює металургія. Підуть замовлення на руду, феросплави, вапняки, коксівне вугілля. Так запускається економіка. А для цього Україна має продовжувати перемовини з Європейською комісією», – пояснив Сергій Скорбун.
