Російське вторгнення перекроїло промислову карту України. Але важка індустрія залишається опорою національної економіки і готується до відбудови країни.
Коли ви їдете мостом через Дніпро, заходите в офісну багатоповерхівку чи чекаєте на метро, ви оточені продукцією важкої промисловості. Металеві конструкції мостів, арматура в бетоні, рейки під потягами – все це виплавили, відлили та зварили на заводах від Кривого Рогу до Ужгорода.
До війни важка промисловість давала кожну п'яту гривню ВВП, забезпечувала роботою мільйон українців і приносила в бюджет десятки мільярдів податків.
Сьогодні, на 35-му році незалежності та під час повномасштабної війни, наша важка індустрія переживає найдраматичнішу трансформацію за всю свою історію – залишила під окупацією десятки заводів, релокувала частину підприємств на захід країни, перетворила цивільні потужності на арсенали і готує фундамент для відновлення.
У партнерському проєкті LIGA.net та Метінвесту розказуємо, як війна трансформувала важку промисловість і чому ця галузь залишається ключовою для України, особливо в контексті боротьби та відбудови.
Що значить бути важкою
До важкої промисловості належать галузі, що виробляють засоби виробництва. Вони забезпечують сировиною та обладнанням інші сектори економіки, як-от легку чи харчову промисловість, а також виготовляють предмети праці, а не безпосередньо товари споживання.
Галузі важкої промисловості:
Металургія (чорна і кольорова)
Виробництво сталі, прокату, алюмінію тощо.
Гірничодобувна промисловість
Видобуток руди, вугілля, інших корисних копалин.
Хімічна промисловість (базова хімія)
Виробництво добрив, кислот, пластмас, хімікатів.
Машинобудування
Виробництво верстатів, турбін, двигунів, промислового обладнання. Судобудування, вагонобудування. Автопром.
Паливно-енергетична промисловість
Видобуток нафти, газу, вугілля. Переробка нафти.
Виробництво будівельних матеріалів
Цемент, бетон, цегла.
Важка промисловість перед повномасштабною війною
Російська агресія 2014-2015 років коштувала країні $280 млрд втрат та 16% економіки. Попри виклики, індустрія залишилася стрижнем економіки. У 2021 році весь промисловий сектор, включно з важкою індустрією, забезпечував 24,8% ВВП, що становило $200 млрд. Натомість зросла роль сільського господарства. Модель розвитку країни зсунулася у бік сировинно-аграрної.
Але важка промисловість залишалась серцем економіки. Металургія, видобуток, машинобудування, хімія, будматеріали – ці галузі давали основну частину виробництва та експорту. На промислових підприємствах працював кожен четвертий українець. Більшість із них – на заводах Донбасу, Дніпра та Запоріжжя.
Металургія
Була й залишається безперечним лідером вітчизняної індустрії. До вторгнення ця галузь забезпечувала, враховуючи непрямі ефекти, 10,3% ВВП (прямий внесок – 3,8%). Металургія покривала п'яту частину всього експорту – $22,2 млрд валютних надходжень. Податки від металургійних гігантів сягали $3,5 млрд щороку. Близько 500 тисяч людей працювали в галузі та суміжних виробництвах.
Добувна промисловість (руди, нафта, газ, вугілля)
За розрахунками LIGA.net, додавала ВВП 3,4%. Державні компанії на кшталт "Нафтогазу" платили щороку $5-10 млрд податків та забезпечували роботою понад 100 тисяч людей.
Машинобудування
Довоєнний прямий внесок у ВВП становив 1,2%. Експорт машин і транспортного обладнання сягав 10-15% загального обсягу, приносячи $5-10 млрд. Податкові надходження від сектору становили $2 млрд, зайнятість – близько 300 тисяч осіб.
Будматеріали
Сектор забезпечував 1,1% внутрішнього валового продукту, $1-2 млрд податків, створював робочі місця для 50-100 тисяч осіб.
Хімічна промисловість
Внесок в економіку країни становив 0,6%. Експорт хімікатів сягав $3,9 млрд (5,8% загального експорту). Податки – $1-2 млрд, на підприємствах працювало 125 тисяч людей.
