Серед працівників дільниці «Амбулаторія» ШУ Покровське чимало тих, хто сьогодні стоїть на захисті країни та рятує життя нашим воїнам. Один з них – Володимир Дзябко.
– Володимире, чому пов’язали своє життя з медициною?
– З дитинства я мріяв стати хірургом. Виріс у звичайній родині. Мама працювала гірничим майстром, а батько служив у міліції. Так як навчання омріяній професії було досить дорогим, батьки запропонували мені освоїти гірниче діло. На щастя, моя дівчина та майбутня дружина Марія теж хотіла пов’язати життя з медициною. Одного вечора вона зателефонувала мені і сказала, що є медичний коледж, куди приймають на базі дев’яти класів. На той момент я закінчив десять, але все ж таки вступив до Костянтинівського медичного коледжу на лікувальну справу та отримав професію фельдшер.
Після навчання знайти роботу фельдшером було досить важко. Скрізь мені відмовляли через відсутність досвіду. Мій майбутній тесть, який працював в шахтоуправлінні Покровське, запропонував мені отримати гірничу професію. Зібравши пакет документів, я відправився на підприємство. У відділі кадрів мені запропонували працевлаштування за фахом. Так у якості фельдшера підземного медпункту ППС-2 розпочалась моя робота на дільниці «Амбулаторія».
– Як ви потрапили на фронт?
– У 2020 році, коли проходив стажування на підприємстві, мені прийшла повістка на строкову військову службу. Служив водієм-санітаром. Через рік мені запропонували підписати контракт. У якості санітарного інструктора та у званні молодший сержант я поїхав до міста Слов'янськ у зону ООС для охорони критично важливої мережі мостів. Зараз я вже старший сержант та начальник медпункту батальйону.
– Що входить до ваших обов'язків?
– Мої прямі обов'язки – огляд, лікування особового складу, навчання підпорядкованих порядку проведення невідкладної допомоги, стеження за санітарно-гігієнічними заходами, надання невідкладної допомоги. На виїзді – медичне забезпечення. Розгортання медичного пункту, проведення санітарно-епідемічних маніпуляцій, створення медичної евакуації для свого підрозділу, знання точок евакуації та місце знаходження стабілізаційного пункту або найближчої лікарні чи госпіталю, надання невідкладної допомоги.
– З якими складнощами в якості бойового медика ви зіткнулись?
– Найскладнішим було те, що не вистачало медичного забезпечення. На щастя, ця проблема зараз поступово вирішується. Досить складно також пояснити людям, що боротися за життя повинні не лише медики, а й сама людина. В обов'язковому порядку треба знати як надати само і взаємодопомогу. Ми зараз активно над цим працюємо, запрошуємо волонтерів та інструкторів, самостійно проводимо тренінги.
– Про що мрієте?
– Звісно, про велику перемогу, про мир в нашій країні. Після завершення війни дуже хочу повернутися працювати на роботу, розвиватися та ділитися отриманим на війні медичним досвідом.
