Двадцять три роки пов’язують Лідію ЗАВГОРОДНЮ з роботою в ШУ «Покровське». Весь цей час жінка працює у технологічному відділі, де пройшла шлях від інженера з гірничих робіт до головного технолога.
Цьогоріч Лідія Завгородня отримала найвищу корпоративну нагороду компанії – «Золоту Зірку Метінвесту».
– Лідіє Степанівно, що привело вас у професію?
– Шахтоуправління – моє єдине місце роботи. Тут я працюю з 2001 року. Вибрати шахтарську справу мене спонукав, певно, технічний склад розуму. У моїй родині шахтарем був дідусь, він працював начальником дільниці. Проте я його ніколи не бачила, адже він помер через рік після народження моєї мами. Весь час я працюю у технологічному відділі. Починала з інженера з гірничих робіт, поступово розширювалася зона відповідальності, з’являлися нові проєкти та обов’язки. Вісім років тому мене призначили головним технологом. Про те, що на мене чекає робота в чоловічому колективі, стало зрозуміло ще з першого курсу. У групі усі п’ять років я була єдиною дівчиною. Спільну мову з хлопцями ми знаходили легко. На шахті – так само.
– Який етап вам запам’ятався найбільше?
– Напевно, вони всі були незабутніми. Було і впровадження нової техніки, підходів та технологій роботи. Ми робили те, чого не було на інших підприємствах. Становлення технолога – це не тільки книжковий матеріал та програма, яку вивчають в інституті. Багато нюансів може надати тільки практика, спілкування з людьми, які безпосередньо задіяні в процесі. Добре пам’ятаю свою першу прийомку лави. Це була 1 північна лава центральної панелі блоку 8. Також запам’яталося впровадження стругової технології.
– Що входить у ваші безпосередні обов’язки?
– Якщо коротко і однією фразою, то це розробка технічної документації. Але реалії такі, що професія технолога передбачає ще й обширну роботу з людьми – з керівниками дільниць, різними фахівцями, представниками робочих професій. Не всі рішення прописані в книжках чи інструкціях. Є нюанси, по яких потрібно радитися з тими, хто має досвід, хто задіяний у процесі та виконує ті чи інші операції.
– Чи можна сказати, що жодна технічна подія, чи то приймання лави чи початок робот у новому забої, не обходиться без участі фахівців технічного відділу?
– Безумовно. Розкажу на прикладі. Для того, щоб прийняти очисний забій в роботу в рамках законодавства, ми маємо підготувати великий перелік документів. Це проєкти, які погоджуються з експертним центром, рекомендації та заходи, які погоджуються з галузевим інститутом. Наразі в нашій команді 11 чоловік. До 24 лютого нас було значно більше. Після початку бойових дій частина працівників виїхала, тому ми навчилися працювати нинішнім складом. І хоча у нас дещо змінилися обсяги виробництва, але завдання, які поставлені перед відділом, не змінилися, а, навпаки, додалися. Тією чисельністю, що залишилася, ми закриваємо всі необхідні питання. Це і розробка документації, поїздки у шахту, аналітика, планування матеріалів та багато іншого. Я вдячна колегам за згуртованість та стійкість.
– За час роботи з вашою участю було впроваджено низку важливих проєктів. Розкажіть про найбільш цікаві.
– Як фахівець, я дуже щаслива, що моє професійне життя пов’язане з таким підприємством, як шахтоуправління. Адже тут метою є не просто дати метри та видобути вугілля, а великий акцент робиться на розвиток. У цьому році, наприклад, ми приймали участь у розробці карт безпечного робочого простору, де розписали всі технологічні операції, які виконуються на кожному робочому місці, сумісно з працівниками дільниць виділили небезпечні зони, пропрацювали заходи щодо упередження їхнього впливу. Зараз на підприємстві працює комплекс КНФ-160, який раніше саме на нашій шахті не використовувався. Його впровадження було і складним, і цікавим. Ми ходили в цех, дивилися як машина працює у процесі збирання, потім – у шахті. Якщо по комбайнах є багато літератури, то КНФ – це не типова техніка. Початкова розробка проводилася з виробниками, а у подальшому ми з ними консультувалися, допрацьовували технологію і отримали досить непоганий результат. 1 лава південної панелі блоку 10, монтажний хідник якої був пройдений комплексом КНФ, – наочне тому підтвердження.
З 2019 року на постійній основі працює робоча група, куди входять різні фахівці шахтоуправління та вугільної дирекції. Ми аналізуємо роботу, вирішуємо багато нюансів, розглядаємо питання, які потрібно додатково вивчати. Наприклад, проводили випробування нового типу металокріплення. Багато працюємо у сфері нових розробок. У співпраці з Дніпровською політехнікою розробили та впровадили в роботу «Методику розрахунку кріплення сполучень протяжних виробок, виконаного з рам металевого кріплення індивідуального виконання для умов шахтоуправління». Завдяки цій роботі студенти, які вивчають гірничу справу, отримують сучасні розробки, які застосовуються на великому підприємстві.
– Як змінилася шахта за роки вашої роботи?
– Я технолог, тому давайте поговоримо про техніку. На видобувних дільницях ми прийшли від комбайнів РКУ, 1К101 до комбайнів JOY, МВ, які потужні та надійні. Якщо говорити про проходку, то від П-110 і КСП-32 прийшли до комбайнів КСП-43, EBZ-260. Зі збільшенням обсягів виробництва збільшився й перетин виробок, які ми проходимо: якщо на початку моєї роботи це ще було кріплення перетином 13,8 – 15,5 м², то зараз це 20,3 м². Це постійне вдосконалення, пошук чогось нового.
– Ви любите свою роботу?
– Так, вона вчить постійно думати, не залишає у бездіяльності. Цю перевагу я оцінила у 2022 році. Ситуація навколо вкрай важка, а робота дає можливість сконцентруватися, відволіктися, вірити в стабільність і сподіватись на краще.
– Як на вас вплинула війна? Де ви були, коли дізналися про повномасштабне вторгнення?
– Як і завжди, на роботі. Не хотілося вірити у реальність того, що відбувається. Підприємство продовжувало працювати, це надавало впевненості, вселяло надію, що завтра є і в кожного з нас, і у нашого міста. З початком війни з’явились нові завдання. Наприклад, ми розробили проєкт укриття на ППС-3 та алгоритм дій у разі виникнення надзвичайних ситуацій. Регулярно стала допомагати переселенцям. Є багато історій, коли від квартири залишилися лише ключі. Віддати речі, продукти, підтримати збори донатами – це найпростіше, що можна зробити.
– Який кар’єрний розвиток бачите для себе в майбутньому?
– Я хотіла б залишитися на своєму місці. Розвиток – це не завжди підйом сходами. Розвиватись можна і вглиб, розширюючи те, що робиш: свої обов’язки, кругозір, коло спілкування. Мені є куди зростати.
– Про що мрієте?
– Як будь-яка мама, про щасливе майбутнє своєї доньки. Юлія – майбутній стоматолог. У нас різні склади розуму. Якщо я технар та математик, то в неї здібності більше до хімії та природничих наук. І, звичайно, щоб закінчилась війна, щоб ми могли спокійно жити та працювати.