Разом галузі важкої промисловості генерували понад $40 млрд валютної виручки , сплачували десятки мільярдів податків і створювали робочі місця.
Важка промисловість була й залишається фундаментальною для економіки України. До повномасштабного вторгнення її галузі забезпечували понад $40 млрд валютної виручки, сплачували десятки мільярдів гривень податків і створювали робочі.
Машинобудування, хімпром та виробництво будматеріалів – попри нижчу частку в економіці – відігравали ключову роль у забезпеченні експорту, зайнятості та індустріальної диверсифікації.
Ці галузі формували індустріальний фундамент країни, на якому трималася значна частина національного багатства.
Співвідношення динаміки ВВП України та частки промисловості в структурі економіки
Частки галузей важкої промисловості в реалізації промпродукції у 2021 році
Частки галузей важкої промисловості в реалізації промпродукції за 9 міс. 2025 року
Як війна перекроїла карту економіки
Перша половина 2022 року обвалила економіку України майже на 30%, а промислове виробництво – на 37%. Окупація Маріуполя, блокада портів, руйнування енергетики – втрати рахувалися десятками мільярдів доларів. Але галузь не зупинилася – заводи працювали під обстрілами, релокувалися на захід, переходили на виробництво зброї. До 2024 року сформувалася нова конфігурація української промисловості – менша, але стійкіша.
Промисловий сектор скоротився до 19% ВВП на кінець 2024 року. Це всі галузі разом – від металургії до харчової промисловості. Валютна виручка впала на 35%, податкові надходження – на 20%. Щодо важкої індустрії – її частка в загальних обсягах реалізації продукції за час війни впала з 55% до 41% (вересень 2025 року).
Але промисловий сектор і на п'ятому році війни залишається ключовим для країни. За попередніми оцінками Мінекономіки, у 2025 році реальний ВВП України зріс на 2,2% порівняно з попереднім роком. Аналітики Інституту економічних досліджень називають іншу цифру – на 1,8%. Драйверами зростання стали й окремі галузі важкої промисловості.
У 2025 році зростання підтримали внутрішня торгівля, будівництво – завдяки проєктам відновлення, а також переробна промисловість – зокрема виробництво оборонної продукції та металургія. Важливу роль відіграли державні програми підтримки бізнесу та бюджетні інвестиції у відновлення критичної інфраструктури.
У 2025 році продовжилися структурні зміни у виробництві зі зростанням ролі видів діяльності з вищою доданою вартістю. Наприклад, протягом січня-листопада у структурі реалізації промислової продукції частка машинобудування зросла до 9,1%, у 2021 році вона була понад 5%.
Індустріальна міграція: від Донбасу до Галичини
Найбільш драматичним наслідком війни стала географічна трансформація українського індустріального ландшафту. Втрата Маріуполя з його легендарними Азовсталлю та ММК ім. Ілліча на початку війни, окупація значної частини Донецької та Луганської областей призвели до обвалу промислового виробництва на сході країни.
Маріупольські заводи забезпечували понад третину загального обсягу виробництва сталі в Україні. Іншими словами, Україна втратила від 30% до 40% своїх сталеливарних потужностей.
Російське вторгнення запустило процес релокації, який не має аналогів у новітній історії України. З початку повномасштабного вторгнення станом на грудень 2025 року близько 19 тисяч компаній змінили адресу. Промислові підприємства, які раніше працювали в Харкові, Запоріжжі та інших східних містах, перемістили потужності на захід – до Львова, Вінниці, Волині. Частка західних областей у промисловому виробництві зросла зі скромних 10% до 25%.
Проте важка промисловість за своєю природою є найменш мобільною галуззю. Більшість релокованих підприємств – це малі та середні компанії. Натомість металургійні комбінати, коксохімічні заводи та гірничо-збагачувальні підприємства перемістити майже неможливо – дуже складно та дорого. Доменна піч або сталеливарний цех – це стаціонарні комплекси вагою в тисячі тонн, вбудовані в інфраструктуру. Саме тому великі заводи або продовжили працювати під обстрілами (як Запоріжсталь), або були зруйновані та захоплені (як маріупольські комбінати). Релокуватися змогли лише окремі машинобудівні підприємства з мобільнішим обладнанням.
