Эта страница еще не переведена на русский язык
Важная новость 29.03.2022 Читать 2 мин

Рейс особливого призначення

Протягом двох тижнів водії транспортної дирекції компанії Метінвест Покровськвугілля в складі гуманітарного конвою намагалися прорватися до оточеного Маріуполя, щоб вивезти мирних жителів з-під обстрілів.

З початку війни водії транспортної дирекції неодноразово допомагали міській та обласній адміністрації вивозити людей із гарячих точок. Їздили у Вугледар і Волноваху з продуктами та питною водою, а звідти забирали жінок і дітей. Але цього разу мав бути особливий рейс – до Маріуполя, котрий знаходиться під безперервним вогнем уже три тижні.

Їдуть лише добровольці

Двадцять водіїв на чолі з начальником автоколони Сергієм Сучковим на п'ятнадцяти робочих автобусах транспортної дирекції виїхали до Запоріжжя, де провели два тижні, намагаючись різними шляхами дістатися Маріуполя, але, на жаль, без успіху.

– Якщо чесно, я навіть збився з рахунку, скільки спроб ми зробили. Намагалися рухатися спочатку в один бік, потім в інший. Але щоразу на під'їзді до Маріуполя нас зупиняли на блокпостах і завертали назад, пояснюючи це тим, що далі їхати небезпечно, все заміновано, – розповідає Сергій СУЧКОВ.

Між небезпечними рейсами водії допомагали вивозити жінок і дітей з окупованого Бердянська. Завдяки їхній мужності 120 вихованців місцевого дитячого будинку були безнапасно доставлені до запорізького залізничного вокзалу. На поїзді дітлахи вирушили до Польщі, а потім в Італію.

Багатьом маріупольцям вдалося вирватися з палаючого міста й дістатися Бердянська своїм ходом. Приблизно тисячу людей до Запоріжжя вивезла колона шахтарських автобусів. Ця поїздка тривала цілу добу через постійні обстріли. Водії ризикували життям, щоби вивезти мирних жителів на безпечну територію.

Сергій Сучков прийшов у транспортну дирекцію кілька місяців тому. Спочатку був механіком автоколони. А буквально за три дні до початку війни її очолив. Фахівцеві довелося вже в бойових умовах доводити свій професіоналізм, і він гідно виконав покладену на нього місію.

– Найстрашнішою виявилася остання ніч, коли ми п'ятьма автобусами везли маріупольців. Решті машин у ту ходку не вдалося прорватися через обстріл. До позицій українських військових залишалося зовсім небагато, але проїхати до темряви ми не встигли. Ночували прямо на дорозі в сірій зоні під звуки снарядів, що розриваються. І лише зранку нам дозволили їхати далі, – ділиться Сергій.

Наразі начальник автоколони та двадцять водіїв знаходяться вдома, у безпеці. На них із нетерпінням чекали рідні та близькі. У сім'ї Сучкових підростають двоє дітей. Старшому синові вісім років, а маленькій доньці лише десять місяців.

– Кожен із нас усвідомлював, яка небезпека загрожує в цій поїздці, але ми не могли вчинити інакше. Адже тим людям із Маріуполя було набагато гірше. Тож у рейс зголосилися йти тільки добровольці. Єдиним нашим захистом були п'ятнадцять священнослужителів, які вирушили разом із нами. Можливо, завдяки їхнім молитвам ми й повернулися додому живими, – узагальнив начальник автоколони.

Династія Іванових не підведе

Водії-герої

Брати Іван і Дмитро одні з перших погодилися йти в небезпечний рейс. В обох за плечима солідний досвід пасажирських перевезень і професійна майстерність, яка передалася у спадок. Адже хлопці з робітничої династії Іванових, яку добре пам'ятають в АТП 11 411, де все своє свідоме життя водієм автобуса пропрацював їхній дід, Іван Полікарпович.

Вісімнадцятирічним юнаком він уперше переступив прохідну автопарку. А на пенсію пішов після сімдесяти з лишком років. Потім Івана Іванова змінив його син Сергій, батько братів. Він також віддав автопідприємству кілька десятиліть. Багато працівників АТП потім перейшли до автобази «Укрбуд», яка зараз входить до складу транспортної дирекції компанії Метінвест Покровськвугілля.

Три роки тому братам Івановим, як найдосвідченішим водіям, довірили новий автобус МАЗ. З того часу вони їздять в одному екіпажі, змінюючи один одного на змінах. Возять шахтарів із селища Шевченко до шахтоуправління «Покровське» й назад. На своєму вірному залізному товаришу Іван та Дмитро вирушили до Запоріжжя, щоб допомогти маріупольцям.

– Я починав працювати автослюсарем, потім крутив кермо вантажівки. А п'ять років тому пересів на автобус. Тож можу й вантажі возити, і пасажирів, і в разі чого транспорт відремонтувати. Тому коли набирали добровольців для поїздки в Запоріжжя, я без вагань погодився. Адже мій досвід міг там стати в пригоді, – каже старший із братів Дмитро ІВАНОВ.

Молодший Іван підтримав ініціативу брата, адже вони одна команда не тільки за народженням, а й на роботі. Та й коли близька людина поруч, їхати в складний рейс якось спокійніше. Брат завжди підтримає і словом, і ділом. А в Івана до того ж є великий досвід саме в пасажирських перевезеннях.

– У двадцять один рік я отримав права категорії «Д» і з того часу їжджу за кермом автобуса. Зараз мені тридцять шість років, і весь цей час возив тільки пасажирів. Тому в цій складній поїздці я міг бути дуже корисним. Завжди треба допомагати в непростій ситуації. Ми всі розуміли, що маріупольців треба вивезти за будь-яку ціну, – розповідає Іван ІВАНОВ.

Водії транспортної дирекції усвідомлено йшли на ризик, тому до майбутніх труднощів були готові. Два тижні, які вони провели фактично в зоні воєнних дій, витримали з честю. Найбільшою нагородою для всіх стали слова подяки врятованих людей.

Про актуальну ситуацію на підприємствах Групи Метінвест і в Україні читайте в спеціальному лонгріді. Оновлення інформації – 24/7. Додавайте до закладок та діліться з друзями. Зберігайте спокій і довіряйте лише офіційним джерелам інформації.