Для підтримки співробітників-переселенців із Маріуполя, які лишилися без домівок і роботи, компанія Метінвест відкрила 2000 вакансій у Кривому Розі, Запоріжжі та Кам’янському. На теперішній час у Кривому Розі 24 спеціалісти з маріупольських підприємств компанії та біженців з інших міст України вже отримали роботу або знаходяться в процесі працевлаштування. Серед них і Наталія Дабло, яка нещодавно знайшла роботу на Інгулецькому ГЗК.
Прохідна Азовсталі. Світлину зробила Наталія Дабло
П’ятого жовтня цього року Наталія Дабло планувала відзначити власний трудовий ювілей – 35-річчя роботи на меткомбінаті Азовсталь. Вона прийшла туди одразу після закінчення інституту й жодного разу не пошкодувала. Працювала в управлінні автоматизації на дільниці доменного цеху. Розповідає, що весь колектив «горів» спільною справою і радів життю в процвітаючому Маріуполі.
Та все змінилося 24 лютого. Йдучи на роботу, Наталя вже знала, що чотири будинки в місті потрапили під обстріл. Але загартовані з 2014 року маріупольці й подумати не могли, наскільки масштабним буде вторгнення.
Пекельний місяць
У зв’язку з воєнною агресією адміністрація Азовсталі ухвалила рішення про створення гарячого резерву, а решті працівників запропонувала на десять днів піти в оплачуваний простій. Та декадою не обійшлося. Наталя, мешканка Лівого берега, згадує, що з першого березня в місті вже не було ні зв’язку, ні електрики, з п’ятого – газу. Люди мерзли, збирали й топили сніг і намагалися вибратися з окупованого міста.
27 березня з другої спроби на авто жінці вдалося виїхати аварійним пішохідним мостом через річку. По дорозі бачила жахи війни та прохідну рідного комбінату, розбиту вщент. Тричі потрапляла під обстріли. Проїхала з десяток ворожих блокпостів, де їй пропонували евакуюватися на Росію, бо, мовляв, Запоріжжя не приймає. Не повірила й залишилася в Україні.
Я не могла їхати в країну, яка «визволила» мене від мого квітучого прогресивного міста, від улюбленої роботи, від усього, що я мала.
— Наталія ДАБЛО.Новий етап життя в рідній компанії
Запоріжжя прийняло й обігріло маріупольчанку. Наталія одразу зателефонувала на «гарячу лінію» Метінвесту. Там її заспокоїли, сказали, що одну не залишать. А згодом перетелефонували та запропонували поїхати до Кривого Рогу, а саме – на Інгулецький ГЗК. На вокзалі з евакуаційного потягу в місті колегу зустрічали представники профспілкового комітету Інгулецького комбінату. Привезли до приміщення профілакторію. Наталії допомогли з прихистком, речами першої потреби та продуктами, а головне – запропонували роботу: «Я була надзвичайно вражена, коли познайомитися зі мною приїхала адміністрація Інгулецького комбінату: генеральний директор Олександр Герасимчук, директор з ОП, ПБ та ОНС Сергій Замрій і начальниця відділу соціальних питань Олена Гавриленко. Тоді в мене з’явилася впевненість, що я зможу оговтатися та жити далі. Від сьомого квітня я офіційно працевлаштована на ІнГЗК. Працюю за фахом інженером першої категорії відділу лінійного контролю. Я потроху освоююсь і призвичаююсь до нових умов, до нового підприємства. Відчувати підтримку своєї компанії та турботу наших людей дуже важливо. Життя триває».
Сподіваємося, що в усіх наших співробітників-переселенців, яким вдалося вирватися з окупованого Маріуполя, все складеться добре і вони зможуть знайти роботу за фахом на українських підприємствах Метінвесту, що працюють.
Про актуальну ситуацію на підприємствах Групи Метінвест і в Україні читайте в спеціальному лонгріді. Оновлення інформації – 24/7. Додавайте до закладок та діліться з друзями. Зберігайте спокій і довіряйте лише офіційним джерелам інформації.