Як виробництво вітряків з Краматорська переїхало на Закарпаття
Керівництво єдиного національного виробника вітроенергетичних установок мультимегаватного класу, ТОВ «Френдлі Віндтехнолоджі», вирішило перенести потужності з Краматорська Донецької області в закарпатський Перечин у серпні 2022 року. А в жовтні 2024 року в регіоні був встановлений перший виготовлений після релокації вітряк.
Нещодавно компанія оголосила про виготовлення першої лопаті для вітротурбіни власного виробництва. Таким чином, Україна створила повноцінний внутрішній цикл виробництва вітрових турбін.
Ця міграція змінила не лише географію, а й структуру галузі. Якщо раніше домінували важкі енергоємні виробництва, то тепер фокус зміщується в бік більш економних підприємств, орієнтованих на інтеграцію з Євросоюзом.
Зазвичай релокація одного машинобудівного виробництва має займати близько п'яти років. Ми ж почали заливати бетоном першу колонну 23 березня 2023 року, а в серпні того ж року вже почали виготовляти продукцію на новому підприємстві.
Промисловість на службі оборони
З першого дня повномасштабного вторгнення українська важка промисловість почала переорієнтацію, яка перетворила її на важливу складову оборонно-промислового комплексу країни.
За чотири роки сектор ОПК зріс у 4,5 раза. Україна тепер виробляє власними силами 60% озброєнь для Збройних Сил. З 2022 року 74% нових оборонних підприємств створені приватним сектором з інвестиціями у 2023-2024 роках у $35-50 млн.
Важка промисловість забезпечує критично важливу підтримку обороноздатності через постачання металу, компонентів та матеріалів для оборонних підприємств. Окремі машинобудівні та металургійні підприємства адаптували частину потужностей для виробництва компонентів, що використовуються в оборонному секторі.
Виробництво зброї та військової техніки зосереджене на спеціалізованих об'єктах, розташування та деталі роботи яких не розголошуються з міркувань безпеки. Державний Укроборонпром трансформувався, зосередившись на високотехнологічних продуктах. Партнерства з іноземними компаніями принесли нові технології та інвестиції.
За оцінками аналітиків, у 2025 році на військові потреби спрямовувалося 26% вітчизняного ВВП. І важка промисловість забезпечувала суттєву частку цього внеску через постачання сировини, матеріалів та компонентів.
Сім бар'єрів на шляху відновлення
Попри адаптивність та стійкість, українська важка промисловість стикається з системними викликами, які гальмують її розвиток та загрожують довгостроковій конкурентоспроможності.
Безпекові ризики
Залишаються найбільш очевидною загрозою. За оцінками Київської школи економіки (KSE), прямі втрати промисловості та комерції від війни за 2022-2024 роки становили $14,4-17,5 млрд. Прогноз Світового банку на 2025 рік передбачає зростання прямих втрат на 10-20% через атаки, що тривають.
Логістичний колапс
Став другим ударом. Блокада чорноморських портів у перші місяці війни та перманентна загроза обстрілів підвищили вартість перевезень на 50%. Близько 13 млн тонн експорту перебувають під ризиком через обмеження транспортної інфраструктури.
Дефіцит кадрів
Перетворився на критичну проблему. Мобілізація та масова міграція призвели до втрати 20-30% робочої сили в секторі. У 2025 році 60% компаній повідомляли про проблеми з наймом персоналу, а безробіття на рівні 12,7% супроводжується невідповідністю навичок працівників потребам підприємств.
Обмежений доступ до фінансування
Стримує модернізацію та розширення. Інвестори обережні через військові ризики, а страхування промислових об'єктів коштує надто дорого.
Енергетична криза
Додає останній штрих. Втрата 40% енергетичних потужностей внаслідок російських ударів змусила підприємства витрачати кошти на системи захисту та автономного енергопостачання. Ціни на енергоносії зросли, що підвищує собівартість продукції та знижує конкурентоспроможність.
