Ми поспілкувалися з Володимиром, щоб дізнатися, як хлопець ставиться до своєї ролі та з чим йому доводиться щодня стикатися в ролі волонтера. Далі – пряма мова нашого героя.

Початок волонтерства

Волонтерську діяльність розпочав 25 лютого, коли мої друзі, знайомі, колеги пішли на фронт. Шукав способи допомогти на блокпостах, зробити щось корисне для цивільних, ВСУ та тероборони. 

Про допомогу

Спочатку ми займались роботами з укріплення, вантажили пісок тощо. Потім місцева церква стала пунктом приймання гуманітарки з країн Європи, тож ми вивантажували й розподіляли коробки. Також займались облаштуванням бомбосховищ і робили позначки з їх розміщенням, щоб людям було легше зорієнтуватись. Понад 10 днів волонтерили на залізничній станції, допомагали переселенцям, які збирались переїжджати далі. А для тих, хто залишався в місті, шукали житло й усе необхідне. Мали запит із Харківської обласної лікарні. Їм не вистачало медикаментів, тож ми долучились до збирання ліків.

Про єднання й завдання із зірочкою

Коли приходиш допомагати, то дивуєшся, скільки там різних людей. І жінки, і діти, і знайомі, і ті, кого точно не очікував побачити. Байдуже, хто ким працює, чим займається в мирний час – зараз усі єдині. Це надихає! Мені здається, що я є лише маленькою деталлю у величезному волонтерському механізмі. Але ми ж знаємо, що завдяки якісній роботі окремих деталей рухається величезний агрегат.

Спочатку складними здавались запити наших військових стосовно амуніції, адже ми просто не розуміли, де саме її можна придбати. Але згодом і в цих питаннях зуміли розібратись.⠀

Про майбутнє

Після перемоги будемо відбудовуватись. Маємо стати ще сильнішими, ще кращими! Нам це потрібно заради себе й майбутнього покоління. У мене двоє маленьких дітей, і вони, як і всі діти України, мають жити у крутій вільній країні.