Про інструменти відродження української промисловості та чинники, що стримують її розвиток, розповів керівник офісу генерального директора Групи Метінвест Олександр Водовіз на Київському міжнародному економічному форумі (КМЕФ).

КМЕФ – провідна платформа для обговорення головних економічних питань та глобальних трендів. Його місія – сприяти інтеграції України у світову спільноту як рівноправного перспективного гравця. Форум зібрав близько 90 експертів з України, Австрії, Азербайджану, Латвії, Польщі, Словаччини, США та Фінляндії. Серед них – представники влади, бізнесу, дослідницьких інституцій, військовослужбовці, журналісти, спортсмени, письменники, освітяни та науковці.

Олександр Водовіз узяв участь у панелі Make Ukraine Industrial Again. До дискусії долучилися керівники компаній umgi, МХП, BGV Group Management, а також представники Верховної Ради України та урядових структур Латвії.

За словами керівника офісу гендиректора Метінвесту, під час інтеграції в Європу українському бізнесу доведеться самостійно виборювати своє місце, адже конкурентів там не чекають. Для успіху потрібна підтримка стратегічних галузей промисловості з боку влади та готовність бізнесу до партнерства з державою.

«Наприклад, у металургії коефіцієнт зайнятості становить 1:8 М один із найвищих серед усіх галузей. Одне робоче місце у сталевій промисловості створює роботу ще для восьми фахівців у суміжних секторах», – сказав він.

Як відродити індустрію

Підприємства Метінвесту продовжують працювати в умовах обстрілів та знеструмлень, тому пріоритет компанії — не розвиток та інвестиції, а виживання.

«Зі 110 тисяч працівників у нас залишилося 50 тисяч. Ми втратили половину бізнесу, а іншу половину продовжують руйнувати. Проте навіть сьогодні ми є експортером №1 в Україні. Це означає, що економіка скоротилася вдвічі. І не варто вірити цифрам, які малюють картину «все добре» – час виходити з цієї теплої ванни», – зауважив Олександр Водовіз.

За його словами, й у Європі, й в Україні економіку рухають уперед великі корпорації, що здатні реалізовувати масштабні проєкти. Коли йдеться про відродження індустрії, варто перестати оперувати цифрами $100–300 млн. Адже проєкти такої вартості не здатні створити потужну промисловість, не стануть рушіями економіки й не забезпечать бажане зростання ВВП.

Лише в Метінвесті кредитний портфель становить $2,5 млрд. А, наприклад, розробка кар’єру рідкісноземельних мінералів потребує $1,5 млрд початкових інвестицій тільки на зняття 50-метрового шару ґрунту.

«Якщо ми хочемо рухатися вперед, Україні потрібна глобальна індустріальна політика на рівні законодавства, яка сприяла б розвитку промисловості, подібно до практики США та Німеччини. Така політика передбачає великі проєкти, що залучають суміжні галузі та дають змогу ефективно використовувати конкурентні переваги країни», – сказав Олександр Водовіз.

Народний депутат України, координатор політики «Зроблено в Україні» у Верховній Раді Дмитро Кисилевський вважає, що в основі індустріальної стратегії має лежати розвиток великого бізнесу.

«Політика держави на 60% орієнтована на малий та середній бізнес. І я вважаю це проблемою. Україна не може існувати без великого бізнесу. Маємо думати, як великі компанії могли б розвиватися та бути ефективними в країні. І що саме має робити держава, щоб виростити національних чемпіонів. У німецькій промисловій стратегії майже нічого немає про ФОПів, але є окремий розділ про Siemens, і нам варто подумати про такий підхід», – зазначив він.

Ще одним чинником індустріального відродження є підвищення привабливості промисловості для молоді. «Наше опитування показує, що люди до 25 років часто навіть не знають, що таке промисловість. Вони швидше оберуть ІТ – адже там простіше й висока зарплата, тоді як робота на заводі асоціюється з чимось немодним. Потрібно зробити промисловість привабливою для молоді», — додав Олександр Водовіз.

Які перешкоди для індустріалізації

Одна з проблем, що заважає розвиватися індустрії – доступ до фінансування.

«Є програма Ukraine Facility на $8 млрд. Близько 160 компаній, серед яких і наша, подали свої проєкти, але доступ до цих коштів заблокований. Хотілося б, щоб уряд звернув на це увагу», – пояснив він.

Ще одна проблема – зовнішнє кредитування. Нацбанк провів велику роботу, значно лібералізувавши умови та надавши бізнесу можливість виплачувати відсотки за облігаціями. Водночас виплата основної суми за облігаціями наразі неможлива, й у 2026 році компанії можуть опинитися на межі дефолту.

«Що буде, коли великі компанії з міжнародними запозиченнями в тих самих банках, де кредитується країна, зазнають дефолту? Маємо знайти рішення, яке дасть бізнесу змогу навіть у воєнний час розвиватися та отримувати доступ до кредитних ресурсів», – сказав Олександр Водовіз.

Найбільшим викликом для промисловості залишається брак кадрів. Через мобілізацію та масовий виїзд молодих спеціалістів за кордон компанія не може запустити Інгулецький ГЗК із 7 тисячами робочих місць.

«Через дозвіл уряду виїздити чоловікам від 18 до 22 років у нас звільняється по 160 людей на день. Це майбутні інженери та менеджери, які мали б розвивати бізнес в Україні. Це дуже сильний удар по промисловості», – зауважив він.

Керівник офісу гендиректора Метінвесту вважає, що уряд має вжити заходів, щоб утримати людей в країні навіть попри війну. Зараз підхід до бронювання працівників неоднозначний: деяким підприємствам дозволено 100% бронювання, іншим – ні. Тож державі варто визначити, які підприємства справді є критично важливими, зважаючи на обсяг сплачених податків, адже без працівників вони не зможуть розвивати виробництво.

Олександр Водовіз додав, що кадрове питання залишиться серйозним викликом для бізнесу й після закінчення війни, адже велика кількість людей виїхали з країни. «Навіть за наявності фінансування великі проєкти на тисячі працівників не зможуть стартувати без людей. Потрібна державна програма повернення українців», – сказав він.

Інша проблема промисловців – непередбачуваність тарифної політики. «У нас немає арбітра, який міг би розсудити бізнес і державні монополії – «Укренерго» та «Укрзалізницю». Уряд займає пасивну позицію – самі розбирайтеся. Так інвестори до країни не прийдуть: вони хочуть передбачуваності», – пояснив Олександр Водовіз.