Екологічні вимоги Європи
З 2026 року ЄС вводить вуглецеве мито на імпорт сталі – CBAM. Українські заводи працюють на застарілих доменних печах із радянських часів, які викидають у 3-4 рази більше CO₂, ніж сучасні європейські підприємства з електродуговими печами. 93% експорту металу йде в Європу, тому без пільг галузь втратить до $1,4 млрд експорту. Модернізувати заводи під час війни неможливо – потрібні мільярди.
Витрати на CBAM-сертифікати робитимуть український експорт неконкурентним в умовах воєнного стану, обмеженого попиту внутрішнього ринку та неможливості під час війни провести модернізацію вітчизняних підприємств, щоб зрівнятися у викидах вуглецю з європейськими компаніями.
Торговельні обмеження
Відновлені президентом США Дональдом Трампом тарифи на сталь у 25% обмежили можливості експорту української промислової продукції на американський ринок.
Ми опинилися в лещатах: з одного боку – нещадні обстріли росіянами, а з іншого – тарифи Трампа.
Індустріальний фундамент відбудови
На 35-му році незалежності українська важка промисловість стоїть на роздоріжжі. Війна знищила значну частину індустріальних потужностей, змінила географію виробництва, змусила переорієнтуватися на оборонні потреби. Але сектор залишається стратегічно важливим для економіки. До того ж поточні виклики відкрили нові можливості – для модернізації, інтеграції з Європою, побудови більш стійкої та екологічної економіки.
Важка промисловість здатна стати наріжним каменем національного відновлення, коли настане час повномасштабної реконструкції країни. За оцінками Світового банку, на початок 2025 року загальні потреби відбудови України сягали $524 млрд, з яких $130 млрд припадає на енергетичний сектор, $78 млрд – на транспортну інфраструктуру, $84 млрд – на житло, $55 млрд – на аграрний сектор.
Важка промисловість здатна постачати будматеріали, обладнання для інфраструктури, компоненти для енергетичних об'єктів. Проте для збільшення внеску важкої промисловості в економіку держава має розробити і втілити відповідну промислову політику. Адже більшість країн світу тим чи іншим чином використовують методи стимулювання індустріального виробництва.
Кожна гривня, вкладена у підтримку розвитку машинобудування, металообробки, виробництва громадського та комунального транспорту, трансформаторів, аграрної техніки запускає довгий виробничий ланцюг підприємств-підрядників по всій країні.
До найчастіше використовуваних інструментів розвитку промисловості належать:
Фіскальні інструменти
податкові пільги
Стимулювання чи обмеження зовнішньої торгівлі
експортно-імпортні тарифи та квоти, субсидування експорту
Прямий вплив держави
цінове регулювання, держзакупівлі, преференції на придбання продукції місцевого виробництва
Фінансові інструменти
гранти, відшкодування витрат, пільгові кредити, гарантії, списання боргів
Як зазначають в уряді, політика розвитку українських виробників «Зроблено в Україні» вже забезпечила відчутний результат для економіки. Зокрема, за розрахунками Мінекономіки, у 2025 році ця політика забезпечила 0,95 відсоткових пункта зростання ВВП.
Ще у 2024 році ми визначили переробну промисловість одним з пріоритетів економічної політики. Наше завдання – створити умови, за яких в Україні вигідно виробляти, інвестувати у виробництво та експортувати продукцію з високою доданою вартістю.
Втім, слід зазначити, що державна підтримка більшою мірою спрямована на розвиток окремих секторів переробної промисловості, зокрема, орієнтованих на споживчі ринки. Водночас, на думку вітчизняних промисловців, для відродження важких індустрій українському бізнесу потрібно не так багато.
Для відродження важких індустрій українському бізнесу потрібно:
Доступ до фінансування
Без пільгових кредитів та державних гарантій модернізація та розширення виробництва залишаться мрією. Страхування має стати доступним, а не забирати останні кошти.
Відкриття європейських ринків
Інтеграція з ЄС – це не лише про торговельні угоди, а й про технологічний трансфер, спільні проєкти, вихід на нові рівні якості та екологічності виробництва.
Державний захист національного виробника
Це означає закрити лазівки для російської сталі на ринку ЄС, запровадити преференції для українських підприємств у держзакупівлях, створити умови для розвитку всього виробничого ланцюга – від сировини до готової продукції з високою доданою вартістю.
Повну версію матеріалу читайте на сайті.
