Ігор Хаджава – колишній азовсталець. Він пропрацював п’ять років у конвертерному цеху. Під час війни він разом із родиною рятувався в бомбосховищах рідного комбінату. Наразі чоловік знайшов нову точку опори на Каметсталі. А вдома його підтримує дружна родина, де скоро з’явиться ще одна дитина.
Ігор згадує, що 24 лютого було моторошно, проте їхати його родина нікуди не збиралася: запаслися продуктами та вирішили залишитися в Маріуполі. У родині двоє маленьких дітей – десятирічний Артем та трирічна Дарина.
– Доки був зв’язок та всі необхідні комунальні послуги, ми залишалися вдома. Проте другого березня зв’язок обірвався. Уже не було світла та води, опалення теж, а обстріли щогодини посилювалися, згадує чоловік. – Я працював на Азовсталі й добре знав, що бомбосховища підготовлені. Вважав, що там буде найбезпечніше місце, тож вирішили з дружиною їхати туди. Найважче було пояснити дітям, чому ми біжимо з дому, чому не можна взяти всі іграшки та що навряд чи ми взагалі повернемося. Приїхали у бомбосховище, а там уже було багато таких родин, як ми. Усі шукали місце порятунку від ворожих обстрілів.
Два місяці родина провела в бомбосховищі.
– Це був невимовний жах – щодня бомбардування посилювалися. Росіяни просто знищували Азовсталь, і ми це відчули на собі. Багатотонні бомби летіли прямісінько на комбінат, де ми перебували з дітьми. Усе вибухало, звук був такий, який не можна описати. І кожен раз здавалася, що ось це вже точно кінець… Малі лякалися дуже сильно. Бачити це було страшно, але ще страшніше було загинути, щоб вони не залишилися в тому пеклі самі. Тому ми з дружиною намагалися максимально вберегти свої життя, – розповідає Ігор.
У ті дні Україна й уся міжнародна спільнота тиснули на країну-агресорку, щоб відпустили людей з Азовсталі. І от першого травня під егідою Червоного Хреста почалася евакуація цивільного населення.
– Ми не знали, як це буде. Було страшно виходити на поверхню, але й залишатися було неможливо, адже щодня руйнування ставали сильнішими. Ми знали, що кілька бомбосховищ Азовсталі уже знищено російською авіацією. І на цьому вони не зупинялися, – з жахом згадує маріуполець. – Ми вийшли з укриття, і діти вперше за два місяці відчули свіже повітря. Заходили туди, коли ще був мороз, а вийшли, коли серед суцільних руїн міста пробивалися квіти. Ми сіли в автобуси й очам не вірили, що сталося з Маріуполем, з нашим комбінатом – знищено все. Це був наче якийсь апокаліпсис. Навіть не вірилося, що таке може бути у 21 сторіччі посеред Європи.
За цією евакуацією спостерігав увесь світ. Шукали відео, хто зайшов в автобуси, чекали на близьких людей у вільній Україні. Проте в окупантів був свій сценарій, і місцеве населення повезли до села Безім’яне на так звану фільтрацію.
– Ми не зовсім розуміли, куди нас везуть. Сподівалися, що в Запоріжжя, а виявилося, що на фільтрацію, – розказує Ігор. – Ми були вкрай втомлені і вже навіть не лякалися, бо жахіття, коли на тебе летить авіабомба, навряд чи може щось перекрити. Фільтрація зайняла якийсь час. Ставили різні питання, роздягали чоловіків – шукали татуювання, вважали, що наші захисники могли перевдягатися у цивільних. Після фільтрації ми поїхали додому, у вільну Україну. Зараз наш дім – це саме Україна, а не якесь конкретне місто, бо нашого рідного дому вже немає. І таким, яким він був, точно не буде.
Після евакуації родина пройшла реабілітацію в Буковелі й ухвалила рішення повертатися в міста, де голова родини зможе працевлаштуватися. Зараз Хаджави продовжують життя в Кам’янському. Ігор працює на металургійному комбінаті Каметсталь, дружина Карина доглядає за трирічною Дариною та готується втретє стати мамою, десятирічний Артем ходить до школи, де вже знайшов нових друзів.
– Ми думали, як жити далі, бо в перші тижні не зовсім це розуміли, – говорить Ігор. – Потім мені почали телефонувати колеги, з якими я працював у Маріуполі, і розповідати, що Метінвест забирає маріупольців на інші підприємства. Ось так ми й опинилися в Кам’янському. Працювати в компанії, яка стабільна і тобі зрозуміла, виконувати роботу, на якій ти знаєшся, а поряд свої люди – це зараз моя точка опори. А вдома родина – скоро втретє станемо батьками. Ми віримо, що наша новонароджена дитина ніколи в житті не побачить те, що бачили старші діти.
Про актуальну ситуацію на підприємствах Групи Метінвест і в Україні читайте в спеціальному лонгріді. Оновлення інформації – 24/7. Додавайте до закладок та діліться з друзями. Зберігайте спокій і довіряйте лише офіційним джерелам інформації.
